Чи буде нагороджено загиблого Миколу Коханівського посмертно?

На сьогодні в ЗСУ склалася ганебна практика, коли до бойових підрозділів ЗСУ прикомандировують підрозділи ТРО, які виконують бойові завдання командирів бригад, гинуть, отримують поранення, а от коли йдеться про нагороду героїв ТРО, то тут комбриги починають «морозитися»: мовляв, вони прикомандировані й ми не маємо права подавати їх на відзнаку. Тобто наказувати йти в бій право є, а нагородити — зась. У програмі розглянемо випадок, коли громадськість звернулася до командира бригади, до якої був прикомандирований підрозділ одного з засновників батальйону ОУН Миколи Коханівського, який героїчно загинув, виконуючи наказ. Люди просили нагородити пана Миколу посмертно, але отримали відмову. Що це — самодурство конкретного комбрига чи цілеспрямована політика на нівелювання гідної пам'яті героїв- добровольців? Відповідь на це питання шукаємо з одним з засновників батальйону ОУН Віктором Шишкіним.

Громадськість звернулася до командира бригади, до якої був прикомандирований підрозділ одного з засновників батальйону ОУН Миколи Коханівського, який героїчно загинув, виконуючи наказ. Люди просили нагородити пана Миколу посмертно, але отримали відмову. Про це під час ефіру заявив один з засновників батальйону ОУН Віктор Шишкін.

«В 2014—2015 роках Коханівський був керівником батальйону ОУН. Однак влада не хотіла, щоб Коханівський був керівником батальйону. Саме тому було формально визначено іншого керівника батальйону. А Коханівський був бойовим керівником ТРО і брав завжди участь у бойових діях. Однак, вже в листопаді 2022 року було розформовано 25 батальйонів тероборони. Тобто озброєні добровольці становили небезпеку для нашої влади. Коханівський, як активна людина намагався створити новий вид ведення війни — дроновий», — каже В. Шишкін.

За його словами, Коханівський загинув 10 червня, а поховали його лише 16 червня, тому що не могли витягнути його тіло. Воно було між нашими та російськими окопами. А ця територія постійно прострілювалася ворогом та контролювалася дронами.

«Було кілька операцій з витягування тіла загиблого Миколи Коханівського. Однак під час поховання Коханівського не йшла мова про те, щоб його нагородити Героєм України, хоча він офіційно загинув на Харківському напрямку, під Липцями, де проґавили фортифікаційні споруди та нічого не було зроблено за 1,5 роки. Коханівський виконував бойове розпорядження командира, але коли він загинув, то вже ніхто не захотів його нагороджувати посмертно. Адже командування заявило, що не має таких повноважень, щодо прикріплених бійців від ТРО. Тобто, коли Коханівський прикривав командування, то він був свій, а коли загинув, то вже — ні. Чи все добре у них з мізками? Тому не дарма стільки скарг надходить щодо дій середнього рівня командування. В них мізки не державників. Адже як можна український народ, який при виконанні бойового завдання ризикує життям, ділити наш це чи ні. Ми всі наші. Таким чином влада розколює суспільство, хоча каже, що народ хитає човен. Однак з один автоматом без ідеології в голові ні одна держава не могла встояти. У нас же говорять про патріотизм, лише після того, як людина загинула», — резюмує В. Шишкін.