Позивний «Гюрза-2». Грізний офіцер з душею дитини

У Дніпрі простилися з Георгієм Саралідзе. Якби хоча б 10% наших офіцерів були такими як він, війна з Росією вже давно скінчилася б.

Годинник смартфону показував тринадцяту з копійками. На подвір’ї моргу лікарні Мечникова у Дніпрі стояв автомобіль з написом «Вантаж — 200». Він тут з’явився у сотий, або можливо навіть в тисячний раз за чотири роки неоголошеної війни з Росією. Уже за якихось півгодини цей автомобіль відвезе «Гюрзу-2» — Георгія Саралідзе додому у Запоріжжя.

Власне кажучи, це місто не є батьківщиною загиблого бійця. Георгій Саралідзе народився 8 вересня 1977 року в Грузії. За освітою — професійний військовий. Він закінчив розвідувальний факультет військової академії у Тбілісі. Згодом вирішив продовжити навчання у Туреччині на факультеті контррозвідки військової академії у Стамбулі. Свої знання Георгій використав під час бойових дій в Абхазії та Осетії.

У 2008 році підтримати Грузію приїхало багато добровольців з України. Деякі з них стали справжніми побратимами для Георгія. Саме тому, коли у 2014 році Росія напала на нашу державу, «Гюрза-2» вважав її захист своїм обов’язком. Георгій Саралідзе поїхав в Україну і перетворився з підполковника грузинської армії у рядового солдата.

Він служив у 2-й роті полку «Азов», потім у 25-му окремому мотопіхотному батальйоні «Київська Русь». Через деякий час став командиром розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади. Восени 2017 року приєднався до лав 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Георгій Саралідзе став старшим навідником гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Але 31 жовтня під час виконання бойового завдання у районі Донецького аеропорту «Гюрза-2» потрапив у ворожу засаду. У результаті йому довелося вчергове змінити підрозділ, Георгій отримав наказ про перехід до Небесної Гвардії України.

Забрати з моргу «Гюрзу-2» прийшли, рідні, його побратими та волонтери. Можливо тепер Георгій оберігатиме їх від ворожих куль та снарядів. А вони нестимуть світлу пам’ять про нього і його подвиги.

***

Позивний «Удмурт»

«Ми познайомилися під час служби у другій роті «Азову» у 2015 році. А коли отримали поранення і потрапили у госпіталь, стали частіше спілкуватись. Я таких людей як «Гюрза-2» ніколи не зустрічав. Грізний бойовий офіцер у душі був дитиною. Добрий, чуйний, надійний, чистий як білий папір. Він завжди допомагав і намагався стояти до останнього. Якби хоча б 10% наших офіцерів були такими як він, війна з Росією вже давно скінчилася б.

Після поранення він пішов з «Азову». Але сидіти вдома — це не про «Гюрзу -2». Він ходив з паличкою, збирав документи, щоб підписати контракт. Він просто хотів повернутися на війну і захистити Україну. Зрештою, йому це вдалося. «Гюрзу -2» прийняли до лав 92-ї бригади.

Він був гідним командиром і ставився до солдат як до рівних. Завжди з нами радився і вислуховував наші думки. Я вважаю «Гюрзу-2» взірцем справжнього офіцера, бо він ніколи не керував зі штабу, а хлопцям перед виконанням бойових завдань казав: «Ми завтра йдемо. Хто зі мною?». І ми всі йшли за ним, а він йшов попереду нас. «Гюрза -2» мужньо виконував свій борг і ніколи не гнався за грошима, вигодою та піаром. Бо він прийшов на війну, щоб захистити український народ, допомогти своїм друзям і побратимам.

Я ніколи не забуду цю людину. Він дав мені зрозуміти, що таке честь. Можливо до спілкування із ним я мав якесь загальне уявлення про це поняття, але «Гюрза-2» продемонстрував мені реальний приклад своїми вчинками. Він був людиною честі, таким у наших серцях і залишиться.

Я пішов з війни у 2015 році, бо зневірився і вже ніколи не думав, що колись туди повернуся. Ми стояли на одних і тих самих місцях і не мали права відповідати ворогу. Саме це вбило у мені сподівання на зміни. Але «Гюрзі-2» вдалося воскресити мою надію і переконати у доцільності боротьби. Він любив казати: «Світ починається з нас».

Коли по телевізору розповідатимуть, що ситуація на фронті більш менш спокійна, бо діють мінські домовленості — не вірте. Війна іде як і раніше. По нас вороги стріляють з танків, а ми не маємо права їм відповісти. У результаті наші хлопці продовжують гинути.

Але скільки ще триватиме цей жах? Може досить? Ми — солдати готові розпочати активні бойові дії. Нехай тільки президент і уряд дадуть нам команду. Мені здається, єдиний варіант вирішення конфлікту на Донбасі — це відвоювання українських територій.

Я розумію, якщо ми підемо у наступ, загине багато людей. Але повірте, якщо ми будемо і далі терпіти — від цієї затяжної війни поляже не менше народу. А так ми зможемо повернути українські території і нарешті возз’єднатися з нашими сім’ями. Багато хто з хлопців не бачить, як зростають їх власні діти! Чого наша влада боїться відвойовувати нашу землю? Звичайно у них є бізнес з Росією, але ж за 4 роки війни грошей можна було підзаробити достатньо!

Напевно більшість найвідданіших патріотів пожертвували своїми життями заради Україну. А дехто демонструє свою любов до Батьківщини тільки на диванному рівні. Тому завдання громадськості зробити так, аби нам нарешті дали добро на відвоювання територій. Ми ж нічого не просимо надзвичайного. Від позицій українських військових до Донецька, грубо кажучи, рукою подати. Скільки можна терпіти?

«Гюрза-2» помер за український народ, за його затишок і комфорт. Половина побратимів «Гюрзи-2» не вірять у його смерть. Хлопці казали: «Ми на похорон приїдемо, але поки не побачимо тіла не повіримо». Але «Гюрза-2″ загинув, і люди мають зрозуміти, що смерті бійців — це не просто так… Ось чому ми маємо закінчити війну переможцями!»

Позивний «Ведмідь»

«У 2015 році після поранення «Гюрза-2» потрапив до реанімації. Його вирішили провідати чиновники, щоб змусити сплатити штраф. Бо він, будучи громадянином Грузії, перевищив строк перебування в Україні. Він намагався їм пояснити ситуацію. Казав, що він — доброволець і захищає українську землю. Однак чиновники виявили байдужість, вони так і сказали: «Нам байдуже де ти знаходишся!». Тепер нехай держава поверне життя «Гюрзи-2″!»

Позивний «Волкодав»

«Він планував одружитися зі своєю коханою дівчиною Оксаною. Але коли пара пішла до одного з РАЦСів Запоріжжя — почалися проблеми. Через бюрократичні негаразди Георгія та Оксану не захотіли розписувати ще й сказали: «події на Донбасі не війна, а росіяни — нам друзі». Після цих слів «Гюрза-2″ психанув і вийшов з РАЦСУ. Але після втручання відповідних людей, закоханих таки одружили. Мені дуже шкода, що чиновники не хочуть поважати захисників України».

Сергій Ніконов, голова громадської організації «Родинне коло загиблих Героїв» у Дніпрі

«Активісти нашої організації займаються допомогою військовим та інколи їздять на передову. У Мар’їнці ми розмовляємо з «Гюрзою-2». Бачимо — п’яний чоловік впав з велосипеда. Дивлюсь — біжить «Гюрза-2», підіймає його та садить на велосипед. Він був дуже хорошою та світлою людною. Саме тому, «Родинне коло», як громадська організація хоче подати кандидатуру «Гюрзи-2» на народного Героя України. А взагалі, він вартий ордену Героя України.

До речі, «Гюрза-2″ не вилазив з передової фактично два роки поспіль».

***

Дерев’яну труну з тілом Георгія Саралідзе винесли з моргу бойові побратими. На її кришці намальовані троянди. Неначе згадка про ті, що вміло робив з білого паперу загиблий Герой. Труну обережно кладуть до автівки з написом «вантаж -200». Позивний «Удмурт» дає своїм товаришам рекомендації, як правильно закрутити гвинти. «Удмуртові» лише 20. Зовсім ще хлопчисько. Він на війні втратив багато друзів. Тепер «Удмурт» має знання, які на щастя не отримали його ровесники з тієї частини України, де нечутно пострілів і голосів мін.