Щодо проведення розвідувальної операції «Айві беллс». Частина 1.

Частина 1.

У відповідних розвідувальних колах Агентства національної безпеки (АНБ) та Військово — морських сили (ВМС) США, джерелом інформації, що надходила від прослуховування підводних кабельних мереж зв’язку, неофіційно називали «золотою жилою». АНБ цім операціям, враховуючи надто таємний їх характер та з метою посилити режим таємності, навіть присвоювало кодові найменування. Спочатку ця розвідувальна операція мала назву «Айві беллс», потім, після скандалу з Пелтоном, «Манта», потім «Ацетон». В подальшому ці кодові найменування теж мінялися.

Зміна кодових найменувань робилась, як я вже сказав, щоб уникнути розголосу при можливому скандалі, як це було при загрозі викритті «Айві беллс», коли директор ЦРУ Кейсі та президент США Р. Рейган особисто, з настійним проханням, зверталися до керівництва відомих газет та ЗМІ. (Про це я розповідав у статті «Щодо викриття „щурів“ у розвідувальних органах ВМС США»).

Щодо виникнення ідеї прослуховування підводних кабельних мереж зв’язку, то на мій погляд, американці це запозичили у німецьких підводників, які ще у часи ІІ Світової війни, успішно проводили заходи щодо прослуховування трансатлантичних кабелів.

З часом, після утворення АНБ США, з’явилися можливості та виникла потреба у здійснені таємних операцій, що рахувалось пріоритетом, та застосування підводних човнів у здійсненні розвідувальних діях поблизу узбережжя СРСР.

Спочатку керівництво підводної розвідки США розглядало три райони, де існувала найбільша ймовірність існування радянських підводних військових кабелів зв’язку та де була можливість підключення до них через використання підводних човнів. Це Баренцове, Балтійське та Охотське моря. Вибір впав на останнє, бо воно омивало Камчатку, де була розташована одна й великий баз ракетних підводних човнів стратегічного призначення ВМФ СРСР. Також вона була найбільш ізольованою від командних інстанцій Владивостока та Москви.

Більш того, за даними розвідки ВМФ США, у цьому морі був прокладений кабель, що зв’язував базу підводних човнів у районі Петропавлівська — Камчатського зі штабом Тихоокеанського флоту у Владивостоці, по якому могла передаватись інформація щодо планів застосування радянських підводних човнів, відомості щодо ядерної зброї і таке інше.

Була і велика технічна складність. Враховуючи, що підключення до підводного кабелю здійснюється на глибині 130 — 200 м, а це дуже небезпечно для водолазів підводних човнів, було утворено особливе водолазне спорядження та спеціальна декомпресійна камера.

Усе це було зроблено у ході модернізації спеціально підготовленого для виконання цієї задачі підводного човна «Хелібат».

Я не буду зупинятись на тих подіях, які підводний човен «Халібат» здійснював при виконанні свого завдання (це може бути цікавим для фахівців — підводників), а зупинюсь на конкретних результатах прослуховування.

Треба сказати, що операція «Айві беллс» не даремно слугувала «золотим» джерелом отримання інформації. Було здійснено майже 10 походів. Інформація, яку доставила «Хелібат» у штаб розвідки ВМФ США Норфолк, була дуже високо оцінена фахівцями АНБ. Вона розкривала дані щодо оперативних та тактичних планів застосування підводних човнів, їх боєздатності та часи заступу екіпажів підводних човнів на бойове чергування. Втім, американці розраховували отримати інформацію щодо запусків міжконтинентальних балістичних ракет морського чи наземного базування, але вона, як з’ясувалося пізніше, передавалась іншим способом.

(На обкладинці представлений підводний човен «Хелібат» з декомпресійною камерою на кормі, в якій знаходиться пристрій для прослуховування підводних мереж кабельного зв’язку).

(далі буде)