Засилля російських опозиційних «політиків-експертів» на українських каналах: постколоніальний синдром чи свідоме нав’язування проросійського наративу в ліберальній формі?

Не менш важливою тут є битва за мізки людей, яка відбувається на інформаційному фронті. Саме тут народжуються не лише фейки та дези, а й формуються настрої, наративи та нові сенси. Головне — змусити людину сприйняти чужу ідентичність як свою рідну, а далі вона, сама того часом не усвідомлюючи, стає готовим біо-соціальним матеріалом для ліплення «руского міра». Що відбувається з нашим інформпростором під час війни й хто його формує? На ці та інші питання шукали відповідь в ефірі разом з громадським діячем, головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною.

Нормальний розвиток націо­нальної культури не можна уявити без запозичень. Але йдеться про те, які саме впливи та запозичення сприяють збереженню власних культурних надбань народу, його етнокультурній ідентичності, а які відіграють роль своєрідного троянського коня, призводять спочатку до згладжування рис етнічної самобутності, а потім і до повного розчинення однієї людської спільноти в складі іншої.

«Аби не потрапити до сировинного придатку світового масштабу, ми маємо досить серйозно розвиватися інтелектуально. Я пригадую, коли поляки турбувалися про вступ до ЄС, вони проводили гарячі суперечки та баталії. Це ж саме ми бачимо, коли мова зайшла за кандидатство України. Телебачення, так само і журналістика повинні готуватися до більш раціонального, спокійного, виваженого стилю подачі інформації. Головні битви вони відбуваються не лише на полях, а й у кабінетах з робочими столами. Де люди мислять. Інтелектуальна непоступливість — дуже важлива риса, яку ми не розвиваємо. Інформаційний простір зараз будується на гаслах та речівках, що більше нагадує колгосп», — переконана Лариса Івшина.

Важко навіть усвідомлювати, що після геноциду 33 року. Україна не зробила висновків. Країна роззброювалася, знаючи, що поряд небезпечний сусід.

За інерцією ми перестали розпізнавати «свій — чужий». Чимало українців не бачать демаркаційної лінії між українським і російським, на що й робив ставку Кремль у період намагань створити так звану Новоросію. Ця особливість уможливлювала продукування пропагандистсько-політичних проектів на кшталт «одного народу», «братського союзу», «єдиного простору».

Тому дуже важливо аби українські ЗМІ та суспільство виробили механізм реакції проти експансії російської культури в ім’я збереження своєї.