У Дніпрі згадали загиблих під Іловайськом

Очевидці подій 2014 року і рідні загиблих поділилися своїми спогадами на мітингу.

Увечері, 29 серпня у Дніпрі вшанували пам’ять полеглих під Іловайськом і всіх загиблих захисників України. Біля Парку ракет зібралося дві сотні осіб. Люди несли квіти і взяли з собою прапори. На акцію пам’яті прийшли учасники війни з Росією, волонтери, активісти і просто небайдужі громадяни.

Очевидці подій 2014 року і рідні загиблих поділилися своїми спогадами на мітингу.

Людмила Кострюкова, активістка. У 2014 році — активна волонтерка військового госпіталю

— Коли стало відомо, скільки поранених везуть на вертольотах до Дніпра, до військового шпиталю прибігло чимало людей. Не лише з міста, але й з області. Кожен з них хотів допомогти, чим тільки міг. Начальник шпиталю Рильський підійшов до мене і питає: «Що це за люди? Звідкіля вони усі?» — «Вони хочуть допомогти і просять роботи» — «Ну і слава Богу, а то я вже подумав, що то — сепари». Але допомога була потрібна тільки від тих, хто розумівся на медицині. Тому, Рильський і сказав: «Залишаються тільки медики. Всім іншим — низький уклін».

Біля мене стояла жінка в одязі медпрацівника: «Я — лікарка-гінеколог. Не боюся крові і готова допомагати. Можу працювати медсестрою, а можу — нянечкою. Найголовніше, аби вижили наші хлопчики». Думаю, кожен, хто допомагав Україні у страшному, 2014 році може розповісти не менше цікавих епізодів.

Катерина Українцева, сестра загиблого бійця «Дніпра-1» Віталія Українцева

Мій брат був талановитим спортсменом і дитячим тренером. Його багато хто знав і шанував у Куп’янську-Вузловому, невеличкому місті на Харківщині. Але коли він загинув, чимало місцевих перебувало у сум’ятті. Не тому, що Віталія більше немає. Вони не могли зрозуміти, за кого він воював. Наше місто знаходиться на межі з Луганщиною. Раніше тут завжди голосували за «Партію регіонів». Зараз, підтримують «За життя», «Відродження», «Опозиційний блок» і подібні до них проросійські сили. Місцеві спочатку вважали, що Віталій воював за «ДНР». А коли дізналися, що він загинув за Україну, отримали шок…

Брат пішов на фронт добровольцем «Дніпра-1». На його рішення дуже вплинув дзвінок товариша із Донецька. Навесні 2014 року по українським телеканалам показували сюжет про нібито невдалий мітинг львів’ян. За версією телевізійників, до Донецька приїхали мешканці Західної України, які планували провести акцію. Утім, вони натрапили на обурених місцевих. Останні заштовхали їх назад до автобусу. Але насправді все було не так.

Ситуація виявилася кардинально протилежною. Друг Віталія був як раз одним із тих активістів, кого загнали в автобус. І він не приїжджий, а мешканець Донецька. Зрештою, як і всі люди, яких видали за приїжджих із Західної України. А ось силу проти них зщастосовувала незрозуміла група осіб. На мою думка, ця історія була початком інформаційної війни в Україні. Мовляв, йдуть бандери захоплювати російськомовний Донецьк.

Мешканці Донеччини при «Дніпрі-1» сформували 5 роту під назвою «Донбас». До неї приєднався і Віталій, покинувши дві роботи. Усі ці хлопці воювали за те, що повернутися додому. У них було чітке розуміння ситуації.

Брат загинув під Пісками 14 вересня 2014 року. На його поховання прийшло чимало людей. На його труні лежав синьо-жовтий державний прапор. Підходить якась бабка і каже: «Што ета за тряпка! Стащитє єє!»… Але нас прийшло підтримати і чимало знайомих, які співчували нашому лиху.

Дружина Віталія дуже переживала, що пам’ятник простоїть недовго і буде сплюндрованим. Адже на ньому є братове зображення у військовій формі. І вона мала всі підстави для переживань. Із поховання загиблого прикордонника з Куп’янську-Вузлового позривали прапори і жовто-блакитні стрічки. Але пам’ятник Віталія вистояв. Пом’янути брата на цвинтар приходить багато людей.

Напевно, у кожного в житті є своя місія. Я вважаю, що місією Віталія була змінити настрої мешканців Куп’янську-Вузловому. Нехай навіть і ціною власного життя. Для багатьох місцевих Віталій був взірцем. Тому, коли він загинув за Україну, у багатьох мешканців міста змінилися свідомість. У Куп’янську-Вузловому навіть з’явився волонтерський рух.

Євген Дудка, позивний «Жека-розвідка». Боєць 39-го батальйону територіальної оборони.

— Сьогодні цілий день ми ходили без головних уборів. Їх з собою взяли, але не носили. Я воював чотири роки. З 2014 по 2018. Можу з впевненістю сказати, що перший рік війни був найтяжчим. Дякую всім цивільним і, зокрема, волонтерам, які нас підтримували! З 2014 по 2015 роки у нас майже нічого не було. Слава Україні!

Дмитро Кошка, боєць 20-го батальйону територіальної оборони.

— Цей день добрий, порівняно з тим, яким він був у 2014 році. Тоді Російська Федерація показала, що домовленості із нею нічого не варті. Дуже важко брати слово у день, коли краще мовчати, згадувати і аналізувати, чому трапилася ця трагедія і як подібному запобігти в майбутньому.

Після мітингу дніпровці подивилися тридцяти хвилинний фільм «Іловайськ», який зняли журналісти Кременчуцького громадського телебачення. Коли захід завершився, патріоти пішли на Алею пам’яті і поклали квіти.