Дружба за викликом. Чому Ірану так тяжко з Путіним

Москва витісняє Тегеран з азійського нафтового ринку

Радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван днями повідомив, що Росія звернулася до Ірану з проханням надати йому сотні бойових безпілотних літальних апаратів для використання у війні проти України. Іран нібито збирається їх надати і навіть готується навчити росіян ними користуватися.

Відразу після оприлюднення цієї інформації міністр закордонних справ Ірану Хоссейн Амір-Абдуллахіан запевнив главу МЗС України Дмитра Кулебу, що Іран проти війни Росії з Україною, та спростував твердження про постачання зброї. Крім того, в інтерв'ю італійській газеті La Repubblica, Абдуллахіан наголосив, що Тегеран уникає будь-яких кроків, що можуть призвести до подальшої ескалації в Україні, включно із постачанням військової техніки.

Проте поява інформації щодо безпілотників — не єдина тривожна ознака можливого зближення РФ та Ірану. Російський диктатор Володимир Путін наступного тижня планує робочий візит до цієї країни. Зазначається, що візит пройде на тлі обговорення відновлення ядерної угоди.

Ядерна угода між Іраном і шістьма країнами (Великою Британією, Німеччиною, Китаєм, Росією, США і Францією) була підписана в 2015 році. Вона передбачала обмеження ядерної програми Ірану і тимчасові обмеження на продаж і закупівлю озброєнь в обмін на зняття з Тегерана міжнародних санкцій. Ще одним із її головних пунктів було зобов’язання Ірану не збагачувати уран більше ніж до 3,67%.

У 2018 році США вийшли з угоди і відновили односторонні санкції проти Ірану. Це викликало критику з боку інших учасників угоди. Тегеран у відповідь оголосив про поетапне скорочення своїх зобов’язань за угодою.

Адміністрація президента США Джо Байдена заявляла, що готова розглянути відновлення ядерної угоди з Тегераном.

У Росії заявляють, що Іран готовий повернутися до виконання угоди, як тільки США знімуть санкції. Як повідомлялось, Іран виробив збагачений до 20% уран із використанням складних центрифуг на своїй підземній атомній електростанції «Фордо». Це вкотре порушило ядерну угоду 2015 року.

Журналіст Деніел ДеПетріс у колонці для Washington Examiner пояснює, чому ці кроки не слід трактувати як появу у країни-агресора союзника.

«Російсько-іранська співпраця не є залізною»

Джейк Салліван на початку тижня заявив, що «іранський уряд готується надати Росії до кількох сотень безпілотних літальних апаратів, включно зоснащеними зброєю, у прискорений термін».

Виходячи з цієї заяви, можна припустити, що Тегеран стане співучасником війни в Україні. Насправді ж стосунки між Іраном та РФ набагато складніші. Російсько-іранська співпраця не є залізною, вона має місце лише тоді, коли обом сторонам необхідно вирішити спільну проблему.

У Сирії росіяни та іранці були на одному боці. У 2015 році, коли сирійські урядові війська були розбиті і здавалося, що дні диктатора Башара Асада добігають кінця, лідер Корпусу вартових Ісламської революції Касем Сулеймані вирушив до Москви, аби зустрітися з президентом Росії Володимиром Путіним та домовитися про те, як врятувати шкуру Асада. Путін, який вважав Асада набагато кращою за джихадистів альтернативою, схвалив російську кампанію за кілька місяців. Це допомогло Башару Асаду відвоювати більшу частину країни.

Росію та Іран також об’єднує взаємна ненависть до США. За винятком кількох яскравих моментів, таких як співпраця США та Ірану проти Талібану одразу після теракту 11 вересня та підписання ядерної угоди у 2015 році, відносини США та Ірану можна охарактеризувати як взаємне презирство і бажання знищити одне одного.

У 1979 році, після ісламської революції, Іран був проголошений ісламською державою. До того 38 років країною правив Шах Ірану Мохаммед Реза Пахлаві. Він запросив до країни багатьох американських цивільних і військових фахівців, закуповував у США новітнє озброєння і отримував щедру фінансову та технічну допомогу для здійснення амбітної програми з модернізації країни.

США були зацікавлені у надійному партнері: шах гарантував вільний доступ до іранської нафти, допомагав здійснювати контроль над Перською затокою і над південними кордонами СРСР. На початку 1960-х років, за президентства Кеннеді, Реза Пахлаві почав реалізацію своєї програми прозахідних реформ, яка отримала назву «білої революції» і закінчилася крахом та ісламською революцією.

Відносини Москви з Вашингтоном мали злети і падіння, але взаємодія між двома найбільшими ядерними державами світу значно погіршилася відтоді як Путін повернувся на престол після чотирирічної перерви на правління Дмитра Медведєва. Сьогодні, через війну в Україні, переговори про контроль над озброєннями призупинені, торгівля сильно обмежена, і обидва торпедують ініціативи одне одного в ООН.

Чисто бізнес

Проте Тегеран і Москва теж мають стратегічні розбіжності. Деякі з них — значні. Вони мають різні бачення того, якою має бути Сирія у майбутньому. Іранський і російський бізнес конкурують в одних і тих самих секторах сирійської економіки, сподіваючись отримати певну економічну винагороду як компенсацію від Асада за значні витрати. Москва не втручалася, коли Ізраїль завдавав повітряних ударів проти пов’язаних з Іраном повстанців. Що стосується нафти, Іран і Росія в основному є суперниками, які постійно намагаються відхопити частку ринку. Санкції США та ЄС щодо російської сирої нафтизмусили Москву приваблювати покупців великими знижками, приблизно на $ 20−30 нижче ринкової вартості. Наразі гамбіт спрацював і Кремль отримав десятки мільярдів доларів доходу з початку війни в Україні.


Але те, що добре для Росії, не обов’язково добре для Ірану. Оскільки все більше російської нафти надходить до Азії, іранська нафта витісняється з ринку. Один з іранських нафтотрейдерів припустив, що експорт сирої нафти Тегераном до Китаю, який є основним каналом збуту, скоротився більш ніж на третину порівняно з періодом до війни в Україні. Ірану доведеться або шукати нових покупців деінде, що досить складно, оскільки вторинні санкції США залишаються у силі, або пропонувати ще більші знижки, ніж Росія.

Як говорить стара приказка: «Ворог мого ворога — мій друг». Поки що дружби немає.