Рівно 54 роки тому Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію про гарантії безпеки державам, які не мають ядерної зброї

Ним лякає вже не тільки путін, а й інші російські високопосадовці. Тоді як саме вищезгадана резолюція, підписана понад пів століття тому (і не вона одна), мала б слугувати запобіжником того, що нині творить рф.

Отже, 19 червня 1968-го в Нью-Йорку під головуванням представника США Артура Дж. Голдберга та за участі представників 15 держав, зокрема Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, США, СРСР, Франції, Данії, Угорщини, Канади, Китаю тощо, Рада Безпеки ООН десятьма голосами за (утрималися — 5, проти — 0) ухвалила резолюцію № 255 «Питання про заходи із забезпечення безпеки держав — учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, які не володіють ядерною зброєю». Тобто неядерні держави отримали гарантії своєї безпеки.

Резолюцією було засвідчено, поміж іншого, що у разі агресії із застосуванням ядерної зброї або загрози такої агресії проти держави, яка нею не володіє, Рада Безпеки ООН і насамперед її постійні члени, які цю зброю мають, мали б негайно діяти відповідно до своїх зобов'язань за Статутом ООН. Крім того, схвалювався намір деяких держав за умови настання такого негативного сценарію забезпечити або підтримати надання негайної допомоги відповідно до Статуту ООН будь-якій державі, яка, будучи учасницею Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та не володіючи такою зброєю, стане жертвою акту агресії або об’єктом загрози агресії ядерної зброї.

І зараз саме Україна, ставши жертвою військового нападу, є до того ж — об’єктом загрози агресії ядерної зброї. Тож і досі хочеться вірити, що про недопущення її застосування разом з нашою країною піклуватимуться держави-партнери. І в контексті наведеного документу, і в контексті інших меморандумів, які мали б гарантувати суверенітет і безпеку України. Адже якби всі наявні в міжнародному праві документи виконувалися б, то пошук шляхів, як і чим тиснути на росію, виглядав би дещо інакше.

А поки набута, даруйте, імпотентність найважливіших міжнародних інституцій, які мали б найбільше та найдієвіше піклуватися про світову безпеку, зокрема і ядерну та радіаційну, призводить до того, що війна із «тихої» фази («гдє ви билі восємь лєт») перейшла у гарячу, і ніхто у світі не може того зупинити.

І наша атомна станція досі захоплена, наші міста досі окуповані, наших людей досі вбивають. А ми відчайдушно намагаємося достукатися до тих, хто може і мав би допомогти не лише зброєю.