Українській громадськості потрібна єдність

Уже кілька тижнів українське повітря переповнене суспільною напругою. І її градус поступово зростає.

Уже кілька тижнів українське повітря переповнене суспільною напругою. І її градус поступово зростає. Усе почалося з погодження вітчизняною делегацією так званої формули Штайнмаєра. Вона передбачає відведення військ, проведення виборів на Донбасі та амністію бойовиків. Ветерани та волонтери вирішили, що такий мирний план не є ОК і вийшли у Києві на Майдан. Ініціативні патріоти провели акції проти капітуляції в різних містах України.

15 жовтня міністр закордонних справ Вадим Пристайко сказав, що наша держава формулу Штайнмаєра виконає. А якщо народ так хоче війни, то уряд забере з бюджету третину грошей, призначених для виплат зарплат, пенсій та медичного страхування і переведе їх на потреби мобілізації.

16 жовтня президент Володимир Зеленський заявив, що у районах Петрівського та Золотого тиша і гладь. Начебто окупанти вже два дні не ведуть вогонь по українським позиціям. Натомість, штаб ООС має інші данні. За його словами, в районі Золотого сталися два обстріли боку бойовиків: з підствольних гранатометів, великокаліберних кулеметів та іншої стрілецької зброї. Більше того, 16 жовтня війна забрала життя двох українських захисників. Зокрема, від кулі снайпера загинула солдат 101-ї окремої охоронної бригади Генштабу Ярослава Никоненко. У 2015 році на Донбасі поліг її батько — боєць «Айдару» Сергій Никоненко. У Ярослави лишилася тринадцятирічна дочка.

Законодавчі ініціативи «Слуги народу» змусили взятися за голову і представників малого та середнього бізнесу. Кнопкодави проголосували у першому та другому читанні проєкти законів № 1053−1 та № 1073. Організовані підприємцями пікети Офісу Президента не допомогли. 17 жовтня Володимир Зеленський перетворив своїм підписом проголосовані проєкти на повноцінні закони. Відтак, для підприємців гарантоване обов’язкове встановлення касових апаратів та чиновницькі перевірки. Володимир Зеленський обіцяв зустрітися з представниками бізнесу. Але обіцянка найголовнішого «слуги народу» виявилася цяцянкою. Уже вкотре слова діючого гаранта Конституції розійшлися з його справами.

То можливо, щоб влада, нарешті, почула голос українців, ветеранам, підприємцям та іншим соціальним групам потрібно об’єднатися і висунути спільні вимоги? Цікаво, що з цього приводу думають їх представники? i-ua-tv поспілкувався з підприємцем, волонтеркою, профоспілковцем, військовим та аграріїєм.

Ми задали їм ось таке питання: «14 жовтня ветерани АТО, волонтери та патріоти виходили на акцію проти капітуляції. Наступного дня біля Офісу президента мітингували підприємці. На Вашу думку, чи не доречніше було б їм об’єднатися в єдину силу для досягнення своїх вимог? Добре, якби до них також долучилися й профспілковці та аграрії».

Нижче, публікуємо думки наших експертів.

Сергій Доротич, голова громадської організації «Союз захисту підприємців»

«Я вважаю доречним переговорний процес»

— Усьому свій час. Потрібно розуміти, що консолідація загальних вимог потрібна виключно заради зміни політичних еліт. Тобто, з метою переформатування влади. Як мінімум, я маю на увазі зміну уряд, розпуск Верховної Ради, що голосує за шкідливі законопроєкти і як максимум — перевибори президента.

У момент, коли вимоги будь-якого протестного соціального класу переходять до політичного русла, домовленості з владою стають неможливими. Тобто, вона не здатна дати відповіді на суспільні запити. Усі питання розглядатимуться в новому політичному форматі, який стан можливим після консолідації різних груп населення.

Але чергові вибори президента і парламенту не є гарантією позитивних змін. По-перше, не факт, що наші громадяни до нової Верховної Ради делегують нормальних депутатів. По-друге, доведеться відкласти вирішення економічних і соціальних проблем. На проведення виборів і формування нової більшості потрібен час. Наші люди не люблять чекати, вони бажають жити зараз.

Саме тому, треба спробувати домовитися з владою. Першим етапом має стати відкриття нею своїх дверей та виконання передвиборчих обіцянок. Насамперед, реалізації економічних та соціальних проектів. Поки що шляхи перемовин не вичерпані. Саме тому, я вважаю доречним переговорний процес. Принаймні, таке рішення 15 жовтня прийняли підприємці на всеукраїнській протестній акції. Ми вирішили працювати та доносити владі свою позицію. А вже якщо вона не дослухається, верствам суспільства доведеться об’єднуватися і виходити з політичними вимогами.

Любов Українчук, волонтерка

«Нам потрібно поставити повний перелік вимог перед владою»

Об’єднуватися проти формули Штайнмаєра, тиску на підприємців та продажу землі не лише потрібно, але й конче необхідно. Земля не товар. Розквіт України після зняття мораторію на її продаж — чергова байка від влади. Така ж сама брехлива, як і про розвиток вітчизняної економіки після приватизації. У 90-х роках нам розповідали, що державні підприємства збиткові і відновити економіку допоможе лише їх перехід до приватної власності. У результаті, майже всі великі заводи і фабрики належать олігархам. То кому від цього стало краще?

У випадку продажу землі, Україна як держава взагалі може припинити своє існування. Пам’ятаєте, за що у світі тисячоліттями точаться війни? За землі та території держав. Тому, коли наші землі скуплять олігархи та іноземці, Україну розірвуть на шматки. А придбати їх знайдеться чимало охочих. Ми не маємо цього допустити і повинні об’єднуватися.

Нам потрібно поставити повний перелік вимог перед владою. Вона має зрозуміти, що не можна ні продавати землю, ні капітулювати перед Росією. Більше того, Московія повинна відшкодувати Україні втрати за роки війни. У тому числі, виплатити сім’ям загиблих фінансову компенсацію. Не варто забувати і про обладнання заводів та фабрик, які росіяни вивезли з окупованого Донбасу. Хто їх буде компенсовуватиме? Хто відшкодовуватиме мільйонам людей втрачене житло? За чий рахунок це повинно відбуватися? Точно не за наш. Чому ми повинні заради відбудування Донбасу затягувати потужче свої паски? Хіба це не абсурд?

Я проти формули Штайнмаєра, але стояти пліч опліч з деякими політиками на Майдані я не хочу. Саме тому, частина АТОвців в таких заходах участі не беруть. Має знайтися якась громадська, неполітична сила, яка зможе об’єднати вимоги і військовослужбовців, і фермерів і підприємців. Наприклад, це можна зробити на базі Національної Асамблеї. Зараз ми повинні покласти усі свої сили, щоб влада не розвалила Україну.

Веніамін Тимошенко, голова Об`єднання незалежних профспілок авіапрацівників

«Більшість нашого населення сидить на диванах, дивиться по своїх телевізорах, як знищують їх же країну і мовчить»

Це був би ідеальний сценарій. Наші люди, добряче наївшись багнюки із болота квазідемократії, мають зрозуміти, що справа не у фейсах конкретних політиків. Останні приходять до влади під красивими гаслами, але нічого не виконують з обіцяного. Справа полягає в іншому. У нашого суспільства немає жодного запиту щодо соціальної, економічної чи будь-якої іншої політики. Тобто, відсутня чітка візія майбутнього України. Ба, більше того. Абсолютна більшість нашого населення сидить на диванах, дивиться по своїх телевізорах, як знищують їх же країну і мовчить. А коли нарешті припікає, раз на 5 -10 років активна меншість виходить на Майдани. Але після «перемоги» чергової революції нічого не змінюється, бо більшість продовжує сидіти на своїх диванах. Просто нашим людям хочеться хлібу та видовищ, а ще — доброго царя, який би вирішив всі їхні проблеми за них.

Безперечно, в Україні існує прошарок активних людей. Одні з них пішли захищати країну на фронт, а інші — намагаються відчайдушно відстояти громадянські права. Але в цілому, наше суспільство кволе, пасивне та інфантильне. У нас немає об’єднавчого дискурсу. Ми не говоримо ні про адекватні розміри зарплат і пенсій, ні про шалені податки, ні про захмарні тарифи, ні про соціально-економічну політику загалом. Скажіть мені, чи сформовані на сьогоднішній день хоча б якісь запити від суспільства? На жаль, відповідь буде: «ні».

Влада давно знахабніла. Вона не боїться жодних вуличних протестів. Крізь пальці дивиться на все, що зараз відбувається та виставляє очерет з міліції. І умовні націоналісти, і підприємці, і профспілківці постояли, помахали прапорами і розійшлися геть. Але куди вони пішли? На свої підприємства. Працювати за копійки на тих самих клятих олігархів, які ще годину тому були їх ворогами…

Складно зрозуміти, як нам пробудити суспільство до дискусії. Розмовляєш з людиною, вона ніби тебе розуміє, але на справах робить по-іншому, як всі, як звикли… Мені здається, про реакцію громадян на ту, чи іншу реформу, влада знає наперед. 15 жовтня я ходив під Офіс президента на акцію підприємців. Вони там вже мітингували четвертий раз. Дивно, що від кілька мільйонного Києва зібралося пару сотень мешканців столиці. Хіба це достатньо? Влада подивилася на кількість мітингувальників і вирішила собі приблизно так: «Ну покричать, помахають прапорами і замовкнуть, а ми їм будемо далі закручувати гайки». Сьогодні одним закрутили, завтра другим, потім третім, врешті закрутили всім, людям погано, чиновникам добре.

Мене також, як і багатьох патріотів України, обурила заява міністра закордонних справ Вадима Пристайка. Він запропонував урізати на третину всі зарплати і соціальні виплатив обмін на продовження збройного опору окупантам. Але чому він не пропонує забрати гроші в олігархів, які довели нашу країну до стану найбіднішої країни Європи та війни? Хіба не вони її розграбовували усі 28 років незалежності?

Так, я вважаю, що нам потрібно воювати за свою волю, але всім! Ми повинні поставити економіку країни на військові рейки і працювати на перемогу, озброїти та навчити населення, припинити відносини з окупантом, націоналізувати всі їх активи. Утім, за понад 5 років війни, проти російського бізнесу не було введено жодних дієвих чи відчутних санкцій. Для прикладу, російські банки та різноманітні компанії, зокрема енергетичні, металургійні чи видобувні, досить впевнено почуваються, заробляють в Україні шалені кошти. Як можна волати: «Геть від Москви!», якщо росіянам у нас дуже комфортно заробляти?

Звісно, знайдуться люди, які підуть воювати. Думаю, підніметься пів України за волю. Але тут є одне «але». За що вони воюватимуть? За Ахметова, чи Коломойського? За їхні заводи та бізнес-інтереси, як можна воювати і торгувати одночасно? Тому, потрібно нарешті визначитися яка держава нам потрібна: та, що знущається над своїм же народом, чи по-справжньому незалежна і демократична Україна, де людина буде справді найвищою цінністю.

Зараз нам слід консолідуватися і створити свій майданчик для дискусії. Нехай ми на ньому будемо чубитися та сваритися, але таки випрацюємо спільне бачення та програму дій, дослухаючись один до одного. Бо інтереси ветеранів, представників малого та середнього бізнесу, профспілківців і аграріїв багато в чому співпадають. Бо політика — це концентрована економіка і саме в площині економіки лежать всі наші проблемні питання.

Хочу зазначити, ми маємо випрацювати саме конкретику. Не просто написати слова чи гасла: «Нам потрібна потужна країна». Слід точно зрозуміти і узгодити картинку яку країну ми хочемо побудувати, а потім створити чіткий і покроковий план її розбудови. І саме на цьому формувати запит та вимогу до держави на конкретну політику. Тільки так ми зможемо досягти і конкретного успіху.

Святослав Стеценко, полковник запасу

«Лише спільними вимогами до влади не обійтися»

Об’єднання — безумовно, було б чудово. Але тут лише спільними вимогами до влади не обійтися. Для початку, експерти з громадськості повинні розробити конкретні пропозиції у вигляді законопроєктів. А це — велетенська та кропітка праця.

На сьогоднішній день, мені дуже мало віриться, що люди з різними потребами віднайдуть в собі внутрішні сили об’єднатися не лише заради своїх, але і заради спільних інтересів. Поки їм це зробити не вдавалося.

На Майдані 2013 — 2014 років громадськість консолідувалася на основі одного всім зрозумілого гасла: «Банду — геть!». А коли банду відправили геть, кожен почав окремо гратися у власній пісочниці.

На мою думку, перед тим, як виробляти спільні вимоги для влади, представники кожної з сил мають знайти консенсус у власному середовищі. Ні для кого не секрет, що в Україні існує десятки організацій АТОвців та підприємців. Як показує практика, вони поки що не спроможні, ні на єдину позицію, ні на спільні дії. Одні протестую, інші намагаються домовитися з урядуванням.

Тому, щоб досягти успіху, представники кожної зі спільнот мають знайти між собою консенсус, а потім вже консолідуватися з іншими. Звісно, можна скликати атовців, аграріїв, підприємців та профспілковців на єдиний форум. Але обов’язково знайдуться організації, які скажуть: «З нами це зібрання не узгоджували». На жаль, аналогічні картини ми зазвичай і спостерігаємо. Звісно, консолідація — це дуже слушний і правильний напрямок, але він потребує ще дуже великої роботи.

Сергій Медвідь, кандидат сільськогосподарських наук

«Нашою розпорошеністю може скористатися ворог»

Знаєте, чого потрібно українцям навчитися в євреїв? Представники цього народу можуть між собою довго і нудно сваритися. Але щойно у євреїв з’являється мета, вони об’єднуються, стискаються, ніби пальці в єдиний кулак, і б’ють у ціль. А як у нас? Кожен палець сам за себе. Ми не хочемо об’єднуватися і б’ємо по цілі розтопиреною рукою. У результаті, програємо.

Подивіться, скільки у нас багато організацій націоналістичного спрямування! Українська нація ніби одна, а їх — десятки. Недарма каже народне прислів’я: «Де два українці — там три гетьмани». І кожен з них бореться за свої інтереси та вважає себе головним. На верхах ми маємо роздрібнення, а люди на місцях не знають, що робити і за яким лідером йти. Так народ становиться пасивним і апатичним.

Саме тому, зараз настав час об`єднуватися. В іншому випадку, нашою розпорошеністю скористається ворог. Тільки ставши єдиною силою, ми дійдемо до нашої головної цілі. Збережемо Україну та залишмо гідний спадок наступним поколінням. Те, що я зараз розповів, говорилося не один раз. Можливо, політикам, нарешті, варто не лише слухати, а й робити висновки?