24 жовтня виповнилося 8 місяців від початку повномасштабного вторгнення РФ і водночас відзначається Міжнародний день ООН

Довгих 243 дні наші Сили оборони протистоять російському агресору та окупанту, рятують життя, відстоюють незалежність України та не дозволяють знищувати все українське.

Цього ж дня, 24 жовтня, відзначають Міжнародний день Організації Об’єднаних Націй — установи, яку створили держави-переможці у Другій світовій війні, щоб забезпечити дотримання певних правил гри на міжнародній арені й запобігати війнам, геноцидам та порушенням прав і свобод людини.

Однак, нещодавнє минуле показало, що ООН так само не готова реагувати на виклики сучасності, як і її попередниця Ліга Націй, бездіяльність і слабкість якої, зокрема, уможливили початок Другої світової війни.

ООН, яка постала як відповідь міжнародної спільноти на злочини часів Другої світової, від початку була спроєктована так, щоб вирішувати головні конфлікти у світі руками найпотужніших світових держав, які отримали високий статус постійних представників Ради безпеки ООН та право вето. СРСР як один із переможців у Другій світовій війні і на той момент одна зі світових потуг також увійшов до Радбезу ООН. Відтак, маючи право, він упродовж наступних десятиліть блокував невигідні для себе рішення, зокрема у сфері дотримання прав людини. Так Москві у 1948 році вдалося вплинути на кінцевий текст Конвенції про запобігання злочину геноциду й покарання за нього з тим, щоб мінімізувати можливість звинувачення радянського режиму в геноциді, насамперед українців внаслідок Голодомору 1932–1933 років. Тож від початку ООН як інституція в силу «структурних обмежень» не змогла повноцінно засудити радянські репресії та геноциди. Після розпаду СРСР статус постійного члена Радбезу та право вето успадкувала Російська Федерація. Зараз багато юристів ставлять під сумнів цей «трансфер» повноважень.

ООН намагалася запобігати збройним конфліктам та гуманітарним катастрофам в умовах «Холодної війни» та краху колоніальних систем, коли у десятках країн Африки, Азії та Латинської Америки розпочалися громадянські війни та державні перевороти. Але вона виявилась нездатною до серйозних кроків, коли у ХХІ столітті, в Європі, Росія — постійний член Ради безпеки ООН — напала на Україну.

Російські війська здійснюють небачені в Європі з часів Другої світової авіаційні, ракетні та артилерійські обстріли території України. Російські ракети та снаряди вражають тисячі цивільних об’єктів інфраструктури: житлові будинки, лікарні, школи, дитячі садки, торгово-розважальні центри. Як нацистська Німеччина тероризувала бомбардуваннями Британію у 1940–1941 роках, так Росія тероризує Україну.

На окупованих територіях Росія вдається до геноцидних практик. У звільнених українськими Силами оборони містах Бучі, Ірпені, Гостомелі, Ізюмі, Куп’янську, Лимані знайдені місця масових поховань розстріляних та закатованих українців. Задокументовані тисячі свідчень про знущання та вбивства цивільного населення на ґрунті ідентичності. Українців навмисно вбивають тільки тому, що вони українці. Зафіксовані сотні випадків використання сексуального насильства як методу терору цивільного населення.

Одним із найбільш кричущих випадків терору військовополонених став теракт в Оленівці на Донеччині. 29 липня 2022 року російські збройні формування обстріляли колонію, де утримували полонених захисників Маріуполя та цивільних бранців, внаслідок чого загинуло щонайменше 48 людей. ООН та Міжнародний комітет Червоного Хреста виступали гарантами безпеки військових, які вийшли з Азовсталі, однак навіть тут проявили бездіяльність.

Росія шантажує світ ядерною загрозою. З одного боку регулярно обстрілює Запорізьку атомну електростанцію, а з іншого — постійно заявляє на найвищому рівні про можливість застосування ядерного озброєння у випадку, якщо Україна відмовлятиметься йти на поступки в питаннях власної територіальної цілісності та державного суверенітету.

Все це стало можливим зокрема тому, що починаючи з 2014 року ООН крізь пальці дивилася на повзучу російську гібридну агресію та не повною мірою використовувала той арсенал засобів, який був у її розпорядженні. ООН не захотіла ввести миротворчий контингент в Україну, як і тепер вона не хоче нарешті скасувати право вето Росії в Радбезі. ООН продовжує лише висловлювати занепокоєння та засуджувати російський режим на словах, що майже не має реальних наслідків.

На думку багатьох політологів та фахівців із міжнародного права, система ООН, яка була сформована після Другої світової війни, буде якщо не демонтована повністю, то глибоко реформована після перемоги України у війні з Росією.