Юрій Буздуган: ми живемо в епоху гігантських маніпуляцій суспільною свідомістю

Більшість з них і досі не визначилася, навпроти якого із 39 прізвищ поставити свою заповітну галочку. У чому ж справа? Дати відповідь на це питання i-ua.tv допоміг експерт з індустріального розвитку Юрій Буздуган.

— Чому на Вашу думку українці не можуть визначитися за кого голосувати?

— Бо ці вибори без вибору. Попри те, що ми маємо велику кількість кандидатів, але реально голосувати ні за кого. Здавалося б, ну як же ж так? У нас багато кандидатів, вони всі такі різні. Вибирай кого завгодно. Хочеш чоловіка, а хочеш жінку. Хочеш молодого, а хочеш не дуже. Але насправді, ми на цих виборах обираємо не людину. Ми голосуємо за шлях розвитку України. Таким чином, нам потрібно обрати носія певних цінностей які відіграють роль компаса, а людина буде діяти відповідно до них. Але що робити, якщо політик без цінностей? Або, скажімо, якщо він їх заникав десь у шухляду?

Можу сказати, що це доволі небезпечне явище. Бо людина, яка не має в серці справедливості і свободи, плаватиме в залежності від напряму течії. Але навіщо нам такий президент та лідер? Нам потрібна людина, яка не змінить напрямку руху у залежності від того, куди подув вітер.

У розвинутих демократіях завжди йде боротьба між носіями різних цінностей. Скажімо, між носіями свободи і справедливості. На минулих президентських виборах у Сполучених Штатах Америки сталася парадоксальна ситуація. Громадянам довелося обирати поміж двома носіями справедливості.

— Але ж Трамп і справедливість — речі несумісні.

— Уявляєте, американське суспільство сприймало цього мільярдера як носія цінностей. Воно вбачало у Трампі лідера, здатного дати справедливість. Зараз США переживають часи, коли закриваються заводи і люди втрачають роботу. Скажімо, Детройт колись був автомобільною столицею світу. Там знаходилося виробництво трьох великих транснаціональних корпорацій: «General Motors», «Ford» і «Chrysler». Усі вони зараз не працюють. Колишня автомобільна столиця перетворилася на мертве місто. У Детройті, землю де були заводи роздають для вирощування капусти.

Під час передвиборчої компанії Трамп запропонував повернути заводи у США. Почав грати на цінностях справедливості і зайшов на електоральне поле демократів. Як правило, у США демократи — це носії свободи і справедливості, а республіканці — консерватори, носії традицій, стабільності і порядку. І ось республіканець Трамп почав у епатажній формі виголошувати гасла демократів. Чому? Не тому, що він носій справедливості, а тому, що люди прагнуть справедливості, а він — маніпулятор. Я звернув увагу на цю історію не просто так. Ми зараз маємо сумну світову тенденцію, коли на виборах перемагають демагоги. Громадяни Італії підтримали «Рух п’ять зірок», Франції — Макрона.

— Виходить, Україна не виключення. Зеленський вже сказав (чи то жартома, чи то на повному серйозі), що у випадку перемоги на виборах не проти продовжити свою концертну діяльність.

— Мабуть він не читав, що Президентові України, як, власне, і народному депутатові, будь-яка діяльність, окрім наукової і викладацької, заборонена. Мабуть він не в курсі.

А тепер повернемося до наших маніпуляторів. У розвинутих демократіях роль компасу для держави відіграють ідеологічні партії. Скажімо, соціал-демократи і християнські демократи, або соціалісти і націоналісти. Так ось, особливість нинішнього етапу розвитку світу полягає в тому, що ми живемо в епоху гігантських маніпуляцій суспільною свідомістю. І зараз у всіх країнах світу демагоги фактично одночасно почали витісняти ідеологічні партії. Люди бачать, що представники старих ідеологій: ліберали, комуністи, націоналісти не справляються з проблемами. У цей же час, маніпулятори користуються ефективними інструментами, яких раніше в світі ніколи не було.

Власне, що таке маніпуляція? Відповідь на це питання дав німецький філософ Еріх Фром: «Маніпуляція — це не тоді, коли людина каже неправду. Маніпуляція — це коли людина говорить те, що думає, але думає неправду». Маніпулятори навчилися навіювати людям неправду так, що в неї вірять. Саме це відбувається з людьми, які ведуться на маніпуляції.

Уперше, за всю історію нам немає за кого голосувати. Чому? Бо немає жодного ідеологічного кандидата. Раніше у виборчих бюлетенях можна було знайти не лише олігархів, але й представників ідеологічних політичних сил: християнських демократів, комуністів, республіканців. Це були люди, які висувалися заради ідеї. Зараз їх прізвища зникли із бюлетенів.

І це не випадок, а результат цілеспрямованих зусиль. Знищення ідеологічних партій почалося у 1998 році. Він ознаменувався не лише появою олігархічних сил, але виходом на політичну арену їх сателітів. Останні проводили свої кампанії не для перемоги на виборах. Сателіти боролися з конкурентами своїх базових олігархічних партій та підіймали їм рейтинги. Дуже часто олігархи створювали клони справжніх демократичних сил, для того щоб їх знищити.

— Навіщо?

— Якими б слабкими не були ідеологічні партії, але вони завжди становили альтернативу олігархічній системі. І ми можемо сказати, що сьогодні вперше в історії їх витіснили з політичного Олімпу. У нас більше немає «Руху», немає комуністів, немає соціал-демократів, немає націоналістів. Звісно, існують політичні сили з аналогічними назвами та навіть задекларованими цінностями, але всі вони — сателіти олігархів. Ось як, скажімо можна, з ідеологічної точки зору, назвати представника «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула?

— Напевно, демагогом.

— Мені здається, він радянський номенклатурний комуніст. Він в це вірить, але вірить не в ідею, а в систему, яка колись була всемогутньою. Так що на президентських виборах немає жодного ідеологічного кандидата.

— Чому так сталося?

— По-перше, для участі у президентських виборах потрібно заплатити 93.000 доларів застави. Вдумайтеся, це у країні, де середня заробітна плата 250 доларів на місяць! До 2000 року для участі у виборах кандидати і партії збирали підписи. Спочатку до ЦВК потрібно було віднести 50.000 автографів громадян, потім — 100, потім — 200.000. Тепер можновладці вирішили, що народна довіра не дуже важлива. Ба більше того, її можна замінити грошима! Де взяти 93.000 доларів ідеологічним партіям? Не маючи змоги брати участі у виборах, вони опиняються по за межами політичного процесу.

По-друге, враховуючи зміни до законодавства, міністерство юстиції може просто не видати документи партії, або кандидату. Відповідно, немає документів — немає участі у виборах. До того ж, створення бюрократичних перепон продовжується. Серед нововведень — щоквартальний звіт на 69 сторінок до НАЗК. У ньому вимагається детально описати, на що тратяться партійні гроші. Тобто, партія замість того, щоб захищати інтереси людей, має витрачати свої ресурси на бюрократичну писанину. Для олігархічної сили це не проблема. Там для таких відписок спеціально винаймають юристів. Хочу також зазначити, що постраждалих, через подібні вимоги серед олігархічних партій не зафіксовано. Окрім грошей як критерію доступу до політики у нас в Україні успішно запроваджується бюрократія. Науковою мовою це називається «поліцейська держава».

Таким чином, справжні демократичні партії навмисно знищувалися олігархічними. І не важливо, під яким прапором йшли останні: чи вони прийшли до влади на хвилі Майдану, чи вони — номенклатурні комуністи — всі вони вправно зачищали будь-яку альтернативу існуючій системі. У першу чергу, олігархічні сили займалися дискредитацією демократичних партій. Мовляв, всі вони однакові. Як вони це робили? Про створення сателітів я вже розповідав. У результаті їх появи, в Україні вже діє 8 соціал-демократичних партій. Лише одна з них є ідеологічною. Аналогічною є ситуація з христинсько-демократичними партіями. Із 6 зареєстрованих, справжньою є лише одна.

— Тоді як перевірити партію на справжність?

— Критерій досить простий. Це — її вік. Партії-сателіти довго не живуть. Зазвичай, їх існування триває від двох до п’яти років. З ідеологічними партіями все по-іншому. Найстарішим із них встигло виповнитися більше двадцяти років. Але на жаль, для участі в виборах у нас інший критерій. Він називається гроші. Майновий ценз вперше з’явився за часів Кучми. Але ніхто з наступних президентів його так і не скасував. Навпаки, з кожними виборами цей фінансовий бар’єр ставав все жорсткішим і вищим. І варто зазначити, що тривалі десятирічні зусилля наших олігархів таки дали свої результати. Ми маємо справу з системою, у якій справжня демократична партія опиняється поза виборами. Через майновий ценз вони для неї перетворилися на розкіш. У результаті людям нема за кого голосувати. Я не знаю нікого, крім членів виборчих команд, хто б сказав: «У мене є свій кандидат». І це — вперше за всію новітню історію України.

Янукович ввійде в історію через дві наступні речі: підвищення пенсійного віку та деіндустріалізацію України (у 2013 році ми на продажі зерна закордон заробили більше, ніж на сталі), то Порошенко запам’ятається тим, що за часів його президентства наша держава перестала бути демократичною. Народ, який хоче свободи і демократії, раптом опинився в становищі, коли його позбавили демократичних кандидатів. Сьогодні ми маємо не націоналістів з комуністами, а олігархів і їх партії-сателіти.

— Але націоналісти кажуть, що у них є свій кандидат. Це — Руслан Кошулинський.

— Звісно, може бути кандидат, який використовує риторику подібну до націоналістичної. Але скажіть мені, де націоналіст може знайти на вибори 93.000 доларів? Звідки у представника нації, середня заробітна плата якої становить 250 доларів, з’явилися такі гроші? Можливо, ідея нації є для нього лише прикриттям і він, в першу чергу, «робить свій бізнес»?

Я не хочу казати погане конкретно про Кошулинського і говорити про конкретні персоналії взагалі. Просто сьогодні створена система в якій не може бути кандидата, для якого суспільні інтереси важливіші за власний бізнес. Так відбувається не тому, що ці люди — погані. Просто люди не вірять кандидатам, які змогли знайти в існуючих умовах 93.000 доларів. Бо ми очікуємо, що такі кандидати голосуватимуть не так, як потрібно нації, а виконуватимуть команди бізнесу, а не народу.

Скажімо, сьогодні ми маємо Верховну Раду з 309 доларовими мільйонерами. Розумієте, працює систем відбору. Теоретично, я можу вірити, що в парламенті знайдеться бодай 5 — 10 порядних людей. І то я дуже сильно сумніваюся у їх порядності. Бо ми живемо у системі з чіткими критеріями відбору. Яка до влади просто не допускає людей, які б представляли інтереси народу.

Звісно, наших людей можна надурити, але вони на рівні інтуїції відчувають, що їх позбавили вибору. Саме тому, у нас зараз ситуація виборів без вибору. Жодного ідеологічного кандидата немає. Припустимо, якби у 1990 році обрали Чорновола — переміг би справжній націоналіст. Якби у 1999 році президентом став Олександр Мороз — переміг би ідейний соціаліст. Я маю на увазі Мороза з минулого. Сьогоднішньому ніхто не вірить. Його з’їла система.

— Що робити людям? Порвати свої бюлетені?

— Ні. Я хочу, щоб ви зараз уявили повноводну річку. Хтось прийшов і збудував дамбу. На деякий час течія зупиниться, але тихій воді під силу прорвати греблю. Так само і з народною волею. У Росії народу немає. Там є піддані. А Україна є найбільш вільною країною в нашому регіоні. І олігархи це чудово розуміють. Тому вони зі шкури лізуть геть, але намагаються показати які вони гарні і як люблять народ. Проводять реформи і обіцяють лікувати по телебаченню. Ще трохи — і матимемо еру нових Кашпіровських (сміється).

Але з часом гребля переповнюється водою. Зараз заткнули останній клапан, який оберігав існуючу систему. Ідеологічні і дійсно народні партії недопущені до виборів. Це може означати тільки одне: люди шукатимуть непарламентських форм боротьби за свої права. Тому, хто переможе зараз, не має жодного значення. Він все одно не досидить до кінця своєї каденції. Можливо, знаходитиметься при владі ще менше, ніж Янукович. Але в будь-якому випадку, гнів народний його покарає значно сильніше.