Чи узгоджується в світі допуск до прямої участі у владних структурах та правоохоронних органах іноземців?
Такої практики, як в Україні — із системним допуском іноземних громадян до конкурсних комісій щодо призначень у правоохоронні органи, або до наглядових рад стратегічних підприємств, — у світі практично немає. А якщо і є окремі приклади, то вони виключні, строго регламентовані та стосуються міжнародних місій.
«Задав собі питання, вивчив досвід, чи узгоджується в світі допуск до прямої участі у владних структурах, правоохоронних органах іноземних громадян? Такої практики, як в Україні — із системним допуском іноземних громадян до конкурсних комісій щодо призначень у правоохоронні органи, або до наглядових рад стратегічних підприємств, — у світі практично немає, а якщо і є окремі приклади, то вони виключні, строго регламентовані та стосуються міжнародних місій (наприклад, в умовах окупації, переходу після конфлікту чи за мандатом ООН)», — каже М. Голомша.
Що є у світі на практиці:
1. Консультативні ролі іноземців можуть існувати — радники, аналітики, експерти.
2. У дуже рідкісних випадках — технічна участь у реформах (наприклад, в Іраку, Косово, або після геноциду в Руанді — під мандатом ООН чи ЄС).
3. Іноземці можуть входити в незалежні дорадчі ради, але не мають голосу у ключових кадрових призначеннях чи питань держуправління.
Чим українська практика є винятковою:
• Іноземців включають із правом голосу до конкурсних комісій на керівні посади в НАБУ, САП, НАЗК, БЕБ, а також до наглядових рад «Укрзалізниці», «Нафтогазу», «Укренерго» тощо.
• Вони не є громадянами, не знають українського права, не володіють мовою, не мають зобов’язань перед державою, не проходять спецперевірку СБУ, але при цьому — мають реальний вплив на державні рішення.
• Їхні призначення часто просуваються під тиском міжнародних донорів або як умова надання допомоги.
З точки зору національної безпеки:
1. Це ризик втрати суб’єктності держави. Рішення в стратегічних галузях ухвалюють не громадяни України.
2. Це порушення принципу державного суверенітету, за якого державні посади можуть обіймати лише громадяни України, які мають знання права, досвід служби, відданість державі.
3. Це створює можливість іноземного впливу або втручання в кадрову політику, що є елементом гібридної залежності, навіть якщо під прикриттям «реформ».
Чи це узгоджується з українським законодавством?
Виникають суттєві колізії:
• Конституція України визначає, що усі органи державної влади підпорядковуються народу України, і лише громадяни України можуть реалізовувати державну владу.
• Закон «Про державну службу» і «Про національну безпеку» вимагають, щоб державні службовці мали громадянство України, знання мови, законодавства, спецперевірку.
• Але у підзаконних актах і міжнародних меморандумах зроблено виключення, яке фактично суперечить духу Конституції, навіть якщо формально не є прямим порушенням.
Як повинно все розвиватись:
1. Всі рішення щодо держслужби та безпеки мають ухвалювати лише українці — громадяни, які пройшли перевірку, живуть тут, знають мову, поділяють цінності країни.
2. Іноземці можуть бути радниками, спостерігачами, але без права голосу в кадрових чи стратегічних рішеннях.
3. Україна має відновити повний суверенітет у формуванні своїх органів влади, за потреби — переглянути або денонсувати пункти міжнародних меморандумів, які суперечать Конституції.
4. Потрібно виконати конституційну норму: посади з впливом на державну політику, безпеку, стратегію — виключно для громадян України, які відповідають чітким вимогам.
«В заключення хочеться відзначити. У час, коли Україна воює за своє існування, критично важливо відновити і зберегти управлінський, кадровий і правовий суверенітет. Рішення щодо нашої армії, безпеки, стратегічних підприємств мають ухвалювати українці — патріоти, фахівці, люди честі, а не ті, хто сидить в іншій країні і навіть не говорить нашою мовою. Сильна держава — це незалежна держава. Суверенітет — не продається і ним не торгується», — резюмує М. Голомша.
Як повинно все розвиватись:
1. Всі рішення щодо держслужби та безпеки мають ухвалювати лише українці — громадяни, які пройшли перевірку, живуть тут, знають мову, поділяють цінності країни.
2. Іноземці можуть бути радниками, спостерігачами, але без права голосу в кадрових чи стратегічних рішеннях.
3. Україна має відновити повний суверенітет у формуванні своїх органів влади, за потреби — переглянути або денонсувати пункти міжнародних меморандумів, які суперечать Конституції.
4. Потрібно виконати конституційну норму: посади з впливом на державну політику, безпеку, стратегію — виключно для громадян України, які відповідають чітким вимогам.
«В заключення хочеться відзначити. У час, коли Україна воює за своє існування, критично важливо відновити і зберегти управлінський, кадровий і правовий суверенітет. Рішення щодо нашої армії, безпеки, стратегічних підприємств мають ухвалювати українці — патріоти, фахівці, люди честі, а не ті, хто сидить в іншій країні і навіть не говорить нашою мовою. Сильна держава — це незалежна держава», — резюмує М. Голомша.
