Роздуми на полях законопроекту «Про домогосподарства» (домоекономіку)

Економічна модель або базис, що застосовується в якійсь конкретній державі, є одним з видів консенсусу у державному будівництві. Такий консенсус є однією з основ державотворення. У демократичних державах подібний консенсус досягається шляхом дискусії у суспільстві, між суспільством та державною владою у всіх варіаціях такого діалогу.

У недемократичних, авторитарних державах рішення нав’язується найчастіше насильно тією групою, яка на момент прийняття рішення перебуває при владі.

У Верховній раді України зареєстровано законопроект під назвою «Про домогосподарства (домоекономіку) за № 6539 від 21 січня 2022 року. Авторами законопроекту вказано групу з 17 народних депутатів, включаючи Г. Третьякову та Д. Гетьманцева. Крім названих ще 13 депутатів від партії «Слуга народу», по одному депутату від партії «Голос» та «За майбутнє».

У статті 1 законопроекту зроблено заяву про те, що законопроект визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування підтримки домогосподарств в Україні та є складовою законодавства України щодо соціально-економічного права громадянина на «гідне життя».

У світовій практиці вивчення домогосподарства та його місця у системі економічних відносин розглядається насамперед з погляду вдосконалення інструментів вирівнювання споживчих можливостей кожного члена суспільства, оскільки через оцінку витрат домогосподарства можна найбільш об’єктивно врахувати та відрегулювати споживчі можливості осіб, які перебувають на утриманні за об’єктивними обставинами (неповнолітні, люди з обмеженими можливостями тощо).

Твердження у статті 1 законопроекту «Про домогосподарства» про права громадянина України на гідне життя обіцяють, що автори законопроекту справді вирішили підійти до питання вирішення проблем бідності в Україні через вирівнювання споживчих можливостей суспільства через інститут домогосподарства.

Міркування про термінологію законопроекту

Свого часу французький філософ Рене Декарт дав чудову рекомендацію: «Вивчайте значення слів, і ви позбавите світ половини його помилок». Ця рекомендація згадується у контексті ознайомлення з термінами, які використовували автори законопроекту «Про домогосподарства (домоекономіку)». А згадується з тієї причини, що термінологія законопроекту викликає дуже багато питань, а слідом і думок про реальні цілі цього законопроекту.

У самій назві законопроекту використано термін «домоекономіка». На сьогоднішній день такого терміну в економічній теорії не існує. Чи це означає, що, намагаючись ввести в українську економічну дійсність термін «домоекономіка» як визначення факту існування та життєдіяльності домогосподарств представники української влади проводять над громадянами України якийсь експеримент? У такому разі спочатку слід було б запитати у громадян України їхньої згоди. Норми статті 28 Конституції України гарантують громадянам право самостійно приймати рішення щодо участі/не участі в будь-яких експериментах. Механізм отримання згоди це загальнонаціональний референдум. Згода/не згода на участь у якомусь експерименті є невід’ємне конституційне право громадян України.

Ну, а спочатку слід було б пояснити у процесі загальнонаціонального діалогу-обговорення, що означає термін «домоекономіка». Можливо, таке обговорення не проведено через той факт, що один із авторів законопроекту вважає, що бідні українські сім’ї (яких з кожним днем стає дедалі більше) виховують «дітей низької якості». Якщо виходити з такої позиції, то й обговорювати серйозні питання авторам законопроекту нема з ким в Україні.

Визначаючи у тексті законопроекту категорію «домогосподарство», автори використовують термін «спільне господарство». Ось тільки автори вирішили не пояснювати, що вони мають на увазі під терміном «спільне господарство». На сьогоднішній день в українському законодавстві існує категорія «спільний побут» (ЗУ «Про запобігання корупції»); Сімейний кодекс України описує встановлення факту спільного проживання; судова практика визначає методики та перелік ситуацій, які забезпечують встановлення факту «спільного господарювання». Але в самому законопроекті ні посилань до інших законодавчих актів, ні пояснень, що є «спільне проживання», немає.

З часткою допустимості до визначення можна віднести згадку «повного чи часткового об’єднання та витрачання коштів». Але, по-перше, чи є це винятковим критерієм, що визначає «спільне господарство» у законопроекті, не вказується. Як, по-друге, не вказуються критерії визначення частки, яка у свою чергу будехарактеризуватипотрібний рівень об’єднання фінансових ресурсів з метою встановлення факту ведення «спільного господарства».

Наприклад. Придбання житлово-комунальних послуг для домоволодіння чи квартири, їхня оплата — це ознака ведення «спільного господарства»? А ці житлово-комунальні послуги можна розділити за кімнатами чи частинами домоволодіння? Тобто — відокремити? Таких питань багато. Адже економічне життя людини, сім’ї (домогосподарства) багатогранне. Подібна невизначеність може створити додаткове корупційне середовище у разі ухвалення та реалізації норм цього законопроекту.

Авторами законопроекту пропонується до використання термін «індивідуальне домогосподарство», яке визначається як «домогосподарство, що складаються з однієї особи, яка проживає в окремій житловій одиниці або займає як мешканець окрему кімнату (кімнати), але не об’єднаного з ким-небудь, хто проживає в цій житлової одиниці з метою створення «спільного господарства».

У сучасній економічній літературі економічна категорія «домогосподарство» визначається як первинний осередок суспільства. У такому ж сенсовому контексті автори дають визначення «домогосподарству» в законопроекті. Як «базового економічного агента», тобто первинної економічної одиниці. Саме так автори законопроекту розглядають «домогосподарство» обґрунтовуючи необхідність прийняття запропонованого законопроекту.

У свою чергу, пропонуючи до використання термін «індивідуальне домогосподарство» з відповідним визначенням автори суперечать своїй позиції з визначення первинності «економічного агента».

Наступний нововведений термін «інституційне домогосподарство». У статті 2 законопроекту дається визначення, що розробники законопроекту розуміють під терміном «інституційне домогосподарство». У тому числі, на думку розробників законопроекту, до економічної категорії «інституційне домогосподарство» належить «група військовослужбовців ЗСУ, які спільно перебувають у казармі військової частини протягом тривалого або невизначеного періоду часу». Хочеться запитати у розробників: «Хлопці, ви серйозно?». Якщо йти за запропонованою логікою, то військовослужбовці у бліндажі на фронті — це також домогосподарство?

Ця категорія відноситься і до хворих на лікування в лікарні. Але тоді придбання членами сім’ї ліків та іншого необхідного для одужання (в Україні ця потреба існує часто) — це не витрати сім’ї (класичного домогосподарства), а волонтерство. Цілком резонне виникає питання: «А навіщо потрібно створювати такі складнощі?»

На поверхні знаходиться лише одне логічне пояснення. Бідне суспільство потребує високого рівня соціального захисту. Чим бідніше суспільство, тим більше платники податків змушені нести витрати на соціальний захист. Особливо у моделі солідарного соціального захисту. З цією метою гроші платників податків концентруються у відповідному державному бюджетному чи позабюджетному фонді. Тобто передаються в управління представникам державної влади. А у державній влади для громадських потреб грошей ніколи не вистачає. Це українська реальність.

Відповідно до норм законопроекту людина одночасно може бути членом лише одного домогосподарства. Якщо, перебуваючи на лікуванні в лікарні людина стає членом інституційного домогосподарства, то сім’я (класичне домогосподарство), несучи витрати на лікування, втрачає право на відшкодування (нехай часткове) цих витрат у вигляді податкової пільги або компенсаційної соціальної виплати. Адже допомога члену іншого домогосподарства — це волонтерські витрати.

Така ж ситуація у разі прийняття запропонованих законодавчих норм очікує на сім’ю за освітньою податковою пільгою. Адже студентський гуртожиток, на думку авторів законопроекту, також відноситься до категорії «інституційне домогосподарство».

Ще одна нова економічна категорія, яку запроваджують автори законопроекту «Про домогосподарства» — це «бідне домогосподарство». У чинному українському законодавстві немає такої категорії як «бідне домогосподарство». Загалом українська влада, м’яко кажучи, дуже стримано ставиться до такої категорії, як «бідність». 2017 року 18 травня міністерство соціальної політики України видало наказ № 827/403/507/113/232 «Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності».

У цій Методиці вказуються розрахунки, які має зробити українська статистика. Обумовлюються дані, які мають бути опубліковані. Будь-який розрахунок робитьсядля отримання кінцевого результату. Якщо Методика розрахунку названа «комплексна оцінка бідності», то резонно очікувати на результат розрахунків у вигляді показника рівня бідності; кількості бідних громадян; частки бідних громадян відносно загальної кількості населення тощо. Не дивно, що тоді з’являється і показник кількості і частки бідних домогосподарств.

Ось тільки в даних, які публікує українська статистика та міністерство соціальної політики показники бідності знайти неможливо, їх немає. У щорічно затверджуваних Верховною радою України показниках Державного бюджету, згадки про межу бідності, як основного орієнтирув питаннях соціальної політики також не має. Є показник прожиткового мінімуму. Але якщо зробити твердження, що це ідентичні показники виникає ще більше питань щодо об’єктивності встановлення розміру показника.

Цікаво, відсутність показників бідності є ознакою ігнорування виконання норм регуляторного акту Мінсоцполітики України державними інститутами влади? Чи реалізацією політики обману суспільства, яку реалізує державна влада?

Автори законопроекту також не дають визначення (не описують ознак і характеристик) «бідного домогосподарства», але визначають його як одержувача «соціальнепіклування» нарівні з фізичними особами.

«Соціальнепіклування» — ще одна нова економічна категорія від розробників законопроекту. Автори визначають цю категорію як «соціальний трансферт», здійснений на користь бідних домогосподарств та фізичних осіб, які потрапили до «складних життєвих обставин».

Категорія «складні життєві обставини» визначена чинним законодавством нарівні з категорією «малозабезпечена особа». Ці категорії відображені у чинному Законі України «Про соціальні послуги». «Малозабезпечена особа» визначається цим законом як особа із середньомісячним сукупним доходом за останні 6 календарних місяців, що не перевищують двох прожиткових мінімумів для відповідних категорій осіб. Середньомісячний сукупний дохід особи обчислюється шляхом поділу середньомісячного сукупного доходу її сім’ї (домогосподарства) на кількість членів сім’ї, які включаються до її складу.

Категорію «складні життєві обставини» згаданий закон визначає як обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї (домогосподарства), які особа/сім'я не можуть подолати самостійно.

Обставинами, які можуть спричинити виникнення складних життєвих обставин у тому числі, вважаються за законом: бездомність; втрата соціальних зв’язків, зокрема через перебування у місцях позбавлення волі (за логікою авторів законопроекту «Про домогосподарства» місця позбавлення волі належать також категорії «інституційне домогосподарство»).

Відповідно до норм закону «Про соціальні послуги» для подолання складних життєвих обставин державна влада надає «соціальні послуги», які, у свою чергу, визначаються законом як «дії, спрямовані на подолання складних життєвих обставин».

Виходить, що автори законопроекту «Про домогосподарства» пропонують замінити чи доповнити (у тексті законопроекту подібна мета не уточняється) існуючі види соціальних послуг ще одним видом — «соціальнепіклування» або «соціальна підтримка». Слід зазначити, що категорія «підтримка проживання» вже є базовим видом соціальної послуги у правовій практиці України. «Підтримка проживання» та «соціальнепіклування» («соціальна підтримка») це той самий вид соціальної послуги чи різні види? Автори законопроекту «Про домогосподарства» про це замовчують.

Відсутність критеріїв визначення категорії «бідне домогосподарство» дозволяє припустити, що уповноважений владою орган виробництва такої послуги як «соціальнепіклування» визначатиме на власний розсуд. Відповідно, соціальнепіклування стане сприятливим простором для розвитку корупції, інструментом стимулювання політичної підтримки, додатковою можливістю заохочення «своїх».

В аспекті «фізичної особи» як одержувача соціальногопіклування також виникає питання щодо можливої реалізації запропонованої авторами норми. Як уже зазначено до «складних життєвих обставин» чинне законодавство, зокрема, відносить «перебування у місцях позбавлення волі». У свою чергу трансферта — це виплата грошей. У трактуванні, яке запроваджують автори законопроекту категорії «соціальнепіклування», — це виплата з бюджету коштів платників податків. На які цілі розробники планують бюджетні виплати особам, які позбавлені волі за скоєні злочини? У тексті законопроекту така колізія, що виникає, не обумовлюється.

Адже «особи позбавлені волі за скоєні злочини» перебувають у місцях позбавлення волі, які, на думку авторів законопроекту, є «інституційне домогосподарство». Відповідно, будучи членами домогосподарства, мають право на соціальнепіклування у вигляді бюджетної трансферти. Соломку стелять?

Студент, який навчається в навчальному закладі іншого міста та проживає в студентському гуртожитку. Відповідно до запропонованих норм у законопроекті, студентський гуртожиток також належить до категорії інституційного домогосподарства. Членом якого домогосподарства виявиться студент? І чи не вийде внаслідок застосування запропонованих авторами норм, що батьки студента втратить право податкової пільги чи соціального відшкодування витрат, пов’язаних із освітою дітей? Дуже схоже.

Людина із захворюванням потрапила до лікарні, і лікарі не можуть однозначно визначити тривалість лікування, а значить перебування у лікарні. Лікарня також підпадає під категорію інституційне домогосподарство. Що із витратами сім’ї на лікування? Сім’я є домогосподарством, лікарня є інституційним домогосподарством. А за запропонованими нормами людина одночасно може бути членом лише одного домогосподарства. Чи не вийде так, що для українських сімей з легкої руки законодавців витрати на освіту дітей, лікування членів сім’ї стануть видатками волонтерів?

У той самий час доходи, наприклад, військовослужбовців пропонується вважати доходом домогосподарства. Стипендії також. Якого домогосподарства — інституційного (казарма, гуртожиток) чи класичного (родина)? Нормами законопроекту ці колізії, що виникають, не описуються.

І ще один момент у питанні нової економічної категорії «соціальна трансферта» як інструмент реалізації іншої нової економічної категорії «соціальнепіклування». З погляду авторів законопроекту «Соціальна трансферта має одну з цілей забезпечити реалізацію права на гідний життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, витрати на житло». Передбачається, що автори законопроекту дають винятковий перелік факторів, що визначають категорію «гідний рівень життя». Адже запропонований законопроект визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації права громадянина на гідне життя. Якщо існує категорія «достатній рівень життя» значить існує й протилежна категорія «недостатній рівень життя». Як ці категорії будуть визначатися?

Перелічені авторами категорії витрат «достатнє харчування, одяг, витрати на житло» за своїми розмірами повинні відповідати якимось встановленим нормативним показникам у фізичних одиницях (штуки, пари, кілограми, літри тощо); часовим показникам експлуатації (дні, місяці, роки); вартісним показникам (гривні). На сьогоднішній день в українській практиці КМУ встановлює показник розміру мінімального набору споживчого кошика, де відображено показники фізичних одиниць споживання та часових одиниць експлуатації. У Законі про Державний бюджет України щороку встановлюються показники прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати.

Ось тільки показник розміру прожиткового мінімуму приблизно в 3−4 рази менший за розрахунок вартості мінімального набору споживчого кошика. Розмір мінімальної заробітної плати також менший за розрахунок вартості мінімального набору споживчого кошика. То що ж автори законопроекту пропонують рахувати за критерій оцінки бідності? Розмір мінімального прожиткового мінімуму? Розмір мінімальної заробітної плати? Розмір мінімального набору споживчого кошика? Невідомо. Породження подібної невідомості дає право припустити, що влада в черговий раз має бажання обдурити суспільство у дуже болісному та важливому для суспільства питанні. Автори законопроекту пропонують встановити ще один критерій у нормах закону про державний бюджет? Вони пропонують запровадити та щорічно затверджувати показник «соціальний прожитковий мінімум»? Він дорівнюватиме існуючому показнику «прожитковий мінімум»? Чим новий показник буде відрізнятися від існуючого? Як він буде розраховуватися? І чому вносячи таку пропозицію автори не ініціюють внесення відповідних змін до чинного законодавства? Наприклад, до закону про Державний бюджет? До речі, а чому автори не пропонують встановлювати щороку у законі про державний бюджет показник «межа бідності»? Це було б більш логічною ініціативою та практичною з погляду на українські реалії.

Повернемося до встановленого авторами законопроекту переліку, який визначає категорію «гідний рівень життя». «Харчування, житло, одяг». Перелік є частиною первинних потреб людини. Базові фізіологічні потреби визначаються як примітивні. Право задоволення цих потреб встановлено статтею 48 Конституції України. Формулюючи статтю 1 запропонованого законопроекту «Про домогосподарства», автори просто у ній процитували статтю 48 Конституції України. Чи означає це, що автори, використовуючи цитату з Конституції стверджують, що до появи запропонованого законопроекту норми статті 48 Конституції України не виконувались і необхідне додаткове законодавче затвердження цієї важливої конституційної норми?

Крім того, виходить, що з погляду авторів законопроекту в 21 столітті у європейській державі Україна у громадян відсутня потреба у здобутті освіти, у культурному розвитку, у відпочинку. В усіх тих категоріях, що також визначені у нормах Конституції України як права людини, статті 3; 23; 45? Чи, на думку авторів, з погляду визначення категорії «бідність» зазначені статті не мають значення?

Якийсь час тому в Україні обмежувальна категорія «прописка» була замінена на іншу обмежувальну категорію «реєстрація». Як зміна реєстрації внаслідок міграції впливатиме на облік категорії «домашнє господарство»? Відповіді немає. Соціальне розшарування суспільства спричинило те, що в Україні з’явилася така категорія працівників як «прислуга». У великих заміських будинках прислуга мешкає за місцем роботи. Як така категорія людей враховуватиметься у складі домогосподарства? Відповідей немає.

Для демократичного суспільства свобода є основним ціннісним орієнтиром. Для суспільства централізованого (автократія, диктатура тощо) необхідно чітко структурувати суспільство у ранжируванні за підпорядкованістю. Ймовірно, саме з цією метою автори законопроекту запроваджують нового суб’єкта правовідносин «представник (уповноважена особа) домогосподарства». Хоча ціль може бути й іншою. Ліквідувати в Україні інститут сім’ї як таковий. Згідно з Конституцією, усі громадяни України рівні. Створюючи сім’ю люди приймають на себе рівну міру відповідальності, прав і повноважень. Автори законопроекту «Про домогосподарства» пропонують цю практику змінити. У сім’ї (домогосподарстві) всі рівні, але хтось має бути більш рівним. Той, хто є більш рівним і є представником домогосподарства. Цікаво, чи автори законопроекту робили прогнозний розрахунок, скільки українських сімей припинить своє існування у процесі визначення права одного члена сім’ї на юридичну перевагу над рештою членів сім’ї?Наскільки додатково знизяться темпи народжуваності та погіршиться демографічна ситуація в Україні у зв’язку із запровадженням запропонованої норми?

З 10 статей законопроекту 2 статті описують права та обов’язки представника домогосподарства. Того, хто буде більш рівним. Але жодним словом у тексті законопроекту не згадується порядок набуття членом домогосподарства повноважень на такі представницькі функції. Це буде повідомна форма чи потрібен протокол зборів сім’ї (домогосподарства)? Складається враження, що запровадження інституту «уповноважених осібдомогосподарства» в якості встановлення системи управлінської вертикалі у сім’ї (домогосподарстві) є ще одним кроком законодавців по формуванню в Україні елементів диктатури. Ще питання. Чи може стати «уповноваженою особою інституційного домогосподарства» (казарма) новопризначений військовослужбовець, а не командир відповідного військового підрозділу?

Роздуми про податкові відносини

Сьогодні в Україні склалася система декларування доходів для фізичних осіб. Вона не досконала та не ідеальна. Але відповідає системі податкових відносин, що встановлені законодавчо. Розробники законопроекту вирішили змінити систему адміністрування податкових відносин через запровадження нового виду податкової звітності — «податкове декларування домогосподарств». Виникає природне питання, а податкове декларування домогосподарств скасовує індивідуальне податкове декларування фізичних осіб? Норми законопроекту дозволяють зробити висновок — ні не скасовують. Відтак автори законопроекту пропонують ускладнити систему податкових відносин через збільшення адміністративного податкового навантаження на фізичні особи. Таке ускладнення вони прив’язують до права отримання будь-яких видів соціального захисту (крім отримання державних пенсій).

Будь-яке ускладнення породжує збільшення помилок. У чинному податковому законодавстві України помилки дуже дорого коштують платнику податків. У буквальному значенні дорого — штрафують. Впровадження норм, що пропонуються авторами законопроекту обрій отримання бюджетних доходів за рахунок штрафів, розшириться. Збільшиться економія бюджетних коштів за рахунок відмови нужденним у соціальному захисті через помилки або неподання додаткової податкової звітності. По суті, створюються додаткові інструменти обкрадання та подальшого збіднення громадян України.

Аналітики зазначають, що дорослі громадяни України не бажають підвищувати своєї кваліфікації через навчання. Наводять дані, що за 2020 рік лише 0,5% населення України у віці 25−64 років було залучено до навчання. Говорять, що це найнижчий показник серед інших європейських держав. От тільки не говорять про те, що насправді споживчі можливості українського суспільства впали на стільки, що про додаткове професійне навчання просто не може йтися. Банально — немає грошей. І що після 50-ти шанси знайти роботу відповідну рівню кваліфікації з умовою відшкодування витрат на підвищення кваліфікації через зарплату наполегливо прагнуть до 0. Виникає питання: «А який тоді сенс у такому навчанні?» І слід додати, що норми запропонованого законопроекту «Про домогосподарства» лише погіршать ситуацію із професійним навчанням у процесі трудової діяльності.

Роздуми про економічну діяльність домогосподарств

Автори законопроекту пропонують запровадити в систему економічних відносин України право домогосподарства, тобто будь-якої групи осіб, які проживають спільно, вести економічну діяльність без додаткової реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності. Щоправда, обмежують обсяг отримання доходу у розмірі 8 000 000 гривень. З одного боку, гарна ініціатива. З іншого боку, а навіщо тоді взагалі людям реєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності? Чи спричинить така ініціатива ліквідацію малого підприємництва в Україні як соціально-економічного явища? Яким буде соціально-економічний результат реалізації такої ініціативи? А граничний розмір обороту чисельність членів домогосподарства враховує? Яка логіка встановлення саме такої межі?

Подібного аналізу автори законопроекту не надають. А якщо результат такої ініціативи виявиться негативним для держави? Який розмір збитків може бути завдано? У цивілізованому світі деякі види економічної діяльності, якими автори законопроекту дозволили займатися, домогосподарствам належать до таких, що потребують кваліфікаційного підтвердження у встановлений період часу. Наприклад, юридичні послуги. Або перевезення пасажирів. Догляд за хворими та немічними. Цікаво, що із цього приводу думають автори законопроекту?

До речі, у переліку видів економічної діяльності відсутній агробізнес. Тобто, той вид економічної діяльності, який перш за все асоціюється з поняттям домогосподарство та для заняття, яким в Україні існують об’єктивні умови (земля сільгосппризначення у власності після розпаювання) у переліку, відсутня. Чи це пов’язано з інтересом влади до перерозподілу власності на землю сільгосппризначення? Якщо згадати попередні податкові ініціативи щодо цього питання — схоже.

Крім того, у переліку дозволених видів економічної діяльності для домогосподарств без реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності відсутнє виробництво як таке. Ну хіба що громадське харчування. Загалом сформований авторами перелік дозволених видів економічної діяльності наштовхує на думку про те, що основна частина домогосподарств в Україні розглядаються чинною владою як суспільство, що прислуговує (обслуговує). Запитання, кому прислужувати?

Роздуми про бідність

Економічний чинник ліквідації системи радянського соціалізму було закладено у той час, коли радянська влада у розвиток деяких помилкових висновків К. Маркса заявила, що люди не лише рівні, а й мають рівні потреби. Якщо всі люди мають рівні потреби, то можна ігнорувати право на вибір (в даному випадку споживчий вибір), ігнорування права споживчого вибору породило планову економіку. Економіку розподілу. Економіка розподілу, у свою чергу, є інструментом рівного розподілу бідності.

Зважаючи на все складається враження, що автори законопроекту вирішили для основної маси громадян України повторити експеримент із регулювання споживання. Це відобразилося у статті 8 законопроекту, яка описує, яким чином домогосподарства повинні витрачати свої зароблені кошти. Автори законопроекту визначили, що до «витрат домогосподарств належить собівартість проживання кожного члена домогосподарства (соціальний прожитковий мінімум)», а також витрати на ведення підприємницької (економічної) діяльності домогосподарств, у тому числі ведення особистого селянського господарства, виготовлення/вирощування продукції особистого підсобного господарства.

«Особисте селянське господарство» визначається та регулюється нормами Закону України «Про особисте селянське господарство» та визначається як господарська діяльність, що здійснюється без створення юридичної особи індивідуально чи спільно особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і проживають спільно. Таке трактування суперечить трактуванням даними авторами законопроекту «Про домогосподарство» щодо самого поняття «домогосподарство». Якщо домогосподарство складається із сукупності людей, які проживають спільно, але не є членами сім’ї чи родичами — вирощування на городі сільгосппродукції належить до діяльності особистого селянського господарства чи ні? Чергова правова колізія, яка породжена авторами законопроекту «Про домогосподарство» (домоекономіку).

Дві парадигми:

1. Працювати, щоб жити.

2. Жити, щоб працювати.

За парадигмою: «Працювати щоб жити» будуються національні системи економічних відносин у розвинених державах Західної цивілізації. Чим більше людина працює — тим краще, якісніше вона живе. Чим більше працюєш — тим вищі твої споживчі можливості.

Парадигма: «Жити щоб працювати» — це концепт суспільства рівно розподіленої бідності. Такий концепт був реалізований у СРСР. Норми статті 8 запропонованого законопроекту «Про домогосподарства» щодо опису категорії «витрати домогосподарств» закріплюють парадигму з СРСР в українському суспільстві. У тому числі, через запровадження двох нових економічних категорій: «собівартість проживання для кожного члена домогосподарства» та «соціальний прожитковий мінімум».

«Собівартість проживання» — це соціальний прожитковий мінімум із невідомим вартісним показником та фізичним складом благ для споживання. При цьому автори законопроекту фіксують, що розмір «соціального прожиткового мінімуму» встановлюватиме ВРУ щорічно, але не дає визначення, що це таке. На сьогоднішній день депутати ВРУ щорічно під час розгляду державного бюджету затверджують показники розміру «мінімальної заробітної плати» та «прожиткового мінімуму». Ці економічні категорії після ухвалення законопроекту «Про домогосподарства» скасовуються? Чим категорія «прожитковий мінімум» відрізнятиметься від категорії «соціальний прожитковий мінімум»? За якими критеріями він встановлюватиметься? Яким чином вартісний показник «соціального прожиткового мінімуму» співвідноситиметься з фізичним обсягом «мінімального набору споживчого кошика»?

Наприклад. Для домогосподарства встановлено мінімум споживання електричної енергії 75 або 100 кВт на місяць. Домогосподарство споживає 150 квт. Чи означатиме це, що споживання понад встановлений мінімум є фактом наявності над доходу, який підлягає оподаткуванню?

Чи означає це, що витрати домогосподарств на споживання, за думкою авторів законопроекту, не повинні перевищувати мінімально встановлювану норму споживання? У цій нормі споживання немає здобуття освіти, послуг охорони здоров’я, відпочинку, розвитку. Саме таким чином погляд сформульований авторами у тексті законопроекту. Виходить, що всі блага цивілізації, крім включених у мінімум споживання, — це надмірність для громадян України?! Вони мають менше споживати та більше у вигляді податків віддавати владі. Їй більш треба! Нещодавно від державної влади вже лунали заяви про те, що громадяни України багато їдять і дуже добре живуть.

Залишиться відібрати у громадян паспорти, як це було в СРСР для мешканців сільської місцевості. А ще вже напрацьован досвід обмежень через запровадження карантинів. А ще є досвід китайського цифрового концтабору і слід пам’ятати, що депутати від правлячої партії так захоплювалися китайським досвідом… Наприклад, співавторка законопроекту: що розглядається «Про домогосподарства"пані Г. Третьякова.

Ілюстрацією саме таких цілей може бути погляд, сформований авторами законопроекту на доходи домогосподарств. До доходів домогосподарств автори відносять: страхові виплати; страхове відшкодування чи викупну суму, отриману за договорами страхування, зокрема за договорами довгострокового страхування життя; страхування довічних пенсій; виплати з недержавного пенсійного забезпечення".

Формат викладеного у запропонованому законопроекті докорінно відрізняється від порядку оподаткування страхових виплат, викладеного у пункті 170.8.2 Податкового кодексу України. Автори змінюють базу та об’єкт оподаткування подібних виплат у бік збільшення податкового навантаження для платників податків. Зарахування авторами законопроекту до об’єкта оподаткування виплат з недержавного пенсійного страхування суперечить нормам пункту 170.8.3 Податкового кодексу України та закладає основи ліквідації недержавного пенсійного забезпечення. Хоча, при цьому, влада закликає громадян подбати про свою старість саме через використання інструментів недержавного пенсійного забезпечення.

До доходів домогосподарств, що включаються до розрахунку податкових зобов’язань, автори законопроекту пропонують відносити також «доходи від побічних лісових користувань». До «побічних лісових користувань» належить — сінокосіння, випас худоби, розміщення вуликів та пасік, збирання та заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин та технічної сировини. У тому числі хмизу як дров на зиму. Але автори законопроекту не вказують «доходи від побічних лісових користувань» вважатимуться такими, якщо перераховане продається третім особам? Чи навіть якщо використовується для особистого вжитку?

Якщо останнє, то відвідавши ліс та зібравши трохи грибів, ягід, горіхів тощо громадянин України має повідомити податкову чи інший уповноважений орган про кількість зібраного? Хто визначатиме ціну? Виходить, що автори законопроекту планують запроваджувати в Україні платний збір грибів, ягід, хмизу і так далі. А як же норми Конституції? Здоровий глузд? Ще недавно українське суспільство у соціальних мережах активно кепкувало над подібними рішеннями у Російській Федерації. Чи впевнені представники чинної влади, що українське суспільство мовчки погодиться з таким варіантом нового кріпосного права?

До доходів домогосподарств, які включаються до розрахунку податкових зобов’язань, автори законопроекту відносять і «соціальний трансферт» який самі ж створюють. Слід нагадати, що під «соціальним трансфертом» автори законопроекту пропонують розуміти виплати з бюджету на користь домогосподарств у разі складних життєвих обставин, а також зменшення соціального розшарування населення за рівнем доходів. У свою чергу, складні життєві обставини трактуються чинним законодавством України як такі, що «негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї (домогосподарства), які особа/сім'я не можуть подолати самостійно». Під таке трактування підпадає економічний стан, що називається злидні, бідність. Тобто йдеться про людей, які опустилися у своїх споживчих можливостях нижче за «межу бідності».

Сформовані погляди на проблему бідності та її подолання, розглядають ситуацію «знаходження нижче межі бідності» для особи, як ситуацію відсутності податкоспроможності. Іншими словами, особа, яка перебуває нижче межі бідності, є не платником прямих податків. І соціальний захист щодо таких осіб спрямований на ліквідацію такого соціального та економічного стану — знаходження нижче за межу бідності або знаходження в стані відсутності податкоспроможності.

Автори законопроекту пропонують відмовитись в Україні від такого погляду та розглядати подібні виплати як дохід, що підлягаєоподатковуванню. «Платники податків допомагають бідній сім’ї покращити свої споживчі можливості до рівня „мінімальне споживання“, а влада мінімізує цю можливість через оподаткування». Ось суть ініціативи авторів законопроекту.

Загалом після ознайомлення із викладеними у статті 8 законопроекту нормами до авторів виникає ще одне питання: «Чи означає, що після затвердження порядку обліку доходів та витрат для домогосподарств, домогосподарства в Україні будуть змушені вести домашній бухгалтерський облік?». Адже стаття 9 законопроекту прямо вказує, що домогосподарства зобов’язані вести облік доходів та витрат за спрощеним Порядком, який затверджується КМУ. У чому виявлятиметься простота цього Порядку невідомо. Українське суспільство вже добре знайоме з широтою фантазії чинної влади і може так статися, що в результаті формування спрощеного порядку ведення бухгалтерського обліку для домогосподарств виникне обов’язок встановлення в кожному домогосподарстві РРО. Адже апетити чинної влади безмежні.

Крім того, норми, викладені у статті 9 законопроекту, спрямовані на звуження існуючих прав громадян України на податкову пільгу при розрахунку зобов’язань щодо сплати податку на доходи фізичних осіб. Це право на сьогодні описано в нормах Податкового кодексу. У свою чергу право на податкову пільгу авторами законопроекту ставиться у додаткову залежність від ведення бухгалтерського обліку домогосподарствами та подання додаткової податкової звітності у вигляді річної податкової декларації домогосподарством.

Автори законопроекту ускладнюють схему декларування доходів, які одержують фізичні особи в Україні та які підлягають оподаткуванню. У практику податкового адміністрування вводиться нова опція «предекларування» (стаття 10 законопроекту). За баченням авторів оподаткування доходів фізичних осіб та домогосподарств в Україні має виглядати таким чином.

Дія 1. Центральний орган державної влади, який реалізує податкову політику, видає представнику домогосподарства «предекларацію», яка містить «всі види доходів та обсяги сплачених податків, що є у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику відповідно до податкового законодавства». Тобто державна влада визначає для домогосподарств обсяг їхніх податкових зобов’язань. Іншими словами, державна влада розподіляє між домогосподарствами суму своїх податкових апетитів.

Дія 2. Домогосподарства в особі своїх уповноважених на виконання побажань державної влади подають відповідну податкову декларацію. Ця декларація зображатиме акт добровільності розлучення з грошима на догоду апетитам влади.

Дія 3. Фізичні особи подають індивідуальні податкові декларації як додаткове підтвердження та прояви лояльності до влади.

Як зміняться терміни декларування доходів фізичних осіб в Україні, автори законопроекту не вказують. Не вказують автори законопроекту ще один дуже важливий момент. На скільки зростуть податкові апетити влади через необхідність збільшення штату податкових інспекторів? Тих, хто готуватиме «предекларації», прийматиме і оброблятиме податкові декларації домогосподарств. В Україні близько 15 мільйонів домогосподарств. Робота з ними вимагатиме створення десятків тисяч нових робочих місць для податкових інспекторів. У свою чергу, це додаткові мільярдні бюджетні витрати. Автори законопроекту у пояснювальній записці до законопроекту стверджують протилежне. Що реалізація запропонованого законопроекту не потребуватиме додаткових бюджетних видатків. Брехня, розрахована на те, що на цей момент ніхто не зверне уваги.

В якості підсумка роздумів

Такий вигляд має встановлення диктатури над суспільством через застосування інструментів тотального податкового контролю. Подібні ініціативи підтверджують тезу про те, що мета влади — підтримання та розвиток рівно розподіленої бідності в Україні для основної маси населення. Бідними людьми простіше керувати, їх легше корумпувати. Вирішується ще одне завдання — створюється інструмент додаткової економії на скороченні обсягів соціального захисту.

Загалом сформульовані авторами законопроекту норми ілюструють ставлення чинної влади до українських громадян як до підкореної нації. З погляду авторів законопроекту «гідне життя» для громадян України це менше споживатиме і більше сплачуватиме податків на утримання влади.

У Стародавньої Греції існував соціальний прошарок суспільства під назвою «охлос». Чернь, натовп, люди, що не мають власності (майна) і, відповідно, не формують у своїй свідомості відповідальності за долю населеного пункту, регіону проживання, своєї держави. Люди, які у своєму житті залежні від прихильності можновладців. Саме таке суспільство необхідне чинній владі. Автори законопроекту «Про домогосподарства» (домоекономіку) пропонують ввести до Цивільного кодексу України статтю 53¹ «Банкрутство домогосподарств». Тобто, ініційований авторами від чинної влади законопроект «Про домогосподарства» відкриває широкий простір застосування зазначеної статті Цивільного кодексу, формування в Україні охлосу, що не має власності, і повністю залежить від прихильності влади.

У світовій практиці вивчення домогосподарства та його місця у системі економічних відносин розглядається насамперед з погляду вдосконалення інструментів вирівнювання споживчих можливостей кожного члена товариства оскільки через оцінку витрат домогосподарства можна найбільш об’єктивно врахувати та відрегулювати споживчі можливості осіб, які перебувають на утриманні за об’єктивними обставинами. Запропонований законопроект «Про домогосподарства» матиме при його реалізації дію зворотну щодо вирівнювання споживчих можливостей членів домогосподарства. А норми Конституції буде змінено без внесення змін до тексту Конституції у питаннях реалізації прав людини на соціальний захист.

Державна служба статистики України у своєму звіті «Самооцінка домогосподарствами рівня своїх доходів» за підсумками 2020 року наголошувала на тому, що лише 1% домогосподарств при оцінці свого матеріального становища віднесли себе до середнього класу. До багатих зараховують себе 0,1% українців. До бідних — 67,1%. За 2021 рік економічна ситуація в Україні лише погіршилася.

У 90-ті роки минулого століття в одного барда звучали такі слова:"Там эффективно действует один закон не писанный — закон «большого кукиша» — дословно он гласит: «Что тело, погруженное в дерьмо по саму лысину, должно лежать, не булькая и денег не просить!»

Економічний експерт Ю. Смєлянський