Бойовий імунітет звільняє від кримінального переслідування за умов дотримання правил ведення війни

Бойовий імунітет — це звільнення від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати:

особового складу;

бойової техніки чи іншого військового майна;

наслідки застосування збройної та іншої сили.

Бойовий імунітет поширюється на:

військове командування;

військовослужбовців;

добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України;

працівників правоохоронних органів, які беруть участь в обороні України;

цивільних осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії.

У разі коли особа вчиняє катування, вбивства, порушує закони та звичаї війни, вона підлягає відповідальності на загальних засадах і бойовий імунітет на неї не поширюється.

Актуальність «закону про бойовий імунітет» не викликає жодних сумнівів, адже, ухвалюючи стратегічні й тактичні рішення, командування військових формувань, керівництво правоохоронних органів та посадовці військових адміністрацій беруть на себе надзвичайно високу відповідальність за їхні наслідки. Під час війни, звичайно, вони можуть бути неочікуваними й трагічними — такими, котрі у мирний час тягнуть за собою сувору кримінальну відповідальність.

Для більшості країн Європи та світу поняття «combat immunity» (бойовий імунітет) є не новим, а практичним явищем. Реалізація цього принципу в українському законодавстві відповідає сучасній ситуації та військово-правовій практиці різних країн.

Австрійська юридична фірма Slater & Gordon Lawyers наполягає на тому, що «на Міністерство оборони не можна подавати до суду, якщо командир робить помилку в запалі бою». Також бойовий імунітет не обмежується лише ситуаціями, пов’язаними з присутністю противника, а й «поширюється на всі операції проти противника, коли збройні сили піддаються нападу або загрозі нападу, включаючи планування та підготовку до бою».

Міжнародний симпозіум з військової етики, що проходив у 2008 році в Університеті Центрального Ланкаширу (Велика Британія) розглядав приклади застосування бойового імунітету в контексті участі британських солдатів у міжнародних бойових, миротворчих і частково поліцейських операціях.

На симпозіумі дійшли висновку, що «військові цілі держави не повинні гальмуватися страхом перед цивільними судами та пов’язаними з цим економічними витратами».

Військовий журнал «Military review», розглянувши етичні норми ведення війни, на прикладах показав, чим відрізняється бойовий імунітет від воєнного злочину. В першому випадку молодому британському солдату було наказано доставити критично важливі припаси підрозділам, розкиданим по території бойових дій в Іраку. Командир наказав йому не зупинятися на дорозі, навіть якщо її перегородять місцеві дітлахи. Ворог може використати їх, сподіваючись, що моральні почуття солдатів змусять їх зупинити свої транспортні засоби й таким чином залишити конвої відкритими для нападу…