Сергій Медвідь: план Маршалла для України — це поношений костюм з чужого плеча

У вітчизняному медіапросторі обговорюють запровадження програми під назвою «План Маршала» для України. Її розглядають як таку собі панацею для економічного відродження нашої держави. Чи варто запроваджувати варіацію легендарного плану з відновлення повоєнної Європи в Україні, i-ua.tv запитав у кандидата сільськогосподарських наук Сергія Медвідя. Пропонуємо ознайомитися з його думками у невеличкому інтерв’ю.

— На Вашу думку, чому «план Маршалла» набув такої популярності в контексті української проблематики? Чи не здається Вам, що це — лише привабливе словосполучення. Якщо подивитися інформацію у Вікіпедії, існує мінімум 5 програм із назвою «план Маршалла» для України.

— Мені здається, це — ідея наших українських політиків. Вони, скориставшись цією програмою, хочуть іноземну допомогу роздати у вигляді субсидії громадянам, аби дотягнути до виборів. Пан Маршалла озвучили у 1947 році, а запустили у 1948. У поточному 2018 році виповниться 70 років із дня його введення у дію.

План Маршалла розробили для відновлення країн повоєнної Європи. Їх промисловість на той час була зруйнована, а їх мешканці потребували допомоги. Це — перша сторона медалі. Друга — прагнення СРСР продемонструвати, що країни, які знаходяться під його протекторатом, живуть краще, ніж ті, яким допомагає США. Тому, суть плану Маршала полягала у демонстрації американської підтримки європейським державам. Разом з тим, США вирішували і свої економічні питання. Так, європейцям у вигляді допомоги видавали, здебільшого, промислові товари та продукти харчування, а якщо й відправляли «живі» гроші, то на них купувались американські товари, що стимулювало економіку США. Уряд Сполучених Штатів Америки платив своїм підприємцям гроші за ті товари, які вони виробляли, а потім ці кошти вкладалися у розширення виробництва. Однак така гуманітарна допомога не була безкоштовною. За неї американці диктували європейським державам напрями їх розвитку.

У наш час, план Маршалла здебільшого згадується у контексті економічного зростання ФРН. Але вся справа в тому, що німці не стали сліпо виконувати рекомендації по використання допомоги згідно вищезгаданої програми. Звичайно, за рахунок тієї допомоги можна було б добре одягнути і взути населення, але у ФРН пішли іншим шляхом. І хоча, повалена Німеччина лежала в руїнах, німецька влада, забезпечивши прожитковий мінімум, а решту коштів направила у виробництво. У результаті, кожен американський долар дав можливість створити цінності на суму від 10 до 20 доларів.

Німці за основу свого розвитку взяли не план Маршала, а модель «соціально — ринкового господарства» запропоновану, їх земляком професором Людвігом Ерхардом. Її головна ціль полягала у реалізації соціальної спрямованості економіки не через вдосконалення механізму розподілу (субсидії), а через підйом виробництва.

На мою думку, велике значення для відродження ФРН мали також німецький менталітет і вітчизняна культура ринкових відносин, включаючи повагу до професії підприємця і інтелекту. Таким чином, ми бачимо: якщо для всіх країн Європи план Маршалла передбачав розподілення допомоги між бідними, то у Німеччині мова йшла про підйом виробництва.

— Чи варто в Україні запроваджувати аналог плану Маршалла?

— Для держав повоєнної Європи, що знаходилися у руїнах, навіть найменша матеріальна допомога розцінювалася як благо. Але від застосування плану Маршалла минуло вже майже 70 років. Тому, всі ідеї його реінкарнації в Україні, мені нагадують ношений костюм з чужого плеча, до того ж ще й не нашого розміру. Нам кажуть: «Одягніть його — і все буде добре». Але треба врахувати одну просту істину: на вулиці 2018 рік. Україна вже не та держава, якою вона була ще десять, чи навіть чотири роки тому. У мене складається враження, ніби варіаціями плану Маршала хочуть відволікти увагу українців від корупції і невмілого державного керівництва.

Вкотре нагадаю: цю програму застосовували для задоволення мінімальних потреб громадян країн, зруйнованих Другою світовою війною. Але це не про нас. Україна — держава, що має свою промисловість. Чому ми повинні потрапити у ранг жебраків та чекати, коли нам хтось із барського плеча кине «секондхенд»? Я не підтримую імпорт «халяви» у вигляді субсидій. Тоді, та частина населення, що і сьогодні не дуже охоча до роботи, взагалі перестане працювати, а це потягне за собою зупинку виробництва навіть того яке ще є. Бо нащо купувати вітчизняне, чи працювати, якщо можна продукти харчування та «секондхенд» отримувати задарма?

— Якщо план Маршалла не здатен відновити економічно Україну, тоді що може допомогти це зробити?

— Як я уже говорив, наші проблеми — це корупція та невміле керівництво. Чому панацеєю від цих недуг має стати обов’язково матеріальна допомога від іноземців? Ми уже проїли і розікрали мільярди кредитів. І що далі? Те, що зараз відбувається, мені нагадує Середньовіччя, коли, бездарні лікарі, усі хвороби лікували або клізмою, або методом кровопусканням. При тому, не зверталася увага на те, що боліло. Так само і в нас все лікують субсидіями та кредитами, ігноруючидіагноз.

У нас підняли зарплати. Вони зросли, спровокувавши підняття цін. Хіба від цього підвищення виграв народ? Нашим депутатам і владі не обхідно працювати над тим якзбільшити купівельну спроможність гривні, аби українець за ту ж саму зарплату міг придбати удвічі більше товарів. А це вже складніше. Адже значно легше оголошувати про підняття зарплат і пенсій та друкувати гроші.

Тому, план Маршалла — це лише замануха. Складається враження, ніби наші олігархи пропонують заробити на цьому європейським чиновникам, аби вони не заздрили їх статкам. Крім того, я не розумію, чому Україну порівнюють з розбитими державами повоєнної Європи. У нас усе є. Нам просто потрібно навчитися керувати по державному, бути патріотами не на словах, а на ділі. Приймати ті рішення та впроваджувати ті реформи які вигідні і які мають зиск для України та її майбутніх поколінь, а не те, що нам радять збоку. І, нарешті, взятися за написання свого українського плану з відновлення економіки та в цілому держави.

Підготувала Ірина Сатарова