Економічна незалежність людини як ліки від внутрішніх проблем України

В процесі пошуку інструментів підвищення добробуту і якості життя для громадян України, багаторазово звучать пропозиції по прямій реалізації норм, викладених в статті 13 Конституції України. В узагальненому вигляді всі ці пропозиції зводяться до формування та реалізації моделі рівного відсоткового розподілу ренти, яку держава має одержувати від усіх природних ресурсів України.

Лунають заклики до деприватизації і націоналізації. Наводяться приклади успішної реалізації таких моделей в окремих країнах світу, в першу чергу, Перської затоки або держав «азіатських тигрів». Без урахування існуючих в цих країнах форм правління і державної моделі цих країн. Крім того, подібні підходи підштовхують Україну назад до будівництва соціалізму та комунізму. Це шлях в нікуди, біг по колу. А ще звучать думки, що приєднання до ЄС, НАТО чи створення ще чогось подібного вирішить існуючі проблеми.

Проблема ускладняється ще й тим, що в Україні, як пострадянській державі відсутня культура змагання економічних ідеологій. Адже в державі «розвиненого соціалізму» такої змагальної культури з'явитися не могло у принципі. А протягом всього періоду незалежності ілюзія наявності ринкових відносин також не змогла породити цю змагальність. З цієї причини всі політичні сили в Україні обіцяють загальний добробут і турботу про всіх без винятку громадян, всеосяжній соціальний захист, бюджетну підтримку і інші «принади» соціалізму. Але, отримавши владу і можливість особистого збагачення, забувають про свої обіцянки. І не тільки тому, що брехали. Економічні можливості України і її діючої економічної моделі не в змозі забезпечити виконання всіх зобов'язань по соціальному забезпеченню суспільства, які прописані в Конституції.

Немає сенсу обговорювати будь-які політичні, адміністративні чи гуманітарні зміни, якщо вони не будуть підкріплені потужним економічним потенціалом. Для того, щоб держава Україна була по справжньому сильною державою — вона повинна мати сильну економіку! Україна, як країна з високим економічним потенціалом, економічно сильна держава, яка через такий свій стан не може стати об'єктом збройної агресії!

Чинна влада в ситуації подальшого погіршення економічної ситуації в Україні була змушена, через заяви профільного міністра, визнати, що в Україні основною економічною проблемою є бідність населення. Але рішення, які влада бачить для подолання бідності лише підтверджують той факт, що провідним елементом свідомості влади є соціальне утриманство або нахлібництво, як щодо очікувань від наших Західних партнерів, так і стосовно громадян України. Останні економічні рішення є яскравою ілюстрацією цього твердження.

Інструменти вирішення існуючих економічних проблем в Україні, ліквідація бідності, майбутній економічний розвиток мають відповідати ідеології побудови постіндустріального суспільства, де основний акцент робиться на інвестиції в людину. У той же час, логічно, що «інвестиції в людину» повинні здійснюватися не шляхом виключно бюджетного перерозподілу, а шляхом створення для кожної людини умов її «економічної самостійності»!

Влада вкотре заявила про створення нової економічної моделі для України, яку представники влади розроблять та реалізують. Риторика, в якій подавалася така інформація, говорила про те, що думка громадян, платників податків у цьому питанні владу не цікавить.

Хоча на сучасному етапі у демократичній державі у питаннях регулювання економічних і соціальних відносин в Україні функцією державної влади повинна бути лише розробка стандартів і контроль за їх виконанням. У такій моделі, податкова система, в першу чергу, це інструмент регулювання цих відносин, а не інструмент фіскального тиску на бізнес.

Бюджетні відносини це відносини економічно і фінансово самодостатніх територіальних громад і адміністративних регіонів, а не новий різновид формування варіантів здобуття сприятливого ставлення державної влади до місцевої. А децентралізація тільки шлях, процес досягнення поставленої мети, а не сама мета.

Час від часу з боку влади лунає, що Україні необхідні відповідальні громадяни (це не тільки про захист від зовнішнього ворога). Відповідальний громадянин формується, в першу чергу, при наявності у нього економічної самостійності (економічної незалежності). Відповідно, нова економічна модель має передбачати таку економічну політику в Україні, яка стане механізмом реалізації та захисту:

• інтересів української політичної нації на досягнення високої якості життя;
• інтересів економічних суб'єктів України за зростання економічного потенціалу як власного, так і України в цілому;
• формування висококонкурентної економіки України у міжнародному масштабі.
• Якими, на погляд автора, повинні бути ознаки економічної самостійності (незалежності) людини:
• через зростання споживчих можливостей кожної людини до зростання якості життя кожного громадянина;
• через зростання якості життя кожного громадянина до мінімізації бюджетних витрат на соціальний захист суспільства в цілому;
• через зниження бюджетних витрат на соціальний захист до збільшення державних інвестицій в економіку.

Нова економічна модель повинна забезпечити економічну незалежність громадян України, а через економічну незалежність кожної людини створити економічно незалежну Україну.

Тому, головним, базовим орієнтиром має стати формування в Україні економічно незалежної людини, яку слід визначати як: «людину, що має достатній набір інструментів для самозабезпечення, тобто, наявності можливості вести самостійні економічні та соціальні дії, без необхідності у зверненні до чужої, в тому числі і державної допомоги для придбання та споживання того набору благ, які можуть забезпечити всебічний та збалансований розвиток як самої людини, так і членів її сім'ї, за сукупності їх можливостей, в рамках, встановлених системою (тобто державою) правових обмежень».

Тільки наявність у суспільстві переважної частки економічно незалежних осіб дає можливість сконцентрувати у руках фізичних і юридичних осіб всю сукупність прав у системі з назвою — держава, а влада у цій системі має існувати виключно для захисту цих прав і забезпечення реалізації цих прав. Таким чином формується народовладдя.

Економічна незалежність дає людині можливість мислити незалежно та вільно. Незалежність, чи свобода мислення, породжує у людині впевненість. Тобто ліквідує страх конкуренції у всіх сферах його життя (культурного, ідеологічного, релігійного, економічного та інших). Відсутність страху міжособистісної конкуренції породжує різноманіття та прийняття різноманіття. Це один зі шляхів до розвитку.

Наслідком різноманіття та відсутності страху конкуренції є прагнення самозайнятості. Не з точки зору забезпечення виживання, а з точки зору повноти реалізації особистості. Певною часткою економічно незалежних людей є само зайняті особи. Через самозайнятість, зокрема, влада та суспільство вирішують існуючі проблеми створення робочих місць та зайнятості населення.

Економічно незалежна людина це ще й дрібний інвестор. Економічна незалежність є одним із базових ступенів для широкої та активної участі основної маси населення країни в інвестиційних процесах. Ця участь може реалізовуватись у різних формах:

1. індивідуальні інвестиції у створення робочих місць (малий бізнес);
2. кооперування інвестиційних ресурсів. Створення робочих місць на підприємствах середнього розміру. У тому числі — створення невеликих кооперативних фінансових установ;
3. об'єднання інвестиційних ресурсів до створення великих підприємств із великою кількістю робочих місць, зокрема — громадських (відкритих, публічних) акціонерних товариств.

Завдання державної влади та органів місцевого самоврядування — створити відповідні умови для такого виду інвестиційної активності населення. У тому числі створити умови широкого залучення населення країни на фінансовий ринок. І за допомогою цього переформатуватиме банківський сектор країни, зі стимулюванням розвитку відкритих акціонерних та кооперативних банків. Вказаний шлях є основним фактором впливу на створення позитивного інвестиційного клімату в Україні.

Прагнення самозайнятості як шляху самореалізації робить з економічно незалежної людини творця робочих місць. Активна участь у створенні робочих місць та певний рівень споживчої спроможності дозволяє кооперації (співпраця) людей як з рівними, так і відмінними базовими можливостями. У свою чергу, ця кооперація збільшує споживання благ, що створюються у державі. Отже, економічно незалежна людина — активний споживач вироблених у країні благ. Тобто економічно незалежна людина через збільшення власного споживання вироблених благ безпосередньо впливає на збільшення внутрішнього валового продукту держави.

Економічна незалежність індивіда змінює соціальну структуру суспільства. Насамперед, економічно незалежна людина — представник середнього класу. Основний соціальний прошарок всіх країн з усталеною демократією. Адже середній клас — це соціальний прошарок вільних і незалежних людей, який слабо піддається маніпуляції, у тому числі й політичній. А в рамках зазначеної ознаки ми можемо говорити про формування в Україні соціального прошарку «відповідального виборця», який обиратиме ідеологію, а не «пакети з гречкою».

У нас в державі постійно виникали проблеми із формуванням цього соціального прошарку суспільства. І можна стверджувати, що ці проблеми були виявом реалізації інтересів правлячих еліт в Україні. Бідна людина завжди схильна вибирати диктатуру. Лі Куан Ю зазначав, що демократія працює тільки в тих країнах, де понад 40 відсотків населення мають дохід понад 5 000 доларів на місяць. Якщо цього немає, демократія перетворюється на цирк, а до влади приходять популісти чи негідники.

Поява категорії «відповідальний виборець», що будується на економічній незалежності особистості, дозволяє говорити про реальність досягнення позитивних результатів у питаннях боротьби з корупцією та деолігархізації системи відносин у державі. Коли ми говоримо про боротьбу з корупцією та процес деолігархізації системи відносин, то маємо розуміти, що для держави зазначені факти є «виявом хвороби», але не першопричиною, є похідною від основної проблеми суспільства — бідності! Формування економічно незалежної людини є тими ліками, які допоможуть взятися за «лікування» країни.

Економічно незалежна людина — це людина зі зміненою свідомістю, у якої ліквідована «свідомість соціального утриманства». Це проявляється, зокрема, й у сприйнятті приватної власності. Відповідно, процес деолігархізації набуває нового сенсу. Не експропріація, не «відібрати та розділити», а збереження великого капіталіста як комплексного творця великої кількості робочих місць, позбавленого можливості монетизувати свій політичний та адміністративний вплив для отримання особистої вигоди.

Економічна незалежність людини змінює споживчі можливості суспільства. А через позитивну зміну споживчих можливостей знижує соціальну напругу. Крім того, збільшення споживчих можливостей збільшує попит та ринкову пропозицію. Отже, збільшується обсяг вироблених благ та їх асортимент. Завдання влади — створити відповідні умови ринкових відносин.

Економічна незалежність індивіда зменшує тягар соціального навантаження на бюджети всіх рівнів. У свою чергу, зменшення цього навантаження звільняє фінансові ресурси, що надійшли до бюджетів усіх рівнів у вигляді податків, для їхнього перетворення на додатковий інвестиційний ресурс соціально-економічного розвитку окремих населених пунктів, територіальних громад, регіонів та країни загалом.

Самозайнятість, інвестиційна активність та зростання споживчих можливостей збільшують кількість та підвищують якість активних платників податків. Також підвищується рівень доходів до бюджетів усіх рівнів. Інакше кажучи — економічна незалежність індивіда збільшує податкові надходження у доходну частину бюджетів всіх рівнів.

Перелік позитивних результатів для держави при формуванні нової стратегічної мети економічних відносин — створення «економічно незалежної людини» набагато більше.

А цей текст автор визначає як відповідь представникам чинної влади України на їх заяви про необхідність боротьби з бідністю. Заявлена мета досягається не приєднанням до ЕС. Мета підвищення добробуту населення України, тобто подолання бідності та знаходження балансу між цінностями рівність, свобода та справедливість досягається через формування нового базового соціального прошарку населення — економічно незалежної людини.