ЦПД_аналізує: як путін у своїх промовах та статтях постійно намагається виправдати окупацію України

На різних етапах підготовки агресії путін озвучував різні цілі росії у конфлікті з Україною, від владнання конфлікту на Донбасі до деукраїнізації та навіть припинення домінування США у світі.
Тому досить цікаво, як змінювалась риторика публічних заяв путіна протягом останніх років.

2002 рік – «Ми не ставимося до НАТО як до ворожої організації».

2003 рік – «З моменту розпаду радянського союзу російська федерація втратила десятки тисяч своїх споконвічних територій. Ви пропонуєте зараз все ділити спочатку? Повернути нам Крим, частину територій інших республік колишнього радянського союзу, ви цього хочете?»

В 2008 рік – «Крим не є жодною спірною територією, там не було ніякого етнічного конфлікту на відміну від південної Осетії та Грузії. Росія давно визнала межі нинішньої України. Питання про повернення Криму та Севастополя віддає провокаційним змістом».

У вересні 2013 року – «Україна свого часу здобула частину території за рахунок росії. Але треба виходити з реалій, що значна частина українського народу цінує самостійність, тобто незалежність».

В лютому 2014 року путін хоча і називав зміну влади в Україні «озброєним переворотом», підтримав територіальну цілісність України. Жодних заяв про федералізацію України на тому етапі не було.

Вже тоді експерти радили скептично сприймати «мирну риторику» путіна щодо України та конфлікту на Сході.

У 2021 році путін визнавав владу України. І хоча критикував прагнення України вступити до НАТО та ЄС, ніде не заявляв про наміри вводити війська.

Навіть на фоні загострення конфлікту на Донбасі у березні 2021 року путін заперечував вірогідність військового вторгнення і обґрунтовував нарощування військової присутності біля українських кордонів навчаннями, які нібито нікому не загрожують.

21 квітня 2021 року путін зробив заяву-погрозу про «червону межу» у відносинах НАТО, визначив росію «третьою стороною» у конфлікті та наголосив, що вирішувати проблеми з Донбасом українській владі потрібно з керівниками т.зв. «ЛНР» та «ДНР».

Путінська стаття від 12 липня 2021 року на офіційному сайті кремля «Про історичну єдність росіян та українців» крім безліч вже вживаних російською пропагандою маніпуляцій про «спільну історію» містила головну тезу — «справжня суверенність України можлива лише в партнерстві з росією».

З початку 2022 р. путін дедалі нав’язливіше говорив про загрозу безпеці росії з боку НАТО в контексті України.
16 лютого путін визнав незалежність т.зв. «ДНР» та «ЛНР», фактично розпочавши готування до нападу на територію України.
Вночі 24 лютого путін оголосив про початок «спеціальної військової операції» під приводом зміни політичного курсу країни.
Проте з поразкою «блискавичної операції» риторика путіна знову змінилася. Представники кремля у березні стали заявляти, що в завдання «спецоперації» не входить повалення чинної влади в Україні, окупація та знищення державності, а Володимира Зеленського знову почали визнавати легітимним президентом.

29 березня росія під час переговорів про припинення вогню висловила готовність відмовитись від «денацифікації» та «демілітаризації» України в обмін на відмову від вступу до НАТО.

Згодом росія вже офіційно змінила риторику – кардинально скоротила військову активність в районі Києва та Чернігова і зосередила сили на Донбасі, захоплення якого назвали головною метою «спецоперації».

Путінські метання не залишилися поза увагою світових лідерів.

Під час публічного заходу 10 червня 2022р. в Каліфорнії Президент США Джо Байден заявив, що метою російського диктатора путіна є не просто повномасштабне вторгнення до України.

«Понад 100 000 росіян вторглися в країну в центрі Європи в той час, коли ми думали, що це неможливо. Путін знищує всі українські культурні центри — музеї, школи, історичні пам’ятки. Він намагається знищити культуру країни. Ідея, що ми можемо стояти осторонь і дозволити цьому статися, просто неможлива. І тому ми посилили НАТО і надаємо допомогу Україні».

Заява лідера США лише вчергове доводить — з точки зору способу ведення ця війна носить геноцидний характер.

Відсутність зв’язку з реальністю в офіційних заявах путіна свідчить: риторика путіна змінюється залежно від невдач його армії в Україні – від «всесильного лідера» до загнаного у кут воєнного злочинця, готового забути про початкові безмежні амбіції та йти на компроміси.

Путінська росія не може добровільно розлучитися зі своїми імперськими звичками та відмовитися від своїх претензій на Україну.

Кремль готується до «затяжної війни» в Україні й прагне не лише встановити повний контроль над Донецькою, Луганською, Херсонською областями, а й забезпечити сухопутні коридори між анексованим Кримом і частиною Донецької області та до невизнаної єПридністровської Молдовської Республіки».
І це не віщує нічого хорошого для майбутнього росії.
Адже заради плану відновлення рф як імперської держави шляхом окупації інших пострадянських країн кремль готовий пожертвувати як українцями, так і власним народом.