Краса рідної землі

«Чи може бути Україна без природи, без краси рідної землі? Звісно ні, бо це у нас в крові, в нашій душі. Аби показати наше духовне багатство ми кілька років тому започаткували це прекрасне свято. Цей проект не просто демонструє багатство української культури, але й пропагує діалог різних культур», — наголосила під час відкриття виставки заступник директора ЦУКМ Ольга Музиченко.

«Ми зібрали у виставкових залах нашого Центру ціле сузір’я народних майстрів, які своїми руками створюють неповторну красу. Сподіваюсь, що протягом того часу, доки триватиме виставка кожен з нас з може відкрити для себе щось нове. А для народних майстрів це також унікальна можливість поспілкуватися між собою і обмінятися досвідом», — зазначила куратор виставки «Світ врожаю-2017» Анастасія Горобець.

«Традиція нематеріальної культурної спадщини це жива традиція, вона породжує творчість. Сподіваюсь, що всі відвідувачі виставки отримають нові ідеї від того, що тут побачать. Представлені тут твори пов’язані з багатовіковими традиціями. Це та основа, на якій можна будувати майбутнє.

Сьогодні ми відкриває експозиції з ткацтва, на якій представляємо кролевецькі рушники та естонські вироби з текстилю, створені у 20−40-х роках минулого століття. А два тижні тому виставку кролевецьких рушників відкрили у Таліні", — розповів виконувач обов’язків Українського центру культурних досліджень Олександр Буценко.

«Вже не перший рік активно співпрацюємо з Центром української культури та мистецтва, разом проводимо багато різноманітних заходів, майстер-класи.

На виставці представляємо унікальну колекцію автентичних строїв. Це наша справжність, наша істинність, наші першоджерела. Адже лише усвідомивши, хто ми є на цій землі, зможемо стати щасливими. Свято врожаю — це як заключна частина певного періоду — весна, літо, осінь. Ми збираємо плоди того, що зробили за цей період.

Радію кожній людині, яка приходить до мене на майстер-класи. Люди долучаються до народних традицій, а в багатьох це переростає в захоплення, чи навіть улюблену справу. Під час рукоділля ми стаємо оберегом і янголом-охоронцем у своїй родині", — підкреслила президент громадської організації «Всеукраїнська академія автентики» Інна Залізнюк.

Гості свята отримали невеликий музичний подарунок від гурту «Окраса» у складі народних майстринь Валентини Проценко і Яніни Омельченко, які виконали автентичні пісні півночі Сумської області «Вийди, вийди матінко» та «Ой, матінка сіра й утінка». Того ж дня відбувся майстер-клас із петриківського розпису для дітей віком від 8 до 14 років від майстрині Наталі Морозової та демо-класи з ткацтва, які провели Валентина Ткач і Олена Петрова.

Однин з центральних заходів «Свята Врожаю» — презентація взаємозв’язку народних культур України та Естонії, що включає в себе виставку кролевецьких тканих рушників (м. Кролевець, Україна) та сетоських божників (надбання історичної області проживання народу сету — Сетомаа, Естонія). Роботи надані Музеєм кролевецького ткацтва та Музеєм с. Обініца та громади Сето (Естонія).

Експозиція розповідає, що серед регіонального різноманіття українських рушників кролевецькі, найперше, виділяються своєю незвичайною, оригінальною особливістю кольористики. Поєднання червоно-білих кольорів та використання традиційної техніки перебору з ремізночовниковим ткацтвом стало знаменитим на увесь світ. Усе це дає змогу виділити їх в окрему стильову групу. Хто і коли вперше запропонував таку колірну гаму — точно не відомо, однак більшість дослідників кролевецького ткацтва схиляються до думки, що на такий вибір вплинули природні етнографічні особливості краю.

2013 року кролевецький рушник занесено до Національного списку елементів нематеріальної культурної спадщини України, він є мистецьким виробом традиційного народного промислу українців, невід’ємною частиною нематеріальної культурної спадщини Кролевеччини — прадавньої території північного Полісся.

Багатий орнамент кролевецьких рушників складається з мотивів і символів цілком відповідних українському національному світосприйманню, укорінених у сиву минувшину, за допомогою яких майстри відтворювали уявлення про навколишній світ. Стилізовані візерунки, перемежовані горизонтальними смужками різної ширини, створюють неповторний композиційний ритм, притаманний тільки кролевецьким червоно-білим обрядовим рушникам, що стали носіями родового коду українців та символом духовності народного мистецтва.

Кролевецький тканий рушник — обрядовий рушник. Він приваблює урочистістю, святковістю, красою візерунків, що яскріють червоним кольором на білому тлі. Тому і використовувалися кролевецькі рушники у народних звичаях та обрядах на весіллях Сумщини, Полтавщини, Чернігівщини та інших регіонів України в ХІХ — на початку ХХ ст. Наречена та дружки у весільних строях підперезувалися тканим кролевецьким рушником (підперезником) кінцями наперед.

Поруч — божники з Естонії. Це такі рушники, що обрамляють ікони. Зазвичай їх створювали власними руками для своєї родини, але інколи й на продаж для тих, хто не був майстром у рукоділлі. Божник був найбільш представницьким і красивим текстильним виробом, тому його прикрашали складними і розкішними візерунками. Крім цього, божники висіли у сільських дзвіницях та церквах, а також використовувалися при здійсненні багатьох обрадів та ритуалів.

На початку ХХ століття божники були червоно-білі, виткані з льняних або бавовняних ниток. Були розповсюджені і білі божники з невеликими смужками червоного кольору. Білий і червоний — це основні кольори сетоської культури, червоний також вважався ще й «кольором життя». Наприкінці ХІХ століття з’явилася можливість купувати шерстяні нитки, які привозилися з Риги, тому кольорова гама змінилася. Застосування анілінових фарб невдовзі внесло у божники жовтий, ліловий, рожевий, зелений, синій та червоний кольори.

ХХ століття принесло з собою зміни у використанні червоного кольору. Соковитий червоний колір перетворюється у вишневий, а потім у темно-червоний.

Зміна кольорової гами відбулася в усіх виробах ручної роботи, у тому числі в національному костюмі — чим старіший одяг, тим темніший червоний колір та орнамент. Кінці божників ткалися на лілово-коричневі, рожевій або сірій шерстяній основі. 1920 року Печорський край увійшов до Естонської Республіки і це вплинуло на рукоділля місцевих майстринь — у смужках рушників почали використовувати комбінацію естонського національного прапора — синьо-чорно-білий колорит.

Серед інших експонатів виставки привертають увагу сорочки вишиті дитячі, чоловічі і дівочі, а також вишиті рушники Валентини Коляди. Милують око натюрморти Світлани Клименко «Соняхи», «Калина», «Хризантеми», «Соняхи в корзині», «Дари осені». Поряд — строї жіночі та костюми чоловічі з Чернігівщини, Середньої Наддніпрянщини і Полтавщини. Валентина Проценко представила порцелянові вироби «Побачення на човні», «Козак Мамай — душа правдива», «Олень», «Левик, що діток катав», «Берегиня». У традиціях петриківського розпису виконані тарелі Світлани Сигиди «Півник», «Українське село», «Рідна мова солов’їна», «Натюрморт». Валентина Ткач привезла на виставку цілу низку тканих килимів. А Ольга Угнівенко презентувала колекції ляльок зразка кінця ХІХ — початку ХХ століття «Вся Україна» і «Троїсті музики», а також шалі — «Українські мотиви» і «Маки на чорному».