Юрій Смелянський: Україні судилося бути «державою прикордоння» між Західною цивілізацією і «Ордою»

i-ua.tv продовжує серію матеріалів про те, якою вийде Україна з війни із московською навалою. Ми поцікавилися думкою експерта з питань повернення тимчасово окупованих територій Юрія Смелянського.

— Будь-яка війна закінчується миром. Але він настає на інших умовах, ніж ті, що були до її початку. Якими будуть нові умови після завершення війни з Росією?

— Ваше питання, викликало в мене деякий спалах пам’яті. :) Є такий старий бородатий радянський анекдот: «- Чи буде війна? — Ні, буде боротьба за мир, але така, що каменю на каменію не залишиться!»

Розв’язуючи війну, агресор ставить перед собою якісь цілі. Війна закінчується тоді, коли складаються такі умови:

а) поставлені цілі досягнуті;

б) агресор не має ресурсних можливостей продовжувати розв’язану війну;

в) агресор поніс такий обсяг непоправних втрат, при яких продовження війни стає безглуздим («піррова перемога»);

г) агресор зазнав поразки в розв’язаній їм війні.

Залежно від того яка з перерахованих умов ляже в основу припинення війни, сформуються і всі інші умови післявоєнного світу. І в стосунках між державами, які перебували в стані війни і в цілому в міжнародних відносинах.

Якщо Росія досягне своїх цілей у війні з Україною — то Україна перестане існувати як незалежна суверенна держава. Або незалежність буде дуже і дуже умовною.

Якщо в силу старань міжнародного співтовариства і України агресор «економічно видихається» і в плані ресурсного забезпечення не зможе продовжувати війну — буде сформований якийсь компроміс. При чому, цей компроміс може не гарантувати Україні отримання репарацій від Росії за завдані збитки. Або обсяг репарацій буде лише частковий.

Крім того, відкритим може бути питання повної деокупації суверенної території України. Існує багато варіантів і самого процесу деокупації та підсумків цього процесу.

Така ж багатоваріантність підсумку існує і для російської «піррової перемоги». Все буде залежати від обсягу непоправних втрат, позиції міжнародного співтовариства і можливостей (переваг) які зможе сформувати Україна для себе.

Найбільш ідеальний варіант для нас — агресор зазнав поразки! Але. Чи формуємо ми для себе саме таку перспективу дуже велике питання і дуже довга, багатогранна, багатоаспектна, багатофакторна окрема розмова.

Залежно від умов закінчення війни і умов міру, будуть формуватися і умови подальших взаємовідносин між Україною та Російською Федерацією. Історично і географічно склалося так, що Україні судилося бути «державою прикордоння» між Західною цивілізацією і «Ордою». З цієї причини в незалежності від наших бажань в тій чи іншій мірі щільності відносини з Росією у нас будуть. Більше 2 з половиною тисяч кілометрів державного кордону не зникнуть просто так. А це практично половина всієї протяжності державного кордону України. Дуже б хотілося, щоб пост воєнні двосторонні відносини між Україною і Російською Федерацією формувалися виключно на основі національних інтересів і національної безпеки України.

Ми повинні чітко розуміти, що поствоєнна Україна, на першому етапі — це держава, в якому на деокупованих територіях панує повна розруха, де знищена інфраструктура і економічний потенціал. І все це нам доведеться на цих територіях створювати заново.

— Чи немає у Вас відчуття, що у нас залишається система суспільно-політичних і соціально-економічних відносин, через які суспільство стало жертвою агресії? Дуже наївно вважати, що наші сусіді не скористаються нашою слабкістю.

— Агресії в цілому, і збройної агресії зокрема, завжди піддаються більш слабкі. Слабкі у військовому, економічному, ідеологічному плані. По відношенню до Росії Україна була на момент початку з її боку збройної агресії слабкою державою. У військовому та економічному плані в першу чергу.

Однією з причин слабкості — є високий ступінь інтегрованості української економіки в Росію, як економічного партнера. Ця інтегрованість для України є фактором стримування технологічного і, відповідно, економічного розвитку. Ця інтегрованість не давала Україні можливість формувати свої конкурентні переваги на глобальних міжнародних ринках. Частина прикордонних українських областей були чітко орієнтовані на Росію в якості експортера такого ресурсу як «робоча сила». Що в свою чергу формувало сприйняття РФ як «братньої» держави, а це вже є інструментом ідеологічного послаблення України.

Сформована і діюча в Україні пострадянська модель соціально-економічних відносин з рідкісними елементами ринкових відносин (економічний базис) також є інструментом «прив'язки» України до Росії. Ця модель забезпечує добробут виключно вузької групи найбільш багатих людей в Україні. А пропонувати вузькій групі інтересантів вигоди — російська влада вмієдуже добре. Чинний базис ніколи не стане генератором позитивного розвитку України.

Суспільно-політична система відносин (надбудова), завдання якої забезпечити благополуччя цієї самої вузької групи найбільш багатих людей в Україні і збереженню функціонуючої моделі економічних відносин також є інструментом «прив'язки до Росії».

Іншими словами — діючі в Україні системи суспільно-політичних і соціально-економічних відносин є українським «прокляттям на агресію». Ці системи роблять Україну слабкою, а слабкий завжди буде жертвою агресії. Не скористатися слабкістю сусіда для моделі геополітичного мислення таких держав як Росія — це прояв дурості. З цієї причини до тих пір, поки ми не станемо сильними в економічному, а значить і військовому плані — ми завжди будемо знаходиться в позиції «жертви агресії». Без зміни системи соціально-економічних і суспільно-політичних відносин стати сильними ми не зможемо.

— Які мають відбутися зміни, щоб структура суспільства стала іншою?

— Відповідь на це Ваше питання припускає дуже і дуже багато часу, пояснень і роз’яснень. Тому тільки основне. Основна зміна, яке має відбутися в Україні — більшість громадян України мають стати «економічно незалежними». Під «економічною незалежністю» слід розуміти, що людина, яка працює має достатній набір інструментів для самозабезпечення, тобто, наявність можливості вести самостійні дії, без необхідності у зверненні до чужої, в тому числі і державної допомоги для придбання та споживання того набору благ, які можуть забезпечити всебічний та збалансований розвиток як самої людини, так і членів їїродини, за сукупністю їх можливостей, в рамках, встановлених системою (тобто державою) правових обмежень.

Наявність подібної економічної незалежності дасть можливість сконцентрувати в руках фізичних і юридичних осіб всю сукупність прав в системі держави, а влада, у цій моделі, повинна існувати виключно для захисту цих прав. Економічно незалежна людина — реальний носій влади. Без «економічної незалежності особистості» реалізація цієї конституційної позиції залишиться на рівні загальних розмов і недосяжною мрією. Жебрак, бідна людина, тобто економічно залежний (від роботодавця, державної або місцевої влади, спонсора, грантодателя і таке інше) ніколи не стане «носієм влади».

Сьогодні одним з головних факторів, що гальмують трансформацію України в державу Західної цивілізації, є те, що більше 90% громадян України є носіями «свідомості соціального утриманства». Це ще не викорінений пост-совок. Саме наявність в основної маси громадян «свідомості соціального утриманства» дозволяють політикам-популістам, політикам-негідникам знаходиться при владі і збагачуватися за рахунок зубожіння і бідності основної маси громадян. Наявність у основної маси громадян України свідомості соціального утриманства робить Україну слабкою, «жертвою агресії».

Тільки наявність економічної незалежності здатне знищити у свідомості наших громадян соціальне утриманство, як пережиток командно-адміністративної системи відносин («совок»). У західнійекономічній літературі ця «свідомість соціального утриманства» носить назву філософії «freerider» — тобто філософії «халявщика», філософії «нахлібника».

Формування економічної незалежності дозволить Україні змінити структуру суспільства, стати по-справжньому сильною і незалежною державою, зняти з себе «прокляття жертви агресії».