Сергій Медвідь: Зняття мораторію на продаж землі не ноу-хау від Зе

Як довго в українському політикумі живе ідея продажу землі? Чи були «слуги» — першими депутатами, хто вирішив скасувати мораторій? Кому вигідний продаж українських сільськогосподарських угідь? З цими питаннями i-ua.tv звернувся до кандидата сільськогосподарських наук Сергія Медвідя.

— Як давно хотіли зняти мораторій на продаж сільськогосподарських земель? Наскільки мені відомо, спроби Зеленського не перші прагнення за новітню історію України.

— Зняття мораторію - це дії влади за інструкціями іноземців. Усі відповідні програми розроблені з «підручників» від закордонних компаній. Бажання запустити ринок землі дійсно не ноу-хау від Зе. Воно в української влади виникло одразу, після проголошення Незалежності. Але на це існували заборони в Конституції та у Земельному кодексі. У 2000 році наші парламентарі внесли зміни до законодавства, зазначивши, що земля може перебувати у приватній власності.

Утім у 2000 році із запуском ринку не склалося. Тривав процес розпаювання, який, буквально, затягували чиновники. Чесно кажучи, своєю млявістю, вони діяли на користь України. Хоча, звісно, вони мріяли урвати собі ласий шматочок землі. Відтак, процес початку ринку затягувався. Аби закінчити всі необхідні питання для його запуску документально, мораторій продовжили ще на 6 років.

Потім ситуація змінилася. Прийшовши до влади, Віктор Ющенко намагався скасувати мораторій на продаж сільськогосподарської землі. Ці його спроби припадали на 2006 та 2009 роки. Утім дію мораторію продовжили депутати. До речі, на той час в Україні вже зародився прошарок латифундистів. Вони мали багато землі і не хотіли нею ділитися з іншими. У 2010 році Ющенко скористався своїм правом вето на продовження мораторію. Але в парламенті, хоча і з третьої спроби, знайшлося необхідних 300 голосів для його подолання.

Янукович у земельні питання вникав не дуже. Із відкриттям ринку землі він вирішив особливо не поспішати. Тим паче, коли мало помалу помирали власник паїв і не передавали їх нікому у спадок. На місцях знаходилася земля, яку можна було брати в оренду за копійки, а потім потрохи її собі привласнювати. Саме тому, «регіонали» і вирішили продовжити мораторій. Але такі їхні дії не є синонім позиції державників. Насамперед, вони хотіли наживитися і урвати собі той самий ласий шматок.

Порошенко також підтримував зняття мораторію і хотів, щоб земля дісталася «своїм». Зеленьский прийшовши до влади, відкрив вікна і двері для транснаціональних корпорацій. Вони мають багато грошей і можуть собі дозволити купити, буквально, все. Але відкриття ринку означає великі втрати для України. Та владі все по барабану. Вона ладна продати Батьківщину за 30 срібних монет. Хоча, вони не знають, що таке Батьківщина! Ви тільки подивіться на цих депутатів! Вони ж своїми руками нічого не робили і не знають, що таке земля.

— Ви казали, що продаж землі вигідний іноземцям. Що це за іноземці? Хто вони?

— На мапі світу існують держави, які ладні викласти за наші землі велетенські кошти. На них вони вироблятимуть продукцію і даватимуть робочі місця. Ці держави у якості найманих працівників, привезуть своє населення, а також громадян інших країн.

Зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення вигідне заможнім транснаціональним компаніям. Вони на свої рахунках мають великі паперові та електронні гроші. Деякі з них навіть займаються сільським господарством. Чимало з транснаціональних компаній бажають скупити нашу землю, а потім здавати її нам же в оренду.

Розумієте, ми увійшли сьогодні в епоху рентного капіталізму. Це означає наступне. Людина отримує землю, здає її в оренду та отримує ренту. І все, тобі більше не треба конкурувати, або змагатися за ринок. Ти маєш 2 — 3 гектари землі. Бажаючих, взяти її в тебе в оренду буде багато. Скажімо, ті ж самі українці. Іноземці отримуватимуть довічну ренту з наших кишень, а наші громадяни будуть змушені працювати. І це замість того, щоб платити меншу ренту в бюджет держави, ми її віддаватимемо до гаманців іноземців.

— Чому не можна продавати землю?

— По-перше, земля — це не товар, а народне багатство. Я, відверто кажучи, не розумію людей, які її порівнюють з квартирою, або машиною. На жаль, таких у Верховній Раді сьогодні особливо багато. Зараз спробую пояснити свою позицію. Давайте візьмемо по 10 зернин і вкинемо їх у квартиру, машину та землю. Подивіться, що з ними буде через місяць? У квартирі та машині вони продовжуватимуть лежати. А в землі вони зростуть у паростки, а потім у колосся. Земля — це найбільший наш інвестор. Коли ми у неї вкладаємо десять насінин, то потім отримуємо тисячу. Яка ще інвестиція так віддасться? У нас землю не цінять та розповідають байки, що від неї немає користі. Але за допомогою землі сонячна енергія перетворюється на фізичну в кілокалорії, джоулі, а ми її споживаючи та, завдяки її силі, живемо.

По-друге сільськогосподарська земля це -72% територій України. Такий відсоток має не кожна держава світу. У Грузії вона розкидана по різних місцевостях. В Україні, їдучи по автотрасі, ми бачимо сільськогосподарські угіддя левову частку подорожі. Якщо це багатство викуплять, нам залишаться тільки дороги та холодні квартири. Особисто я сумніваюся, що земля потрапить до рук українських фермерів. Навіть, якщо спочатку все складеться щасливо і вони її викуплять, далі піде гірше. Товар від українського фермера ніхто не купуватиме, бо його «задавлять» латифундисти.

— Але ж в інших країнах ринки землі існують?

— Порівнювати Україну з іншими державами я б не радив. Ми маємо виходити зі своїх інтересів і робити, як нам вигідно. До речі, гроші від ренти можна переводити у пенсійний фонд. Це значно доречніше, ніж брати їх із фінансів працездатних громадян. За рахунок ренти ми зможемо повністю наповнити пенсійний фонд. Та, на жаль, стукатися нема до кого. Влада не чує.