Олександр Новохатський: Нам «як повітря» необхідна нова-інша Україна

i-ua.tv продовжує вимальовувати прогнози пост карантинної України. Якою вона буде? Ми поговорили з політичним аналітиком Олександром Новохатським.

— Чи вплине карантин на суспільний устрій?

— Як будь-яке суспільне явище, карантин, що змінює щоденний порядок життя людей, обов’язково має наслідки у вигляді зміни порядку спілкування. Зверніть увагу — ми вже по-іншому вітаємось. Подавати руку для традиційного потискання хоче не кожен. Так звана «соціальна дистанція», обумовлена панічним страхом зараження тим, чого людина не бачить. Вона поволі порушує старий порядок спілкування між незнайомими та малознайомими людьми.

Останніми десятиліттями в Україні, ми і так не дуже добре ставились один до одного. Це було пов’язано з рядом відцентрових процесів в нашій соціальній системі, зміною устрою порядку буття, проблемами з працевлаштуванням, соціальною нерівністю, політичними поглядами, незрозумілістю в самоідентифікації, невизначеності щодо майбутнього, а тепер ще додався один суттєвий фактор роз’єднання — страх перед хворобою. Пересічні українці з «дуже середньою» освітою слабо здатні опиратися тому страху. Особливо в умовах тотальної інформаційної істерії. Та й «академіки», часто-густо, в цих умовах ведуть себе таким самим чином. Ми підсвідомо вважаємо кожну людину ворогом.

Такі умови не сприяють єднанню. Глибокі психологічні фактори впливу значним чином змінюють поведінку людей. Навіть, коли знімуть обмеження, пов’язане з пандемією короно вірусу, велика кількість людей вже буде відтворювати ритуали, які вони набули під час тривалої практики такої поведінки. Тут як в анекдоті — «ложечка віднайшлась, а осад лишився».

Зміна нашого щоденного життя на рівні поведінкових традицій та ритуалів вже відбулась. В тому числі, і в ставленні до людей, як до потенційно небезпечних істот. Ці зміни у нашій соціальній свідомості індивіда вже відбулись. Ми на порозі вироблення іншої моделі стосунків у великій соціальній системі під назвою держава. І чиновники тут роблять усе можливе, щоб також стати фактором загрози «простій людині». Страх, дуже ефективний каталізатор процесів у суспільних системах. Не забувайте, що саме колективні емоції формують соціальну складову механізму прояву суспільства.

— І все-таки, під впливом цього страху, що нас чекає — бунт, революція, або … що?

— Будь-який «бунт», чи масові громадські акції є лише проявом суспільної напруги. Викидом соціального пару. Спонтанний прояв соціальних настроїв. Усе. Більше нічого. Жоден емоційний прояв настроїв людей не змінює систему. Проте, це маркер суспільних настроїв. Бо нажаль, соціологія в нашій реальності обслуговує лише інтереси тих, то платить гроші. І чути від соціологів вони хочуть лише те, за що гроші заплачені. Тому самий чесний та відвертий зріз суспільних настроїв можна побачити лише під час щирих «народних гуляннь» — від «Революції на граніті», через «Україну без Кучми», «Майдани» та «Електоральний Майдан 2019». Нажаль.

Прояв спонтанного викиду колективно набутої емоції страху цілком можливий. Але мені здається, що ще не накопичилось в достатній кількості тих факторів та емоційних навантажень. Проте, все йде саме до цього. Все залежить від дій президентської команди (тут із цим все гуд) та спонтанних кризових факторів, на кшталт короновірусу. Але останнє вже не залежить від них. І тут важливо розуміти, що сам собою умовний «бунт» нічого не змінить, він лише запустить інші більш конструктивні сценарії розвитку подій.

На мою думку, станом на сьогодні, вбачається три можливі сценарії розвитку подій в Україні не залежно, чи буде прояв масового соціального психозу.

Перший, — це спроба силового захоплення влади, особами наближеними до «пагорбів», але не задоволеними діями сьогоднішнього президента та його команди. Оцінка тенденцій у стосунках між основними гравцями політичної шахівниці, реакція окремих політиків на дії президентської команди в кризових умовах, дають підстави прогнозувати формування умов для так званого «дворцовго перевороту». Може відбутись зміна команди біля президента, але сам він вже не буде приймати участі у прийнятті рішень.

Тут основними бажальщиками такого розвитку подій є традиційні «бєніфіціари» України — олігархи. Їм вигідно залишити все як є. Їх влаштовують будь які сили при владі, які не змінюють структуру прибутків олігархічних груп.

Другим варіантом розвитку подій, найбільш небезпечним для нас, є спонтанне рішення президента на кшталт «Я втомився. Я йду! Я обіцяв піти, якщо не справлюсь». Повірте, це дуже реалістичний варіант. І для нього є всі підстави та умови. Володимир Зеленський не готовий до керування країною в умовах критичної невизначеності і ніколи не готувався до участі в житті країни під час кризових подій. Зміна першої команди «прагматичних мрійників» на традиційних «чиновників — бариг», перевела його в стан, дуже некомфортний та інформаційно обмежений. Тут все дуже подібно то того, як відбувались метаморфози з президентом Януковичем, коли щирі і реальні друзі в його уяві стали ворогами. Він був заручником інформаційного спотворення дійсності та перебував у стійких ілюзіях у тому, що насправді відбувається. Нашим традиціям задурювання президентських мізків понад 20 років. Технології відпрацьовані та застосовуються вже автоматично.

В цьому випадку розвитку подій зацікавлені проросійські сили. Вони давно мріють встановити в Україні «медведчуківсько-парламентську республіку». Аналіз інтенсивності, характеру, спрямованості інформаційних проявів цієї групи «в куршавельських купальниках» на підконтрольних ним медіа ресурсах, дає можливості стверджувати, що вони повністю готові до розвитку подій із достроковими виборами або плановими виборами. Вони мають затверджену модель устрою українського політичного простору. Пакет законодавчих актів для закріплення панівного положення. Домовленості з російським істеблішментом в геополітичних питаннях тощо. Це найбільш системна та неймовірно реальна загроза для незалежності та суверенітету України. Це беззаперечне повернення під тотальний протекторат Росії по суті не зважаючи на форму проявів. Крім умовних «русофілів», ця ситуація може подобатись ще й олігархам, якщо їм гарантують збереження існуючих схем отримання грошей.

Третім варіантом, є дійсно тектонічна, тотальна та незворотна зміна архітектури української соціальної системи на всіх рівнях організації буття. Починаючи від економічного простору, закінчуючи самим механізмом держави, її інститутів та форми прояву у житті української спільноти. Непрацюючі механізми соціальної організації, відверто «людожерскі» ідеологічні засади, відсутність легального заробітку суттєвих матеріальних статків, не можуть тривати довго. Ці фактори є критичними та потребують трансформації навіть на підсвідомому рівні.

Ця трансформація українського простору є актуальною та давно назрілою, проте ще не відбулась через наявність цілої низки факторів протидії. Однак, зараз ці фактори не є настільки потужними та спроможними завадити процесу переродження суспільного емоційного середовища та перезаснування форми суспільного ладу з врахуванням світових тенденцій організації економічної складової такого буття. По суті може відбутись той самий прояв всієї цивілізаційної суті українства, як природнього явища.

Звучить фантастично, проте це абсолютно реальна можливість. Судіть самі — сьогодні в Україні понад 46% людей не підтримують та не довіряють жодній політичній силі, жодному політику, проте «палко і до нестями» вірять в Україну. Вони сприймають себе та своє майбутнє нерозривно від долі «українських земель». 96% людей, в різний спосіб позитивно реагують на лозунг «добробут кожному» та готові радо сприйняти будь-які дії умовної влади на досягнення стану добробуту. Активно впливати на своє життя готові понад 30%. Готові до активний змін із зміни ладу щоденного життя 13−15%. Це дуже багато. Під час «Майданів» останній показник не перевищував 6−8%.

Ми стомилися жити у невизначеності. Ми стомилися жити у злиднях. Ми стомилися від соціальної нерівності та зухвальства «обраних осіб», які через привілеї доступу до спільних ресурсів позбавляють майбутнього усіх решту. До цього врахуйте «заробітчан», що повернулись в Україну під впливом пандемії. Ці люди не працевлаштуються дома і не зможуть виїхати найближчим часом. Вони є соціальною «пороховою діжкою». Додайте сюди усі «жахи та безумні дії» під впливом короновірусу. Отже, середовище готове до активного процесу змін. Соціальний бульйон набув необхідну кількість вільних елементів для утворення нового порядку стосунків.

В середині нашого соціального бульйону, наявні центри кристалізації нового суспільного ладу, проявлені низкою майданів та інших викликів. Це організації активістів, волонтерів, суспільних та громадських діячів різних рівнів та масштабів, від рівня громади до рівня усієї країни. Наявні резонатори соціальних процесів. Різноманітні «мислячі мікрогрупи» та окремі «пісняри змін» вже народили достатньо «позитивних сценаріїв», «концепцій розвитку», «горизонтальних рухів», «теорій прориву», «філософських підвалин», скористатись якими досить неважко, якщо є бажання.

— Чи є в нашому сьогоденні оці бажаючі? Адже досі ми не бачимо жодних претендентів на роль соціального криголаму.

— Звісно є. Їх чимало. Має бути))) Їх не видно, бо не поспішають проявлятися. Їм бракне інструментів. Їм бракне соціальної енергії. Бракне можливостей проявити себе через нестачу ресурсів. Але, вони є. Як наслідок ми не бачимо суб’єкта, який може проявити свою волю. Адже всі державні утворення відбуваються в наслідок прояву волі. До речі, зовнішні умови «тиску та температури», також відіграють невід’ємну складову процесу утворення кристалу нової державності.

Для того, аби проявитися в ролі соціального криголаму, необхідно насправді небагато. Треба обрати один напрямок своєї філософської світоглядної позиції щодо бажаного порядку влаштування щоденного життя людей. Створити, чи взяти на озброєння одну модель того, яким має бути державний механізм забезпечення правил життя з точки зору тієї єдиної морально-філософської позиції. Віднайти серед розмаїття представлених сьогодні економічних моделей саме ту, яка робить вигідним проживання в країні облаштованої за вказаними параметрами порядку життя. Віднайти автентичні гасла, які резонують з уявою та прагненнями «українців» та формально проявити свій рух. Рецепт простий та історично перевірений.

Разом із тим давайте не забувати, що сьогодні всі країни на планеті зв’язані економічними стосунками. Жодна з країн світу не може собі дозволити економічну модель, відокремлену від світових циклів виробництва та споживання. Жодна з країн світу, яка хоче добробуту своїм жителям, сьогодні не може мати виключно власного виробництва. Настають часи глобальної взаємодії між країнами. Формат цих стосунків далекий від націоналістичної чи імперської пихи. Ми всім світом стоїмо на порозі утворення глобальних потоків виробництва та споживання, розгорнутих на базі трансдержавних економічних кластерів.

— Де в цьому новому порядку місце України?

— Тієї України, яка сьогодні, в цьому новому світі місця немає. Сучасна Українська держава приречена бути розшматованою світовими гравцями. Немає сьогоднішня Україна, не стільки сил в середині себе, скільки немає організації, яка спроможна взаємодіяти з світовими гравцями. Не воювати (принаймні не з усіма одразу), а взаємодіяти. Це надзвичайно важливо — бути в тренді світових процесів. Це — єдиний ключ до виживання та збереження нашої автентичності та українськості. Нам «як повітря» необхідна нова-інша Україна. Така держава, яка нерозривно зв’язана економічними просторами з усіма цивілізованими країнами світу. В тому наш захист від одвічного лютого ворога та запорука добробуту наших людей. Україна має місію єднати світи і має реалізувати це своє покликання та долю.