Від школи комунізму до бурси капітулізму…

Зі здобуттям Незалежності в Україні паралельно відбувалося два процеси — створення нових профспілок і «перефарбування» пострадянських. За тридцять років профспілковий рух пройшов дуже плутаний шлях з дуже сумнівними результатами.

ЗАРПЛАТА

Всі роки новітньої історії нашої країни українські працівники були і залишаються найбіднішими серед всіх країн Європи. Профспілки фактично не просто змирилися з грабіжницькою політикою бізнесу, а визнали політику «дешевої рабсили», що з часів президенства Кучми набула статусу державної.

Більш того, профспілки ухилилися від системного і індивідуального захисту конституційних прав працівників по дотриманню державних соціальних стандартів на прожитковий мінімум, неоподаткований мінімум, мінімальну зарплату, на вчасну і повну оплату праці, на право на працю, що забезпечує достойний рівень життя для працівника і членів його сім’ї, тощо.

Теперішні профспілки суттєво програли «радянським профспілкам», бо занижена «сересерівська» зарплата мала часткові компенсатори у вигляді безкоштовного надання квартир, пільгових або безкоштовних санкурпутівок й тому подібне. Безперечно, що мова не про повернення «радянських плюшок», а про викорінення політики «дешевої рабсили» і запровадження політики високорентабельної праці та заробітної плати, відповідної нашій Конституції та європейським стандартам.

Наразі профспілки не спромоглися здійснити жодного серйозного кроку з виводу українських працівників із зони бідності й навіть не декларують таких намірів. Більш того, профбоси продовжують танцювати «польку-бабочку» з роботодавцями навколо багатомільйонних зарплатних боргів і цинічно занижених розмірів заробленої плати і це при тому, що оплата топ-чиновників, членів всіляких наглядових рад є в десятки разів більше ніж середня по країні.

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ, ПЕНСІЇ

Кардинально штучно занижені зарплати автоматично призводять до критично занижених соціальних виплат з лікарняних, регресів, пенсій.

Поряд з цим відбувається офіційне скорочення та звуження прав на призначення чи розмір страхових виплат.

Кричущою залишається ситуація, коли через невиплату роботодавцем зарплати та несплати ним ЄСВ працівники позбавляються права на страхові виплати та належну пенсію.

Левова частина українських пенсіонерів мають трудову пенсію в рази меншу, ніж держава витрачає на утримання російських полонених.

Шокуючим є розрив в розмірах пенсій трударів та суддів, прокурорів, депутатів. Ні до війни, ні зараз профспілки не зайняли чітку і жорстку позицію щодо захисту пенсіонерів — бувших і теперішніх членів профспілок. Ймовірно, що у профспілкових босів все гаразд з пенсійними й іншими доходами

Незграбна і скандальна участь профспілок в тристоронньому управлінні фондами соцстраху сприяла розвалу системи соціального страхування. Розміри і порядок виплати страхового відшкодування за толерування профспілок ще більше втратили компенсуючу функцію.

Найгіршою залишається ситуація із захисту працівників у разі завданої шкоди при роботі в шкідливих умовах чи при отриманні виробничих травм, тому що профспілки не спромоглися чи демонстративно не захотіли сформувати повноцінну систему компенсаторів за нанесену виробничими факторами шкоду здоров’ю та життю працівника.

ТРУДОВІ ПРАВА

Найгіршим результатом виконання правозахисної функції профспілок є відсутність виграних судів щодо системного відновлення трудових прав, а поодинокі локальні судові перемоги лишень підтверджують наявність проблем і можливість їх вирішення.

Виявилася нездатними і не прагнучими профспілки щодо ініціювання та супроводження позовів з трудових прав до Конституційного Суду та Європейського суду з прав людини. І це на фоні значної кількості таких позовів від окремих українських громадян.

Поряд з цим профспілки фактично толерували постійне звуження та ліквідацію трудових прав через внесення змін в законодавство, бо хаотичні скарги до міжнародних організацій не підкріплювалися практичними профспілковими діями всередині країни. Додайте до цього, що за чверть століття офіційного «реформування» трудового законодавства і «проїдання» десятків мільйонів доларів «технічної» західної допомоги профспілки виявилися нездатними сформувати профспілковий варіант нового цивілізованого Трудового кодексу як моделі сучасної Трудової Біблії.

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ

0знаками злочину є нехтування профспілками своїх обов’язків із виконання закону про соціальний діалог.

За фактичної згоди профспілок перестала функціонувати Національна тристороння соціально-економічна рада, яка мала широкі функції з балансування інтересів бізнесу, влади та трудящих, а також з пошуку рішень конфліктів у соціально-трудовій сфері.

Маючи всі законні підстави періодично очолювати найвищий національний орган соціального діалогу, профспілкові керівники знехтували цими шансами по розв’язанню болючих питань членів профспілок і всіх працівників.

При цьому профспілкові діячі регулярно і з великим задоволенням їздять на всілякі закордонні форуми, де пафосно розповідають про «потьомкінські дерьовні» соціального діалогу. За всі роки не народився жодний тристоронній документ, що вирішував би соціально-трудові проблеми. А в останні роки профспілки навіть відмовилися від офіційного ініціювання соціального діалогу по больовим питанням сучасності. Стало нормою нехтування з боку «соціальних партнерів» навіть рідкісних думок-пропозицій профспілок, бо самі профспілки вже давно перестали домагатися їх врахування.

Відсутність будь яких спроб відродити соціальний діалог хоча б в умовах війни став фактично вироком теперішнім профспілкам як таким, що не здатні й не хочуть ні боротися, ні домовлятися щодо мінімізації проблем в сфері праці.

КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ КТС

Підтвердженням втрати сенсів у теперішній діяльності профспілок є катастрофічне зменшення охоплення колективними договорами та угодами підприємств і втрата практичної змістовності цих кодоговорів, а особливо угод.

Деградація сутності Генеральних і галузевих угод посилилась фактичною відмовою від їх вчасного укладення й повна відмова підписантами від її практичного дотримання.

Саме тяжкі й складні умови війни вимагали від бізнесу і профспілок віднайдення інструментів збалансування інтересів труда і капіталу заради посилення оборони країни, мінімізації внутрішніх протиріч і конфліктів. Саме Генеральна угода або принаймні Меморандум про взаєморозуміння в сфері трудових відносин були би вкрай доречними, однак профспілки навіть не декларували такого наміру.

Має місце майже повна відмова профспілками від застосування законного механізму колективних трудових спорів, як до війни так і зараз.

Безперечно, що в умовах воєнного стану будь які страйки заборонені, але це і мало запустити максимально процедури колективних трудових спорів, як універсальний спосіб пошуку вирішення системних трудових конфліктів…

Профспілкові керманичи настільки бояться навіть у законний спосіб мати свою незручну думку, що схоже самі собі заборонили вголос говорити про право на колективний спір.

Водночас в тиші окремих кабінетів іде тривала робота над новим законом про трудові спори і про страйки, в якому очікувано проігноровано цікаві і обгрунтовані напрацювання за участі шведських експертів і вітчизняних практиків

КАДРИ

Майже скопійовано радянський підхід використання профспілок як відстійника парт-госп-номенклатури, тому досі саджають в крісла профбосів вчорашніх виходців з обладміністрацій чи призначенців з міністерств, які до того ніколи навіть не були членами українських профспілок.

Наразі застій в профспілкових верхах призвів до багатьох незворотних деградаційних процесів. Вже давно стало нормою, що більшість теперішніх голів і їх заступників не працювали і дня у низових профспілкових ланках і знаються про життя первинок лише із банкетів. До того ще безкінечний строк їх перебування на посаді плюс середній вік профбосів запенсійний чи передпенсійний…

Серед правомірних питань до багаторічних профспілкових діячів це їх майновий стан, який змінювався здебільшого неоднаково з більшістю членів профспілок, і тому запровадження майнового декларування вже давно мало стати нормою при обранні та щорічних звітах, але це не для теперішніх профеліт.

Кадрова люстрація й кардинальне кадрове оновлення в профспілках стали вже давно життєво необхідними, проте свідома штучна кадрова «корозія» просто добиває профрух.

ОХОПЛЕННЯ ЧЛЕНСТВОМ. СОЛІДАРНІСТЬ

Найбільшим секретом профспілок це є реальне їх членство. Профспілки за законом представляють всіх найманих працівників, але чи є них є на це право?

Скільки насправді зараз є членів профспілок? Під час війни це зовсім нериторичне питання.

Для збалансування повноважень профспілок і їх реального членства/представництва просто негайною є потреба перереєстрації/оновлення членства в профспілках, але для профспілкових босів це найстрашніше з усіх бід.

Реальна картина з профспілковим членством потребуватиме принципового оновлення профспілкової ідеології, профспілкових інструментів їх діяльності й боротьби, визначення принципово нової ролі профспілок у суспільстві.

Нарешті інакшою стане потреба у солідарності — головній зброї профспілок.

Наразі міфічний Спільний профспілковий орган профспілок є пародією з формалізації нескінчених негараздів і бід для Людини праці.

Проведення профспілкових референдумів, спільні розробки законодавчих пропозицій, акції солідарності підтримки чи бойкоту й багато іншого мають стати повсякденністю замість паркетних розшаркувань теперішніх профдіячів.

І все це мало б мати постійне висвітлення через всі засоби комунікацій шляхом прес-конференцій, дискусій і відкритих трансляцій колегіальних профспілкових органів, але тоді теперішнім поважним профбосам може стати вкрай некомфортно за свою діяльність (бездіяльність).

Чи є вичерпними названі проблемні теми в профрусі?

Нажаль ні. Окремої й детальної розмови потребують питання профспілкового майна й зокрема Будинку профспілок, неоднозначної міжнародної діяльності, джерел фінансування профорганів й низки інших

Чи все так тотально погано в профспілковому русі?

На щастя — ні!!! Є осередки здорових профспілкових організацій, і вони є оазисами можливого відродження справжнього профруху, але час зараз не на їх боці.

Якими мають бути перші кроки?

Широка профспілкова дискусія щодо реальних і міфічних хвороб профспілок та чесної їх діагностики, оперативне системне лікування з одночасним формуванням здорових профспілкових цілей та механізмів їх реалізації.