Пастка, в яку загнав себе Путін

За цей час режим путіна не досяг суттєвих цілей у реалізації своєї головної мети — захоплення всієї України та проголошення створення Союзної Держави, до складу якої на початковій стадії увійшли б як мінімум більшість з колишніх республік СРСР, крім країн Балтики і Азербайджану. Їх залишили б на «десерт».

Підготовка до створення Союзної Держави (аналог СРСР (по формі) чи Російської Імперії) в останні роки велася особливо інтенсивно: це і зачистка опозиційного поля в Беларусі, і приборкання режиму Назарбаєва, і зміна глави Туркменістану та безліч інших, невидимих оку пересічної людини, подій. Головною проблемою для режиму путіна у реалізації цієї мети була і є Україна. Її намагалися приборкати. Для початку поставити на чолі країни — маріонетку-диктатора Януковича, а над ним «смотрящего» Медведчука. Така схема була б ідеальна і дозволяла б без особливих зусиль досягти своєї мети. 11 диктаторів-президентів і от вже 11 республік готові знову злитися з «Великою Росією-матушкою». Мова йде не про створення чергового СНД, а саме про створення наддержави, з жорсткою централізацією влади у глави такої наддержави. Очевидно, що путін планував очолити таку наддержаву, а 12 президентів країни йому б були безпосередньо підпорядковані. З Литвою, Латвією та Естонією теж розібралися б доволі швидко. Дарма, що вони країни НАТО. Росія не дарма після окупації будь-якої території заселяє її російськомовним населенням. Це завжди дозволяє їй будь-якої миті пред’явити претензії про утиски її населення. Тож зробити за потреби «майдани» в цих країнах, на які б вийшли протестувати російськомовні, а потім скористатися цим для введення військ напряму або їхтамнєтів приховано — то вже була б справа техніки. І що б зробили країни НАТО? Ввели б війська проти майданів?

Найважче виявилося з Україною. Вона в цій схемі створення нової Імперії грає ледь не ключову скрипку, стає, так би мовити, діамантом імперської корони. Після повалення режиму Януковича, у путіна і його команди було багато варіантів поглинання України. Від формального збереження незалежності України через створення федеративної України, яка б цілком і повністю залежала б від волі росії, і звісно, проіснувала б, не дуже довго, до повного насильницького завоювання. Після провалу насадження нам різних видів Мінських угод та формул Штанмайєра, терпець у кремлівської верхівки увірвався і вона почала війну.

Безліч незалежних джерел і аналіз 70 днів війни дозволяють нам впевнено сказати, що російський режим дійсно розраховував на бліц-криг. Що супротив військовій агресії буде зламано за лічені дні. Тому, скоріш за все, ніякого плану «Б», а тим більше «С» не існувало. Навіщо заморочуватися так сильно з тими хохлами — вдаримо по ним і поставимо на місце.

Та замість швидкої переможної війни-прогулянки, яка мала завершитися урочистим парадом у Києві на Хрещатику, росія і її режим отримали ганебну довготривалу війну, кожен день якої не тільки бє по економіці росії і через санкції, і через необхідність використання великих ресурсів для самої війни, але і по міжнародній репутації країни, а головне — по сакральності влади в очах росіян. Як же так, непереможна 2 армія в світі отримує підсрачників від якихось там полудикунів хохлів? Вони ж і воювати не вміють. Тільки сало їдять і гопака танцюють. Зверхнє, відверто зневажливе ставлення більшості росіян до своїх сусідів, було завжди нормою. Навіщо вивчати культуру, історію, побут, менталітет сусідніх народів? Як ми скажемо, так вони і будуть робити, бо ми росія — СИЛА! Так сталося найстрашніше для путіна і росіян: вони переоцінили свої сили і дуже серйозно недооцінили українців. Як і весь цивілізований світ, який прийшов нам на допомогу. Нехай і не відразу.

Путін щоразу, ухвалюючи якісь рішення по Україні, збільшував ставку. І кожен його крок вів до поразки. Щоб нівелювати першу поразку, він робив наступний крок, який вів до ще більшої поразки. І так загнав себе у глухий кут 24 лютого. Проте цього разу ставка в його «грі» для нього найвища — президенство і його життя. Програти він ніяк не може. Але і виграти ніяк не виходить. І кожен наступний день грає проти путіна.

Вже практично всі військові експерти різних країн світу дають свій невмолимий для путіна прогноз: його армія буде розбита в Україні. Особливо це стало зрозуміло після передачі Заходом Україні нового високоточного озброєння та запущення США ленд-лізу. Вже 34 посольства країн світу повернулися до Києва — це такий собі лакмус впевненості світу у тому, хто саме отримає перемогу у цій війні.

Фіаско російської армії в Україні поставить під сумнів авторитет путіна перед росіянами. Так історично склалося, що росіяни не пробачають таких поразок своїм «царям». Тож у путіна залишається вузьке вікно можливостей порятунку зі становища, в якому він опинився внаслідок своїх безглуздих рішень.

Є кілька варіантів як він може поступити, і жоден з них не є ідеальним. І кожен з них може погіршити і без того катастрофічне становище росії і режиму путіна.

Найочевидніший, про який зараз говорять всі експерти — оголошення тотальної або часткової мобілізації

Дійсно, росіяни, які підтримують путіна, вірять, що перемогти України цілком можливо, варто лише мобілізувати 1, 2 або навіть 3 мільйони солдатів. В їх уяві ці солдати організовано пересядуть на новеньку високотехнологічну техніку і ударними бойовими групами почнуть задавати нищівних ударів по впертим хохлам, які ніяк не здаються. Такий сценарій не враховує багатьох факторів, наприклад:

• При такій мобілізації населення економіка країни має перейти на військові рейки, тобто як мінімум вся промисловість і сільське господарство мають бути прив’язані до потреб армії. А це означає і запровадження і трудової повинності для всіх росіян. Чи сподобається їм така перспектива?
• 1 млн, а тим паче 3 млн мобілізованих самі по собі не є дієздатними у військовому відношенню. Навіть якщо хтось з них колись служив в армії чи навчався на військовій кафедрі, відправці на фронт має як мінімум передувати навчання і підготовка/перепідготовка, яка триватиме від одного до шести місяців в залежності від специфіки підрозділу і успіхів у такому навчанні. Це час, якого катастрофічно у режиму путіна немає. Він же не думає, що Україна і весь світ, поки він буде проводити мобілізацію, будуть сидіти, склавши руки?
• Цю величезну армію мобілізованих потрібно чимось годувати. Сухпайки, термін придатності яких був до 2015 року, закінчилися. Чи є в росії такі великі запаси їжі для 1−3 млн солдат, щоби при цьому не спровокувати продовольчу кризу серед мирного населення? Питання риторичне, якщо ми бачимо які битви йдуть за цукор, то можна уявити, що буде за іншу їжу.
• Крім того цю величезну армію потрібно екіпірувати, забезпечити зброєю, і явно не гвинтівками Мосіна, посадити на техніку. Якщо ми побачили, що навіть елітні підрозділи армії росії не забезпечені всім по останньому слову науки і техніки, то що вже говорити про таку масу мобілізованих? Ну, а про стан техніки то цілі вже легенди ходять.
• Оголошення тотальної мобілізації буде означати визнання провалу так званої спеціальної військової спецоперації. А там, як відомо, все йде по плану. Тож навіщо мобілізація? Значить не по плану йде? А чому?
• Сама ідея тотальної мобілізації може дати зворотній ефект — від підпалу військкоматів та військових автівок до нападу на поліцію та чиновників. Бо коли помирають солдати — то нормально, а самому помирати якось не хочеться. Та й ще на тій ненавистній Україні. Та й ще незрозуміло навіщо. Ну, а сарафанне радіо вже активно працює на території росії і учасники війни в Україні вже своїм родичам розповіли про жахіття, демонструючи свою повну деморалізацію та демотивацію.

Всі ці та інші фактори не дають путіну приводів для оптимізму. Тож мобілізація, скоріш за все, хоч і буде, але відбуватиметься гібридно, як і вся війна проти нас: когось заманять грошима, когось залякають, хтось купиться на ура-патріотизм. Але набрати необхідну кількість не вдасться. До того ж вся вона буде приречена стати «м'ясом» на полі бою. Чи спрацює пропаганди, умовні теракти, обстріл російських міст, які б спричинили добровільну мобілізацію мільйонів росіян? Питання спірне. Швидше це може дати зворотній ефект — паніка і страх можуть стати головними сусідами росіян до кінця війни. А з часом — розчарування і відчай. І тут вже ніяку мобілізацію не проведеш.

Ще один сценарій — ще гірший, ніж попередній. Застосування тактичної ядерної зброї

Наприклад, розуміючи, що програє, путін застосує як аргумент, тактичну ядерну зброю проти скупчення наших військ. І цей крок для нього ще більш ризикованіший, ніж всі попередні. По-перше, після такого, від нього відмовляться навіть Індія і Китай. По-друге, пришвидшиться процес визнання росії країною-терористом. На практиці це буде означати негайне опускання залізної завіси. Путіну доведеться відключити росію від глобального Інтернету і запровадити абсолютну цензуру. Є варіант, що Захід не дасть путіну застосувати ядерну зброю. І такі меседжі вже пролунали від глав держав та військових Британії та США. Тож в той момент коли путін вирішить застосувати ядерну зброю, Захід може завдати превентивного удару безпосередньо по командним пунктам вищого військового керівництва росії. Чи наважиться путін на випробовування долі?

І третій з основних сценаріїв — видати поразку за перемогу

Реалізація цього сценарію цілком можлива. Пропагандистська машина налаштована так, що будь-яка примха господаря буде реалізована: святі стануть єретиками, а злочинці святими. Неважливо, що в реальному життя насправді є правдою. Важливо, що правдою в росії прийнято вважати. Реалізація такого сценарія неодмінно буде супроводжуватися жорсткими посиленням цензури. Росіянам пояснять, що припинення «СВО» було вимушеною мірою аби війна не перекинулася на територію росії, проте армія росії завдала Україні такого удару, що вона ще не скоро отямиться і не зможе напасти на «расію-матушку». Цей варіант теж поганий для путіна, адже задурити простих росіян він може, але ж не своє оточення. А воно буде розуміти: цар голий і слабкий. Щоправда з усіх варіантів цей найбільш оптимальний для режиму путіна, бо дозволить затягнути агонію ще на якийсь час.

Падіння режиму путіна неминуче. Загнавши себе в пастку, він мічиться наче щур. Але все даремно. Це питання часу. І ціни, яку доведеться заплатити всім нам і світу. Мрії кремлівських старців про утворення на уламках України нової Імперії, яка змусить весь цивілізований світ рахуватися з нею, не здійснитися. Навпаки здійснюються їхні найбільші жахи — Україна на очах всього світу отримує суб’єктність і стає регіональним лідером, а в полум’ї війни народжується справжня українська нація, об’єднана спільними національними інтересами.