Місто Маріуполь, донедавна квітуче місто на узбережжі Азовського моря, назване на честь Пресвятої Богородиці Марії
Сьогодні Сили оборони України, серед яких і прикордонники Донецького прикордонного загону та Маріупольського загону Морської охорони, мужньо боронять заблоковане місто від рашистської орди. Та особливо важко нашим бійцям від того, що московія зробила заручниками, морить голодом і холодом, обстрілює сотні тисяч мирних жителів.
У відеофайлі про пережите прикордонникам розповіла українка, яка після евакуації з Маріуполя шукала тимчасового прихистку за кордоном. «У мій дім потрапив снаряд. З маленькою дитиною я залишилася без житла… Деяких моїх друзів немає в живих… Я більше ніколи не побачу свого батька…» — розповідає вона.
Водночас чимало жахів пережили родичі прикордонників, які з дітьми змогли вирватися з блокади. Ось розповіді деяких з них:
Влада: «Це було пекло! Були дні, коли ми ходили по воду під градами, переступаючи через трупи померлих людей».
Каріна: «Ми з мамою були на кухні і за секунду до вибуху вийшли в коридор, тому що почули гул літака. …Потрапило на верхні поверхи нашого будинку. Там, де були не пластикові вікна, всюди вилетіли шибки. Спочатку телефон ми ходили заряджати до Червоного Хреста, але там постійно були обстріли. Коли снаряд потрапив у червоний будинок, чоловікові уламок потрапив в руку. Приїхала поліція, сказали, що руку не врятувати».
Тетяна: «Двадцять шість жахливих діб під постійними обстрілами цих нелюдів. Вони цілеспрямовано нищили житлові квартали цивільних. Кожного ранку, приблизно о 5-й ранку, вони починали обстріли мікрорайону Черьомушки. Ми сиділи у підвалі, обіймали своїх дітей і молилися Господу Богу, щоб прожити ще хоча б один день».
Анна: «Не було води, світла, їжі. Я не пам'ятаю, на котрий день пекла вирішила вибратися в пошуках знайомої, все навколо було розбито, спалені багатоповерхівки. На дорозі я побачила жінку, яка потрапила під обстріл, мабуть, то була міна. Машина в уламках, а її пошматовано. Десь лежала нога, десь рука, а машину вона, мабуть, збирала, щоб виїхати. В ній було видно дитячі речі. Так та жінка пролежала декілька днів. Пізніше її прибрали. У рідних не було можливості забрати її через обстріли».
Євгенія (виїжджала з трьома дітьми): «…Близько 10-ї ранку того ж дня я з дітьми виїхала в напрямку міста Запоріжжя. По дорозі ми знов зустріли військових. Вони стояли в посадці біля траси за якимось селом. Багато чоловіків, кілька танків і вантажівки з білим маркуванням літери „Z“. Я помітила, що дуло одного танка направляється в нашому напрямку. Вони почали стріляти з автоматів по землі та у повітря, аби ми зупинилися. Я зупинила машину. Ми з дітьми вийшли. Чоловік 6−8 підбігли до нас і оточили. Це були військові в зеленій болотяній формі з шевронами прапору рф, червоними пов’язками. Почався допит під дулами автоматів і нахабне нишпорення по речах у багажнику і салоні автомобіля. Забрали в нас телефони, щось у них дивилися і шукали. Віддали телефони і сказали їхати далі. Ми поїхали».
«Ми витримали багато, і це витримаємо», — резюмує героїня нашого ролика з впевненістю, що повернеться в квітуче українське місто Маріуполь. І нехай покровителька міста — Свята Богородиця пошвидше допоможе захисникам України побороти полчища нелюдів, які оточили і руйнують Маріуполь!
