Юрій Буздуган: Україна має стати 30 державою «золотого мільярду»

Петро Порошенко на «Українському сніданку» в Давосі назвав 2017 рік роком іноземних інвестицій в Україні. За словами голови держави, «це перший раз, коли в нас багато інвестицій». Однак чи відповідають ці слова Петра Порошенка дійсності? Адже прихід інвесторів передбачає ріст заробітних плат і покращення умов життя. Аби дізнатися, чи дійсно президент має рацію, i-ua.tv вирішив проконсультуватися у експерта-аналітика Юрія Буздугана.

— Президент сказав правду про рік інвестицій в Україні?

-З Вашого дозволу я задам вам два питання. Перше: Ви відчули поліпшення життя?

— Думаю, що ні.

— Те ж саме можна сказати і про інших людей. Всі відчувають тільки погіршання. Друге питання, яке я хочу вам задати — Ви коли-небудь чули, щоб американці, французи, німці просили іноземних інвестицій?

— Ні.

— І це факт. Вони ніколи не просили іноземних інвестицій. Я хочу, щоб люди замислилися над цими обома питаннями. Тепер я спробую дати свою відповідь на Ваше. Розумієте, світ сьогодні поділений на дві великі групи. Перша — так званий «золотий мільярд», до складу якого входять 29 країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку. Серед них: США, Японія, Франція, Німеччина, Австралія, Бельгія і т.д. Друга група — всі решта країн світу, вона налічує приблизно 180 учасників — так званих «бананових республік». Ці табори мають абсолютно різну економіку. У 2000 році 95% глобального обміну відбувався між країнами «золотого мільярду». Лише 5% припадало на «бананові республіки», до складу яких входять Україна, Росія і всі держави колишнього Радянського Союзу.

Іншими словами, є економічний центр і економічна периферія. На жаль, ми відносимося до останнього типу. Українців вчать кільком стандартним фразам, на кшталт: дешева робоча сила, іноземні інвестиції, приватизація, низькі податки і так далі. У виступі Порошенка прозвучали два словосполучення з чотирьох, наведених вище: приватизація та іноземні інвестиції.

Почнемо з приватизації. У радянські часи було 100% державної власності. Знаєте, який відсоток її у США? 20%. У Франції він тримається на рівні 40%. Тепер Ви уявляєте, скільки має бути державної власності в успішній країні? Тобто, від 20 до 40%.

— Який відсоток державної власності має сучасна Україна?

— Лише 12%. Але незважаючи на його невеликі розміри, політики кричать: «Давайте зробимо ще більшу приватизацію і зменшимо частку державної власності в Україні». Я навів приклади США і Франції, аби продемонструвати, що те, до чого всіх привчили не завжди є правдою.

А тепер поговоримо про іноземні інвестиції. У мене немає цифр, на які посилається Порошенко, але я знаю, що за роки президентства Ющенка відбувсяїх пік. Тоді в Україну прийшло 24 мільярди доларів. Це було більше ніж за часи Кравчука, Кучми і Януковича разом узятих. На перший погляд, ніби чудово, бо прийшли гроші ззакордону. Але ви знаєте, який у цей час був вивіз капіталу з України? Щороку виходило близько 70 мільярдів доларів. Ось така арифметика економіки.

Нам обіцяють іноземні інвестиції, але дають їх під певні умови. Серед них, у тому числі, є і зовнішньоекономічна лібералізація. Тобто, хто хоче ввозить, а хто хоче вивозить. Я не маю цифри за минулий рік, але не думаю, що іноземних інвестицій стало більше. Хочу сказати: завданням України має бути не отримання чергових грошей з закордону. Ми повинні потрапити до «золотого мільярду».

— Як стати його тридцятою країною?

— Міняти економіку. Характерною ознакою усіх «бананових республік» є її експортна спрямованість. Вони виробляють і продають закордон свої банани. Наприклад, «бананами» Росії, є нафта і газ, Китаю — мікропроцесори, мобільні телефони і дешеві підробки. На жаль, Україна далеко від них не пішла і теж є республікою з аналогічною ж спрямованістю. Нашими «бананами» до 2013 року була сталь, а в останній рік президентства Януковича, щедо початку війни- зерно. Економіка України дуже примітивна. Щоб ви розуміли, тонна зерна коштує 200 доларів, а сталі — 400. А тепер уявіть, скільки коштує тонна виробів, наприклад, з галузі машинобудування. У рази, якщо не в порядки дорожче.

У 1991 році основою економіки України було машинобудування, наприклад, трактори. На той час у світі працювало лише 3 заводи, які виробляли трансформатори надвисокої потужності. Один знаходився у Швеції, другий у Франції, а третій у Рівному. Здогадайтеся з трьох разів, що сталося з нашим заводом? Приїхали шведи, купили його, а потім закрили. Тепер у світі залишилося два підприємства, які виробляють трансформатори надвисокої потужності. Україна втратила машинобудування, а зараз втрачає хімію і металургію.

Сучасна розвинута корпоративна економіка не потребує іноземних інвестицій. Корпорація заробляє грошей достатньо, щоб стати власним джерелом фінансування і готова інвестувати свої кошти.

Тому, сьогодні, аби бути частиною «золотого мільярду», нам потрібно зробити три речі: відбудувати свою індустрію, підвищити продуктивність праці і заробітні плати. При нинішньому рівні виробництва вони мають бути у 2,8 разів більшими. На даний момент, найгострішою проблемою в Україні є не іноземні інвестиції, а відсутність достойних зарплат.

Англійський економіст Кейнс отримав нобелівську премію за виведення балансу споживання. За його теорією, щоб продати всю вироблену в країні продукцію, потрібно віддати на зарплати 60 — 80% ВВП. В Україні у 1991 році на них витрачали 59%. У 2013 році на зарплати йшло 30 з гаком відсотків, за прем’єрства Яценюка — 25,4%, а зараз трохи збільшилося до 28%. У той же час, у США на заробітні плати витрачають 74% ВВП, а в Німеччині 65%.

А тепер хочу узагальнити свою відповідь: іноземні інвестиції — це обіцянка цяцянка, а дурнику радість. Державі з успішною економікою вони не потрібні. Щоб стати такою, Україні необхідно відбудувати свої промислові корпорації, збільшити продуктивність праці і підвищити зарплати.