Офіцер-нацгвардієць розповів, що надає йому сил у боротьбі з ворогом
«У мене є син, якому я маю бути прикладом та сім’я, яку я маю захищати. Вони вірять в мене, а я вірю в нашу Україну та нашу перемогу!», — з таких слів розпочав свою розповідь нацгвардієць Владислав, який по мобілізації прийшов боронити Україну.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на територію нашої держави, офіцер боронить Миколаївщину пліч-о-пліч зі своїми побратимами в рядах Національної гвардії України.
«24 лютого перевернуло все моє життя!.. До обіду я навіть не міг напитися води — намагався зібратися з думками, аби зрозуміти, як зможу бути найбільш корисним у боротьбі з нелюдами, що посягнули на нашу країну», — згадує нацгвардієць.
Але на обмірковування не було часу, адже ворог з кожною годиною намагався проникнути все глибше в рідну країну. Тому, швидко зібравши необхідне, Владислав прибув до найближчої військової частини Національної гвардії.
«Мій досвід служби в органах МВС став вирішальним у виборі саме Нацгвардії, як структури, де я зможу найбільш ефективно застосувати свої знання та вміння для захисту нашої землі від окупантів, бо розумію, які задачі стоять переді мною», — говорить Владислав.
Чоловік згадує, як тільки він разом із гвардійцями свого підрозділу прибув на один із об’єктів, що брали під охорону та оборону, одразу ж, в перші години після прибуття, розпочалися обстріли з РСЗО та ствольної артилерії.
«Так, спочатку було страшно і це нормально — не боїться хіба що дурний, але ми з цим впоралися. Всі розуміли, як реагувати за будь-якого розвитку подій, починаючи з першого дня ми постійно відпрацьовували бойове злагодження», — розповідає офіцер.
Кожного дня Владислав, як і всі українські захисники, гідно протистоїть російським загарбникам. Незважаючи на постійні обстріли, він разом з побратимами вправно і впевнено виконує свої завдання і їхній бойовий дух незламний, адже всіх об’єднує лише одне — прагнення якнайшвидше вигнати ворога з рідних земель.
