У Дніпрі показали «Неzламних»

Їм не надавали води і медичної допомоги, їх принижували, били і обіцяли закопати в посадках.

31 травня, у Дніпрі, в музеї АТО був аншлаг. Там презентували серію документального кіно «Неzламні». Фільми зняла правозахисна група «Січ». Авторка і сценаристка проекту — журналістка Ольга Волинська. Головні героїні кожної з трьох короткометражок — жінки, які пізнали жахи російського полону. Всі вони мають міцний внутрішній стержень, продемонстрували силу духу і незламний характер. Із історіями кожної з жінок, можна познайомитися нижче, в невеличкому описі.

Анна Сергєєва

Цю колишню мешканку Донецька називають Гуцулкою. Вона виходила на місцевий Майдан та акції на підтримку територіальної цілісності України. Така її позиція подобалася не всім. Принаймні, точно дратувала зелених «іхтамнєтів» та ностальгуючих за ковбасою по два двадцять «ватяних» донеччан.

Уранці 27 травня 2014 року, по неї прийшли. Семеро чоловіків у російській формі, з шевронами «Русская православная армия», з захованими під масками обличчями та автоматами Калашнікова. Провели безцеремонний обшук та знайшли великий жовто-блакитний прапор. Сказали, що після «референдуму» в Донецьку України немає і тепер тут діють інші правила. Жовто-блакитна символіка заборонена, а за її зберігання передбачене покарання.

Анна Сергєєва з дитиною

Анна опинилася по за бандитськими законами фейкової недореспубліки. Жінці заламали руки та із зав’язаними очима кудись повели. Далі був тиждень полону та тортури. Вона навіть не знає імені свого ката. Він просто влетів в кімнату і кулаком вдарив її по обличчю. Бив її по корпусу добре поставленими ударами. Наносив ножові поранення і порізав до кістки палець руки. Нелюд загрожував її вбити через зґвалтування, обіцяв відрізати голову… Але мабуть, йому і цього було замало. Кат попросив жінку своєю кров’ю написати «Не стреляй людей Донбасса». І вона написала. Просто Анна не вірила, що вийде живою з цієї кімнати…

Але найгіршого не сталося. Одного дня її таки попросили на вихід. «Добре, що я змогла винести ноги», — крутилося в Анніній голові, поки вона зі своїми рятівниками минала гарні, але безлюдні вулиці рідного Донецька. Лунала пісня «Все буде добре»…

Потім жінка зрозуміла, що їй нікуди повертатися. Такі як вона, не мають ні житла по за окупованими територіями, ні офіційного статусу полонених. Закону, який би захищав їх права за 5 років війни так і не прийняли. Анна змушена була починати життя з початку. Але починати не з чистого аркушу, а маючи підірване здоров’я, болючі спогади і мученицький досвід. Далі — кабінети чиновників і чисельні відписки. Анна зізнається, що життя після пологу — ще більше випробування, ніж сам полон.

Жінка зараз мешкає у Києві і займається малюванням. Це допомагає відігнати тривоги, вилити емоції і зробити світ більш яскравим. Вона передає свій досвід іншим, проводячи сеанси арт-терапії. У майбутньому вона хотіла б провести мистецький фестиваль, щоб дати можливість людям, які рятуються від туги пензлем і фарбами, показати свій талант. Не зважаючи на весь біль пережитого, Анна не втрачає оптимізму. Вона вже встигла народити дитину та навіть видала книжку. У «Щоденнику дончанки/гуцулки» зібрані її почуття та емоції.

Анна Іллющенкова

Анна Іллющенкова стріляє з лука

Медики казали, що позивний «Мурка» народилася у двох сорочках. Жінка отримала 6 складних поранень і переживши 11 операцій за 9 місяців. Але медична допомога буде потім. Після визволення з полону. Анна була медсестрою батальйону «Донбас», пройшла Іловайськ та потрапила до рук окупантів.

Деякий час жінка знаходилася без свідомості і перебувала у стані клінічної смерті. Допомоги медичної ворог не надавав, а її біль була просто скаженою. Окупанти загорнули Анну в одноразовий медичний халат та поклали на землю. Вона лежала, дивилася в небо і чітко вирішила, що житиме.

І вона вижила та перемогла. Після повернення з полону Анна опинилася без доброго здоров’я грошей і житла. Зараз жінка мешкає у невеличкому приміщенні, переробленому з кладовки у кімнату. Із плюсів і бонусів — Одеса та можливість милуватися морем.

Психологічною реабілітацією Анни стала стрільба із лука. До цього виду спорту вона намагається залучити побратимів і волонтерів. Адже лук — це дуже класно і перевірено на собі. Не зважаючи, на втрачене здоров’я та побутові труднощі, Анна допомагає ветеранам АТО та волонтерам. Жінка намагається організувати для них сімейний відпочинок у Одесі. Анна не хоче, щоб атовців сприймали як людей з позицією: «дай». Саме тому, у її планах відкрити магазин, де військові і полоненні зможуть реалізувати свою продукцію.

Ірина Довгань

Ірина Довгань

Ця російськомовна мешканка Ясинуватої стала живим доказом злочинів Кремля. Ірина не погодилася із планом Путіна перетворити Україну на «Новоросію» і взялася за волонтерську допомогу. Одного разу бойовики знайшли її фотографію на фоні жовто-блакитного прапора та продукти, призначені для українських захисників. Це все, власне, і стало підставою для викрадення, розправ і полону.

Ірину питали не мешканці Донбасу, а вихідці з сусідньої агресивної країни. Найбільше кати хотіли почути прізвища і адреси людей з Ясинуватої, які допомагали українським військовими. Жінку били спереду і ззаду, роздягали її та роздягалися самі, робили постріли біля голови. Три доби не давали ні їжі, ні води. Ірині здавалося, що їй лишилося жити лічені години, або навіть хвилини. Вони обіцяли її вбити через зґвалтування і розповідали, як закопають її тіло у посадці. Вона вважала швидку смерть за благо і просила, щоб її просто застрелили.

Це фото розповіло світу про про злочини росіян

Потім була площа у центрі Донецька. Ірину з жовто-блакитним прапором на плечах та табличкою «Она убивает наших детей. Агент карателей» поставили біля стовпа. Безкарно вдарити та образити жінку міг будь-який охочий неадекват. Стовп перетворився для неї і на символ приниження, і на єдину опору. Щоб тільки не впасти, змучена Ірина трималася за нього з останніх сил. Та попри виснажений вигляд полоненої, якась донецька білявка вирішила її побити ногами. Саме у цей момент Ірина боковим зором помітила на собі об’єктив камери. Потім це фото розлетиться по світу і врятує її життя.

Тепер головне кредо Ірини: «Якщо ти вижив — говори». Ця смілива і мужня жінка представляє Україну на міжнародному рівні і зустрічається з лідерами іноземних держав. Вона переконана, що світ має знати про російські військові злочини. Свідчення Ірини вже увійшли у до звітів Європарламенту, ООН та міжнародного кримінального суду.

У свої 53 роки жінка втратила 80% всього нажитого. Вийти з депресивного стану і не зламатися їй допомогли сила волі та висока мотивація. ЇЇ психологічною реабілітацією стала допомога армії. Будучи, за освітою косметологом, Ірина їздить на фронт і робить для дівчат-військових процедури краси. Після полону Ірина Довгань має чітке розуміння життя: «Краще зробити зовсім небагато, ніж не зробити нічого. якщо кожна людина буде щось робити, ми отримаємо результат», — впевнена вона.

Мета короткометражок — привернути увагу політиків і громадськості до проблем полонених і їх реабілітації. За словами Ольги Волинської, наразі в полоні у бойовиків перебуває 126 осіб. Вже повернулися додому близько 3.200 осіб. Серед них не тільки військові, а й цивільні. Усі вони не мають офіційного статусу. Відповідно, претендувати на державну підтримку у вигляді медичної допомоги, або консультації психолога, цим людям зась. Аби вирішити їх проблему, депутати повинні прийняти закон про статус полонених.

— Наші колеги правозахисники провели плідну роботу і написали відповідний законопроект, — розповідає голова Правозахисної групи «СІЧ» Дмитро Рева. — Документ вже навіть пройшов профільний комітет. Однак через нинішню політичну ситуацію про нього всі забувають. Депутати потрібні підтримати законопроект, щоб наші полонені, отримавши офіційний статус могли претендувати на соціальний захист.

Аби світ знав про злочини путінського режиму, серію короткометражок «Неzламні» покажуть закордоном. У липні фільми про полонених презентують у Нью-Йорку правозахисникам з різних країн.

Текст — Ірина Сатарова

Заглавне фото — Сергій Дівєєв

Світлини «Неzламних» взяті зі сторінки проекту на Facebook