Росліт, роскультура і геноцид українців: чи не простежується причинно-наслідковий зв’язок?
Класична література і тиранія, література і нацизм чи геноцид. Здавалося б непоєднувані речі.
Ну як могла нація, що мала Гете, Шіллера і Гофмана дати світові гітлера? Інша річ росія, де різні головорізи від андрія боголюбського, івана грозного, закінчуючи сталіним та путіним завжди були природними, незалежно від наявності/відсутності російської літератури з її Толстим, Пушкіним, Лєрмонтовим.
І якщо німці каялися за свої злочини, скоєні під час Другої Світової, відчуваючи певний катарсис і через твори своєї літератури, то росіяни навпаки — стають все дикішими й агресивнішими в своїй ненависті до людства. Тоді яку роль у вихованні людини відіграє російська література? Чи не є нинішні рашисти плодом виховання саме на її ідеалах? І головне: а чи потрібна російська література українцям в таких обсягах взагалі? Чому цінному вона може нас навчити? А може й навпаки: без неї наше духовне життя геть збідніє, тому й відмовитись від такого «пласту культури» аж ніяк не можна?
Питання непрості. І відповіді на них не будуть однозначними, але розмову про це треба вести, як і шукати прийнятні відповіді.
Сьогодні моя співрозмовниця — старший науковий співробітник Інституту Літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України Роксана Харчук.
