Віктор Жердицький: єдиним вектором розвитку України має бути україноцентризм

Ні у кого не виникає жодних сумнівів, що Україна переживає непрості часи. На сході — війна, а в Верховній Раді — нестабільність. Частина громадськості, якщо не очікувала, то вже точно не виключала третього майдану. Але чергова революція не відбулася. Принаймні поки що. Замість багатотисячних демонстрацій маємо відносно невелике наметове містечко біля парламенту.

Тому, у багатьох українців назріла низка запитань: чи потрібно підтримувати харизматичого Міхеїла Саакашвілі? Чи дійсно політична сила екс-президента Грузії «Рух нових сил» здатна принести нову систему в Україну. Яке завдання патріотичних сил на сьогодні? Куди рухатися Україні? На ці питання спробував дати відповідь громадський діяч, учасник «Руху за Суверенний Розвиток» Віктор Жердицький у коментарі для i.ua.tv.

Про роль Міхо у патріотичному русі

У таборі патріотичних сил існує розкол. Він пов’язаний з тим, що Міхо Саакашвілі з одного боку, посприяв підвищенню громадської активності, а з іншого — тримає ситуацію у наметовому містечку біля під своїм контролем. Частина патріотично налаштованої спільноти просто не змогла більше терпіти явний геноцид українства і вирішила підтримати Міхо. Але її більшість, як зрештою, і байдужі до громадської діяльності люди, придивляється до політичних процесів і активної підтримки Саакашвілі поки не надає.

У чому проблема? Насправді, запропонована Міхо організація і консолідація сил не виходить за рамки існуючої системи діяльності політичних партій і заангажованих громадських організацій. Остання ґрунтується на основі існування лідера, або їх невеличкої групки. Ці люди формують порядок денний, програму і гасла. За рахунок харизми і залучених ресурсів політичні лідери стають привабливими для якоїсь часини суспільства. Однак подібна система — один з елементів існуючої олігархічної матриці. У такий спосіб ми нічого в Україні не змінимо.

Звісно, Міхо Саакашвілі значно талановитіший за інших політиків. Йому вдається імітувати формування порядку денного і програми з врахуванням запитів від суспільства. Однак конфлікт, який відбувся біля Верховної Ради між бійцями спецпідрозділу «Сонечко» і «донбасівцями», говорить зовсім про інше. Насправді, команда Міхо не сприймає жодних пропозицій і вимог, які їм диктує реально незалежна громадськість. Але тут проявляються дійсно корисні для суспільства речі. Воно бачить, що неможливо змінити систему, навести ладі і перетворити Україну на омріяну державу, якщо рухатися за тим каноном, що пропонує Міхо. Бо він мало чим відрізняється від олігархічних, партійних, і громадських систем.

Про роль громадянського суспільства у зміні системи

В цілому активна частина громадянського суспільства є новаторською по відношенню до вождів та псевдо громадських організацій, створених під вибори, партії, або конкретного лідера. У нас сьогодні народжується унікальна річ, якої немає в світі. В Україні виникає прототип громадського суспільного врядування. Коли умови розвитку держави визначають не партії, що прийшли до влади, ошукавши, або за зомбувавши людей, а активна громадськість. Саме вона має окреслити порядок денний і програму дій, а найголовніше — ідеальну модель майбутньої держави і наших суспільних відносин.

Однак процес консолідації активної частини громадянського суспільства в Україні, на жаль, іде повільно. Йому перешкоджають влада, олігархи і депутати. Але перебудувати державу і перемогти олігархічну систему без консолідації ми не зможемо. Щоб вона відбулася, нам необхідно діяти за наступним алгоритмом: відділити тих, хто готовий формувати довгострокову організацію, для повної перебудови держави від тих, хто йде за політичними лідерами типу Міхо і буде за гроші, чи пряники прислуговувати владі. Останні марно витратять свої зусилля і час і будуть в чергове ошукані олігархами.

Як перемогти олігархат

Треба створити велику організацію із людей, готових присвятити Україні все своє життя і діяти до перемоги, не чекаючи вдячності від народу. Вона має бути структурованою як по вертикалі, так і по горизонталі. Консолідувавши людей, ми маємо виробити ідеали та цінності. Насправді, вони давно вже у всіх на слуху, бо ми про них вже дискутували останніх 3 — 4 роки. Тепер, ці ідеали залишилось тільки вербалізувати і виписати.

Крім того, ми маємо окреслити модель майбутньої України і суспільних відносин. Варто зазначити, що тут ключовими поняттями є влада і власність. Згідно із 5 статтею Конституції, безпосереднім джерелом влади в Україні є народ. Сьогодні у нашій державі існує застаріла модель, яка однозначно не влаштовує громадян. На даний момент партії та інші конгломерати, прикриваючись демократичним способом виборів, визначають розвиток країни на свій розсуд. За нас все вирішує обмежене коло партійних діячів. Але влада має бути не у партій, а в активної частини громадянського суспільства, об’єднаної в організацію. Що ж стосується власності, — це всі блага і ресурси, які є на території України. Вони належать виключно українському народові. Такі блага, як земля, повітря, вода та інші природні ресурси є загальнонаціональною власністю. Деякі ресурси можуть знаходитися у приватному, або колективному користуванні. Оці два ключових поняття: влада і власність мають стати ключовими у зміні системи управління.

Повертаючись до питання влади, як я вже казав, ми маємо побудувати нову систему суспільних відносин. Вона передбачає формування нової державної моделі і вирішення стратегічних питань організованою громадськістю. Після того, як ідеологію і цінності нової України сформують, а програму послідовності побудови нових суспільних відносин напишуть, треба обрати виконавців. Ними мають стати високоморальні фахові громадяни. Ці люди будуть зобов’язані модель нової України і правила її розбудови втілювати на законодавчому рівні — у парламенті та у виконавчому — в Кабінеті міністрів, а також на місцевому рівні і судах. Над виконавцями встановлять жорсткий контроль. Людей, які під час роботи в органах влади допустять серйозних помилок — відкликатимуть.

Наскільки швидко відбуватиметься розбудова нової України ми поки сказати не можемо. Не відомо, чи ми будемо рухатися еволюційним шляхом, змінюючи законодавство і запроваджуючи заохочувальні заходи. Я не виключаю варіант встановлення суспільно-громадської диктатури, необхідної для швидкого подолання корупції, відсторонення від влади грабіжників і колаборантів. Ми ще не знаємо, якою буде ця послідовність дій. Її сформує громадянське суспільство.

Про україноцентризм

Уся діяльність влади з низу і до гори має бути україноцентричною. Тобто, усі її дії повинні будуватися на наших традиціях, звичаях, мові і культурі, розумінні стосунків з Богом, Вищими силами, чи Космосом. Всі заходи держави спрямовані на досягнення матеріальних благ мають посилювати можливості українця окремо і українського народу в цілому. Що ж стосується громадянина, то держава має створити всі умови для його самореалізації і розвитку його талантів і здібностей. Бо, напевно, кожна людина бажає щось зробити корисне, вдосконалюватися і залишити по собі слід.

Про україноцентричну зовнішню політику

Всі 26 років незалежності українські політики умовно ділилися на два табори: проросійський та проєвропейський. Це — результат нашого постколоніального стану. Але україноцентризм не передбачає жодного зовнішньополітичного вектору розвитку: ні західного, ні східного ні північного, ні південного. Замість них є захист та просування національних інтересів. Умовно кажучи, Україна буде дружити з державами, які сприятимуть покращенню її матеріальних та конкурентних можливостей і підтримують наші цінності.

Україноцентрична система побудована на переможному, перспективному і традиційному українському світогляді. Він сягає тисячі років, його наші західні і східні сусіди намагалися вкрасти, замовчати, чи принизити. Цей світогляд глибоко закладений у нашому народі. А завдяки тому, що ми живемо у час, коли світ поєднаний через транспорт та Інтернет, зможемо розповсюдити україноцентричну систему на українців, які мешкають поза межами нашої держави.

Про відносини з агресивними країнами

Зі всіма народами мають бути рівні відносини, спрямовані на захист і поширення наших національних інтересів. А тим державам, які намагаються напасти на Україну треба давати відсіч. Тут необов’язково мова де про порушення територіальної цілісності. Я маю на увазі позбавлення нас суверенітету в ідеологічному, культурному, або в іншому ноосферному плані. Дуже багато етнічних українських територій знаходиться поза межами нашої держави. Тому, від країн, які посягають на наш суверенітет і бажають принизити нас, або наших героїв, треба вимагати відповідної сатисфакції.

Ірина Сатарова