Європа пішла «наліво»

У травні 2019 відбудуться вибори до Європарламенту. І схоже за їх результатами політика Євросоюзу буде мінятися, в тому числі й стосовно України. Так що для нас ці вибори чи не важливіші за нинішні президентські. То чого ж нам чекати?

Тут варто звернути увагу на суттєві відмінності завдань політичного процесу (зокрема виборів) в Україні і на Заході. У нас як? Висуваються грошовиті персоналії з метою підвищення своєї бізнес-капіталізації. Виборча кампанія — це війна бізнес-інтересів, тобто війна компроматів і обіцянок. А що у європейців? По-перше, політичні вибори — це не сфера конкуренції приватних осіб, а змагання напрямків розвитку країни. Остаточну крапку в ній ставлять громадяни, які живуть за зарплату і пенсію. Громадяни, об’єднані в громадські організації. Найчисельнішими і найвпливовішими серед яких є об’єднання роботодавців та профспілки.

Ті, хто живе за рахунок прибутку утворюють об’єднання роботодавців. Їх інтереси обстоюють «праві» партії — різні ліберали, консерватори, християнські демократи. Останнє десятиліття Європою правили саме вони. Тому магістральна ідеологія сигналів, які ми отримували з Європи була «права», такий собі «соціальний дарвінізм» та «державний егоїзм» в стилі «дбай тільки про себе і іди по трупах і ти зробиш весь світ щасливим».

При «правій» Меркель трудівники Німечиини отримують 65% від створеного

При «лівому» Віллі Брадті трудівники отримували 75% від створеного

Найяскравішими лідерами цієї епохи були Меркель, Берлусконі та Саркозі. Прийшли вони під гаслом «ми — „праві“ — робимо гроші, а „ліві“ їх тільки витрачають». Маятник великої європейської політики на півтора десятиліття був відхилений вправо. За цей час вони так «накерували», що отримали кризу 2008, а темпи зростання впали з 6−8% на рік до 1−2%, а у Франції в минулому році взагалі почалося падіння.

Отже, народи Європи вже наїлися цих «прагматиків» і «технократів» і тепер великий маятник європейської політики розпочав рух в бік «лівих». Ідеології та партії, які політологи іменують «лівими» можуть по різному називатися — лейбористськими, соціалістичними, соціал-демократичними, але не в назві суть. Євро-ліві спираються на ідеї не індивідуалізму та егоїзму, а колективізму та солідарності, по-перше, і по-друге, відстоюють інтереси не роботодавців, а профспілок. Ліві партії Європи, об’єдналися в загально-європейську Партію європейських соціалістів і нещодавно провели в Мадриді з’їзд, який ухвалив нову програму для Європи, яку вони урочисто назвали «Маніфестом».

«Праві» ліберали і консерватори — егоїзм та індивідуалізм, захист роботодавців.

«Ліві», соціал-демократи — це колективізм і солідарність, захист профспілок.

Перше ж речення Маніфесту про завдання побудувати більш справедливу Європу, Європу Рівності і Справедливості. А у нас слово «Рівність» останніми роками вважають ледь не лайливим словом. Друга вимога Маніфесту — справедлива оплата праці. До речі, а в нас є кандидати в Президенти, занепокоєні оплатою праці? Третій пункт Маніфесту — про необхідність підтримки сили профспілок і план створення спеціального європейського органу з питань праці.

Ну і четверта, геть дика для наших українських реалій, теза: найперший пріоритет соціальні права, а не економічні свободи корпорацій. Далі — вимога солідарної Європи, створення економічних можливостей для всіх, а не для купки грошовитих. І нарешті: щоб процвітання стало стійким треба справедливо розподіляти багатства між всіма європейцями. Вимога солідарності не тільки між країнами, а і між різними поколіннями європейців.

Схоже Європа повертається до епохи великих «лівих» реформаторів Віллі Брандта, Франсуа Мітерана, Улофа Пальме та їх заокеанського колеги Джона Кеннеді. А наші кандидати — геть всі відсталі консерватори — ні про що, крім себе не говорять. А коли і говорять, то дуже фальшиво. То до якої Європи вони нас хочуть вести?