Сергій Кондрюк: Ринок праці в Україні потребує нових правил гри

Профспілки залишаться за межами робочої групи, яка працюватиме над новим Трудовим Кодексом. Про це стало відомо після зустрічі лідера ФПУ Григорія Осового з головою комітету із соціальної політики Галиною Третяковою. Відповідну інформацію розмістили на офіційній сторінці Атомпрофспілки на Facebook.

Неучасть профспілковців у розробці оновленої версії трудового законодавства є доволі сумним дзвіночком, бо ж хто тоді автори майбутньої Трудової Конституції. У небезпеці опинилося не лише існування (бодай на папері), тристороннього соціального діалогу але й основоположних прав працівників і демократія взагалі.

Що відбулося? Давайте співставимо події і проаналізуємо ситуацію. 10 вересня Верховна Рада приймає низку законів, які викликали чимале обурення серед представників малого і середнього бізнесу. Наступного дня відбулася зустріч Осового з Третяковою, на якій фактично констатується байдужість до профспілкових думок. Склалося враження, ніби профспілковці усвідомлено по за зоною написання Трудового кодексу, а малий і середній бізнес — у зоні державного тиску. Можливо, нова влада і чиновники вирішили таким чином показати своє «нове» обличчя? То ж чиї інтереси вони захищають? Народу, чи представників великого капіталу? Розібратися із цими питаннями i-ua.tv допоміг лідер громадської організації «Спілка вільних» Сергій Кондрюк.

— Що, на Вашу думку, означає неучасть профспілковців у розробці нового Трудового кодексу?

— Головною проблемою розробки нового трудового законодавства була і залишається відсутність бачення (чи не бажання бачення) перспективи цивілізованих трудових відносин в Україні. Всі попередні роки і схоже зараз представники бізнесу і влади намагались узаконити штампи дикого ринку, які ми спадкували з лихих дев’яностих, а профспілки вбачали свою місію лише зберегти хоч якісь залишки трудових прав. Можливо, саме це і є причиною відсутності спільного бачення влади, бізнесу, профспілок, політиків і суспільства щодо нового трудового законодавства.

Бажання роботодавців і профспілок перетягнути ковдру на себе не змінювало сутність правил гри на ринку праці, які склалися за попередні роки. А вони явно були не цивілізованими і не прогресивними. Результатами таких правил стала тотальна бідність серед найманих працівників, порушення безпеки і умов праці на більшості українських підприємств, чисельні конфлікти у трудовій сфері, які вирішувалися не шляхом колективно-трудових спорів, а за допомогою громадської непокори. Усе це, зрештою, і призвело до виїзду значної частини українських робітників закордон. Вони зібрали валізи і втекли від таких трудових відносин.

Інша проблема полягала у відсутності спільного бачення всередині профспілкового руху щодо поліпшення ситуації на ринку праці. І мало б йтися не про косметичний ремонт трудових відносин, а про прийняття принципово нових, позитивних правил гри на ринку праці. У результаті, одні профспілковці хвалили проєкт трудового кодексу, а інші вважали його ганебним та рабським.

Спроба провести «термінову антирадянську трудову революцію» ініційована Зеленським на першій його офіційній зустрічі з бізнесом. Акцентую, що Гарант конституційних прав презентував цю ідею перед бізнесменами, а не перед представниками трудящих, що є стало специфічним сигналом для Слуг народу у Верховній раді та новому Кабміні — і ті і другі не мають зайвого часу на роздуми і повинні виконати своє завдання якомога швидше.

І процес пішов. Варіант проєкту нового Трудового кодексу, над яким працювали майже двадцять років, новою владою визначено як не актуальний. Наразі вже існує декілька «свіжих» проектів реформування трудової сфери. Про одну з них заявила міністерка соціальної політики Юлія Соколовська. Над «своїм» документом працює група осіб із міністерства економіки. Крім того, про своє бачення нового Трудового кодексу для України заявляли навіть деякі фінансові міжнародні інституції та українські бізнес-кола. А ось профспілки, на жаль, виявилися геть не активними. Вони так і не спромоглися виробити альтернативну профспілкову Трудову Біблію. І це дає їм далеко не найкращу характеристику. Відсутність творчої продуктивності, єдності та консолідації змальовує їх як доволі слабкий суб’єкт у реформуванні національних правил гри ринку праці.

Звісно, відсторонення профспілок від створення нового Трудового кодексу звучить надто загрозливо. Утім, питання участі їх у робочій групі поки залишається відкритим. Зараз існує два варіанти розвитку подій. Почну із першого — песимістичного. Якщо профспілки не вийдуть з власною консолідованою конкретною пропозицією нового трудового законодавства, вони стануть для нової влади нецікавими. І хай їх лідери замість того, щоб звинувачувати політиків, подивляться на себе у дзеркало і пиняють на непродуктивність власних профспілкових інституцій. Варіант другий — оптимістичний. Він передбачає солідаризацію профспілок якщо не для для створення повноцінного профспілкового проекту, то принаймні оприлюднення потрібної і зрозумілої суспільству Трудової Платформи та виокремлення позитивних маячків і червоних ліній для нового трудового законодавства.

— Що Ви маєте на увазі, коли говорите про червоні лінії і маяки?

— Червоні лінії — це межа, яку не може перетинати ні влада, ні роботодавці. Аби її виокремити, ми маємо виписати реалізацію вже ратифікованих конвенцій Міжнародної організації праці. Європейська соціальна хартія повинна виконуватися в Україні на всі 100%. Те ж саме стосується і директив Європейського Союзу у сфері трудового законодавства. Україна прописала у власній Конституції шлях до ЄС. Якщо так, то чому б нам вже не взятися за виконання документів, які мають всі шанси стати частиною нашого законодавства?

Тепер розповім про маяки. Тобто, іншими словами про пріоритети. Ми повинні розуміти основні задачі трудового законодавства. Одна з них — не просто поставити жирну крапку у злиденності працюючих, а зробити працю високоприбуткою для трудящих. Працівник не тільки апріорі не повинен потребувати всіляких державних субсидій, а має стати головним інвестором у розвиток національної економіки та розбудовувати гідні і добротні умови життя своєї родини. Ще локомотивами справжнього нового законодавства мають стати: принципово нова система безпеки праці, де життя і здоров’я людини, нарешті, стануть головною цінністю, а також реальна і висококонструктивна виробнича демократія. Для реалізації цих завдань є чимало позитивних ідей. Залишилося лише їх почути та запровадити. Також хочу зазначити, що за таких умов значно відпадає потреба, щоб самі трудові відносини занадто регулювалися державою. Вона має дати цивілізаційну можливість для створення правил гри шляхом результативних переговорів, укладання практично-перспективних колективних угод та колдоговорів.

— Але складається враження, що держава сама хоче їх регулювати, не бажаючи допускати до створення трудового законодавства представників профспілок.

— У нас не може просто складатися враження, бо ми ще не бачили реальних посилів нового проєкту. Ми маємо окремі думки співавторів, яким поки ніхто не спробував належно ні допомагати ні заперечувати. Саме тому дозвольте, я повернуся до маячків, які б мали виставити профспілковці перед написантами трудової реформи. Зокрема, потрібно звернути увагу на тему виробничої демократії. На жаль, вона стає червоною ганчіркою на переговорах профспілковців з представниками бізнесу. Під виробничою демократією я маю на увазі застосування поширеного сценарію в країнах Західної Європи, зокрема в Німеччині та скандинавських країнах. А саме, вплив робітників на прийняття важливих соціально-економічних та екологічних рішень керівниками підприємств. Такий підхід дозволить багато речей вирішувати на локальному рівні і не звертатися по дозволи до чиновників. Також у трудовому законодавстві потрібно змінити систему діагностики трудових конфліктів і спорів. На сьогоднішній день, вони стали причиною не лише майданів та інших числених акцій громадянської непокори, але й мільйонних виїздів українців за межі країни.

Що ж стосується проєктів трудового законодавства, мені наразі не відомо, у який бік колихне їх авторів. Утім, ми можемо скорегувати цей напрямок. Але тут вже без маяків і чітко окреслених червоних ліній не обійтися. Тобто, якщо профспілковці висловлять свою позицію і покажуть, як повернути до України заробітчан, то законодавці зацікавляться їх думкою. Однак може спрацювати і негативний сценарій. Пасивна позиція профспілковців і відсутність з їхнього боку активних пропозицій, спричинить черговий раунд «легкого» кнопкодавства у ВР. Депутати внесуть проєкт Трудового кодексу і під вигуки «Ура!» приймуть його мінімально необхідною більшістю голосів. Не виключно, що таке голосування нам доведеться відкашлювати кров’ю.

Утім, профспілки можуть використати собі на користь існуючу ситуацію. Гаразд, їх не запросили до робочої групи. Але чим це не привід змоделювати принципово нові трудові відносини, написавши для українців справжню трудову Конституцію і презентувати суспільству таку альтернативу для вибору? Чому вже не розгорнути повномасштабну національну дискусію про Гідну Працю? Напевне час ще раз сказати «На стадіон!» — саме через масові дебати-дискусії сформувати основи по справжньому нового цивілізованого й перспективного трудового законодавства

— Тобто, зараз м’яч на полі гри профспілок?

— Саме так. На жаль, їх певна частина намагається зобразити з себе ображених. Мовляв, раз їх не запросили, то вони не несуть відповідальність за нове трудове законодавство. Але така позиція, на мою думку, є програшною і навіть суспільно злочинною. Бо саме незапрошення є мотиватором готовності до діалогу і демонстрації власної моделі трудових відносин. А ось позиція «ображених», яку останнім часом демонструє низка профспілкових босів, спонукатиме владу до ще більшого їх ігнору та використання моменту для максимального звуження трудових прав українців.

— Нові трудові відносини профспілки мають моделювати разом із представниками малого і середнього бізнесу?

— Усі попередні роки роботодавці і профспілки, власне як і представники різних українських влад, не змогли вирватися із пастки власних сьогоденних забаганок. Вони жодного разу не поставили на порядок денний глобальні суспільні інтереси. У результаті, з України втікають найбільш розумні і продуктивні люди бо не бачать позитивної перспективи. Змінити цю ситуацію можна методом укладання суспільного договору між працею, капіталом, владою і суспільством як щодо вирішення сьогоденних проблем так, і це головне, векторів позитивних перспектив у формування взаємовідносин Праці й Бізнесу та Держави.

Відповідаючи на ваше питання, я сподіваюся, що серед профспілок, малого та середнього бізнесу й сучасного політикуму є люди, здатні вибудувати ці пріоритети. Підкреслю — одним з них є безпечність і рентабельність ринку праці як для працівників так і для бізнесу і капіталу. Передусім, на ньому повинні панувати широкі можливості виробничої демократії та результативного соціального діалогу. Бізнес, влада і профспілки мають домовитися про інструментарій діагностики суспільних проблеми, щоб потім їх розв’язувати швидко і дуже результативно. У іншому випадку, нам загрожує дуже сумний фінал. Застрягання у лещатах сьогоднішньої буденності перетворить Україну на зону для проживання вимираючих аборигенів.

То ж стосовно діалогу з профспілок з роботодавцями, треба відкинути вузько корисні сьогоденні інтереси сторін і подивитися у майбутнє. При чому, на майбутнє своїх дітей і онуків. Нехай воно спонукатиме на створення трудового законодавства з комфортними правилами для прийдешніх поколінь.