Щодо операції «Берлінський тунель» та ролі агента «Гомера».Частина 3.

«Виявлення» тунелю, за легендою, було здійснено майстерно, бо ЦРУ і СІС нічого не запідозрили, і лише у 1961 році, після провалу агенту «Гомера», СІС та ЦРУ зрозуміли, що радянська розвідка була детально ознайомлена щодо цією операцією…

.

Частина 3. Кінець операції «Берлінський тунель».

Як свідчать американські архіви, досі не зрозуміло, чи передавалась по радянським мережам кабельного телефонного зв’язку російською розвідкою дезінформація. Можливо, що так, а можливо, що і ні, бо, якщо б це виявили, то стало зрозумілим, що про операцію противник вже знає. Треба шукати джерело витоку інформації. Так і до викриття агенту недалеко.

На весні 1956 року керівництво СРСР (Хрущов), планувало здійснити візит до Великої Британії. Тому було прийнято рішення «випадково знайти тунель», але так, щоб не афішувати причетність англійців і не підставити під загрозу «Гомера», а звинуватити в усьому американців.

Як повідомлялось у офіційних ЗМІ, «…в ніч на 22 квітня 1956 року радянські військові зв’язківці, здійснюючі терміновий ремонт кабельних телефонних мереж зв’язку, що забезпечував зв’язок між Східним Берліном і Москвою, виявили невідоме відгалуження, в якому проводи були вставлені у свинцеві обгортки і зникали під землею. Коли почали рити далі, то виявили двоє сталевих дверей і тунель, що вів у бік кордону з Західним Берліном…»

Про те, що ж насправді відбулося, в архівах існує декілька версій, як радянської, так і англо — американської сторони, але я не хочу їх навіть наводити, бо це — «fiction» (вигадка, балачки). Наведу версію, яка була надрукована через 22 роки у англійському посібнику з шпигунства. У розділі під заголовком «Шпигуни на продаж» сказано наступне: «…радянські зв’язківці раптово виявили тунель на своїй території. У цей час спрацювала сигнальна система і співробітники, що відповідали за прослуховування та обслуговування цієї апаратури, швиденько залишили ці приміщення. Руські нікого не виявили, тільки апаратуру…».

На наступний день, журналісти усіх ЗМІ, інформаційних агентств та радіостанцій, отримали запрошення на прес — конференцію, після якої їм було запропоновано оглянути тунель і усе, що там знаходилось. А ще через день, кореспондент газети «Berliner Kurier» Хюбнер та корреспондент информационного агентства «France Presse» Віціно, самостійно спустились до тунелю і пішли у бік кордону з Західним Берліном. Десь через 200 м вони побачили провід та оголошення на радянській і німецькій мові «Увага! Ви знаходитесь у американському секторі !» та «Увага! Це власність уряду США!».

Таким чином була поставлена крапка у «оперативній грі чотирьох розвідок: американської, англійської, західнонімецької та радянської.

Треба правда сказати, що із усіх наведених розвідок, найбільш тяжкий удар від провалу операції «Берлінський тунель» був для англійської розвідки. Усі 150 фахівців британського відділення операції «Секундомір», були терміново відкликані з Берліну.

І дійсно, виявлення тунелю було здійснено майстерно, бо проведена після цього нарада ЦРУ і СІС та послідуюча перевірка обставин провалу цієї операції спеціальною комісією, прийшла до висновку про чисто технічну причину. Щодо витоку інформації мови не було.

І лише у 1961 році, після арешту Блейка, СІС та ЦРУ зрозуміли, що радянська розвідка була детально ознайомлена щодо цією операцією ще на стадії її первинної розробки.

І знову щодо «щурів».

У 1961 році Блейк був засуджений до 42 років позбавлення волі. Але, через 5 років він утік з в’язниці та через Бельгію і Західну Німеччину, потрапив у Східний Берлін. Як відомо, з 1966 року він проживав у Москві, мав ім’я Георгія Бехтера та працював у науковому товаристві Московського університету.

Щодо його утечі з в’язниці Уормвуд — Скрабс, то з цього приводу є багато різної літератури і навіть знятий фільм. Я лише наведу ті факти, що знаходяться у архіві та які я маю у своєму розпорядженні.

Утечу з в’язниці Блейку організував відомий англійський режисер Тоні Річардсон, який для цього домовився з трьома ув’язненими цієї в’язниці: Шоном Берком, членом Ірландської республіканської армії, потенційним ненависником Великої Британії, Майклом Рендлом і Петом Поттлом, активістами руху проти розробки англійської атомної зброї. За допомогою розробленого плану, вірних друзів, радіостанцій та саморобної драбинки з ганчір’я, Блек переліз через семи метрову стіну в’язниці, де його зустрів Тоні і відвіз через Ла — Манш нічним поромом до Бельгії у схованці автомобільного фургону і далі до кордону НДР, який Блек перейшов самостійно.

До речі, архівні матеріали стосовно Джорджа Блейка, які я маю, свідчать, що завдяки йому, був розкритий «щур» одночасно американської та англійської розвідки Пеньковський, який навіть пропонував своїм «кураторам» з американської розвідки, розмістити в окремих місцях Москви тактичні атомні заряди, які він пропонував особисто привести у дію у час «Ч», а також щодо розміщення ракет на Кубі, повідомив та передав фотографії саме Пеньковський ще у 1961 році, ще за рік до того, як американський літак — розвідник U — 2, зробив відповідні знімки. Втім, існує інформація, у тому числі і архівна, яка свідчить про те, що Пеньковський не був зрадником, а виконував особливо таємне завдання радянської військової розвідки, про яке знали всього чотири чоловіка у тодішньому СРСР (Хрущов, Серов, Варенцов та Бірюзов). Але, як кажуть, це зовсім інша історія, про яку я розповім з часом.

(далі буде)