Діяльність спеціальних служб та історія дисидента Георгія Маркова. Частина 3.

Частина 4. Операція «Ліквідація вільнодумця».

У вересні 1978 року, як завжди, Марков, біля 19 години вийшов із будівлі радіостанції «BBC», що у Буш — хаузі та направився на інший берег річки Темзи по мосту Ватерлоо.

Коли він вже підходив до зупинки автобуса на цьому мосту, його у спину штовхнув невідомий, при цьому уколовши парасолькою у стегно. Вибачившись на поганій англійській мові, незнайомець спіймав такси і уїхав. Коли Марков прийшов додому, він знайшов у своєму стегні ранку розміром два міліметри. На наступний день, на місці уколу, з’явилася пухлина і піднялася температура. Маркова терміново госпіталізували, але не зважаючи на зусилля лікарів, стан хворого погіршувався. У нього набрякло обличчя, почалось кровохаркання і через троє суток він помер, так і не прийшовши до тями.

Більш детальніше про цю подію написав у своїх дослідженнях болгарський журналіст Володимира Береану (в перекладі з англійської російською мовою):

" …проходя мимо автобусной остановки по мосту Ватерлоо, он «наткнулся» на чей то зонтик и почувствовал боль от ссадины. Человек с зонтиком извинился, инцидент был исчерпан. Незнакомец подозвал такси и исчез. Маркову показалось, что у незнакомца был иностранный акцент. Марков поначалу не обратил особого внимания на едва заметную ссадину на ноге. Однако на следующий день, Маркова стали мучить приступы тошноты и резко поднялась температура. Жена Маркова позвонила на студию и предупредила, что у мужа «лихорадка» и он не в состоянии выйти на работу. Состояние здоровья Маркова стремительно ухудшалось. В пятницу утром он был доставлен в больницу «Сент Джеймс», поставив врачей в тупик симптомами своей болезни. Пострадавший высказал предположение, что он стал жертвой болгарских спецслужб, которые использовали зонтик в качестве орудия расправы. Как невероятно это звучало, но врачи вызвали полицию, а Марков потерял сознание, прежде чем ему успели задать вопросы, и вскоре скончался. Сразу же было произведено вскрытие, но патологоанатом не смог определить причину смерти Маркова. Образцы пораженной ткани были направлены на экспертизу в лаборатории Скотленд-Ярда и министерство обороны, но результаты исследований оказались засекреченными…".

Як відомо з архівних матеріалів, у день замаху на Маркова, у Болгарії виступив по радіо міністр внутрішніх справ Стоянов, який заявив: «Наші вороги ніде не сховаються від нашого караючого мечу…, ми не знаємо кордонів…, контрреволюціонери повинні зрозуміти, що для них немає надійної схованки…», тим самим підтвердив участь спеціальних служб у політичних вбивствах (що підпадає під статті Гаагського трибуналу, як злочини проти людства).

Цікаво, що аналогічна операція була проведена на місяць раніше, але вона виявилася, слава всевишньому, невдалою і мала великі міжнародні наслідки.

Як стало відомо, спочатку за допомогою «вистрілюваючої парасольки» було прийнято рішення ліквідувати неповерненця Костова, колишнього майора болгарської розвідки, який облаштувався у Парижу і працював кореспондентом радіостанції «Вільна Європа» та активно виступав проти злочинної влади Жівкова і його таємної поліції. Він був заочно засуджений судом Болгарії до смертельного покарання. Можливо це виправдовувало їх дії.

Так от, у серпні 1978 року на одній із станцій паризького метро, Костов раптом відчув сильний укол у спину. Через деякий час у нього піднялася температура і лікар приписав йому провести деякий час у ліжку. Через деякий час усе нормалізувалося, але, взнавши про смерть Маркова, Костов звернувся до лікарів і у нього зі спини витягли капсулу, розміром 1,7 мм. Вона була повна отрутою, яка звалася рицином і мала два мікроскопічні відтвори, закриті желатиновою субстанцією. За щасливою випадковістю той желатин не розчинився і до організму потрапила незначна частина отрути, тому Костов залишився жити.

Після цього в Англії провели повторний ростин тіла Маркова, в результаті з його стегна вилучили точно таку ж капсулу. Таким чином, усім стало зрозуміло, що це політичне вбивство, яке було скоєне на замовлення із Софії.

Як стверджував Береану " …нажаль, результат цього вбивства виявився таким, що послідуючі 15 років ніхто з високопосадовців за кордон не утікав, на що і розраховувала болгарська влада…"

(далі буде)