Чому не всі бійці підписують новий контракт?

— Учора вдалося вкотре відкосити! — радісно хизується один мій знайомий. — Сестра працює у виконкомі містечка «І», їй сказали про підготовку повістки, а вона — передала мені. Ну я затарився шампанським, заплатив ним за медичну довідку і з нею побіг до військкомату. Коротше, тепер я вільний!

Мобілізації на передову вже немає кілька років. Вся армія добровільницька. Від мого знайомого вимагалося не сидіти в кущах на ВОПі, а відслужити спокійну і розміряну строкову службу. Тим не менш, його такий порядок денний не надихав. Ідейним патріотом його не назвеш. Саме тому, він не один раз приймав рішення відкупитися. Так було і в саме пекло війни, і в поточному 2020 році.

А чому з армії ідуть ідейні? Що не влаштовує дорослих досвідчених дядьків і молодих добре навчених хлопців? Чому чимало з них, відтягавши контракт, із радістю міняють армійський піксель на цивільні майку і джинси? Адже на дворі вже не 2014 рік, коли видавали замість 39-го розміру берців 43-й. Зараз і з формою, і з забезпеченням харчами усе гаразд. Волонтери більше не возять шкарпетки на передову.

Розібратися із питанням, чому з ЗСУ йдуть ідейні бійці, нам допомогли два друга. Знайомтеся, Олег та Михайло. Михайло — діючий військовослужбовець. На війні з 2014 року. Олег — дембель. На війні з 2017 року. Етнічний українець. Втік з Рашки, щоб воювати за Україну. На основі їх розповіді ми виокремили причини, чому з армії йдуть ідейні бійці.

Олег: Я б спочатку поставив питання по-іншому. «А чому люди йшли до армії?» На початку війни, контрактників було дуже мало. Зате збройні сили, які давно не воювали, мали багацько кадрових офіцерів, а ще — молодих червонощоких юнаків-строковиків. Цього всього для переможної війни замало.

Саме тому, коли російські окупанти вдерлися на українські землі, почався двіж і створення добробатів. Чому у добровольчі батальйони пішло чимало людей? Про це я можу розповідати багато. Мабуть, найголовніша причина, після подій в Криму люди не вірили, що армія чинитиме спротив. Потім чимало добробатівців переписалося до ЗСУ. Люди йшли до армії захищати свою країну і свою домівку. До того ж, це давало їм колосальний соціальний статус. «Ти хто?» — «А я — військовий». У 2014 — 2015 роках це звучало приблизно як: «А я тут янголом працюю».

Руйнація позитивного іміджу ЗСУ

Олег: Зараз, після приходу Зеленського до влади, імідж збройних сил почали руйнувати ЗМІ. Мовляв, захисник Батьківщини і янгол небесний зі сталі, а це — «аватар» з психічними порушеннями, який краде соляру і кидається з ножами на людей. А коли в армії зросли зарплати, почали несправедливо мусувати тему заробітчанства. Усі хто це роблять, забувають, що люди на передку ризикують життям. Тим паче, у них є сім’ї, які треба годувати. Для армійців дуже важливе суспільне ставлення. Одна справа, коли їх сприймають як захисників, що тримають світло і зовсім інша, коли говорять: «Вони там всі за гроші, а я що лох якийсь? Я можу і на гражанці заробити». І це, на жаль, стало масово.

Маленькі відпустки

Олег: Військові відірвані від сім’ї. У мене є знайомий, дуже гарний офіцер, який свою однорічну дитину бачив тільки два тижні. Сама відпустка достатньо мала — 30 діб. 15 АТОшних, передбачених після виходу бригади із сектору, ще потрібно виклянчити у командира. А — це мало реально. 15 діб дають шматками. Їх доводиться випрошувати по одному — два дні. У понеділок брати вихідний не можна, бо командування вважає, що солдат поїде додому і забухає. Так, звісно я поїду додому, бо не робота купили! Але я — дорослий чоловік і мені потрібні не няньки з дитячого садку, а бойове командування!

Всі права військовослужбовців на вільний час віддані на відкуп командирів середнього рівня. Чимало з них сприймають солдата не як особистість, а як робочу силу. У багатьох бригадах субота, що за законодавством є вихідним днем, за фактом вважається робочою до 14 — 15 години. Фактично, вихідний пропав. Цим незадоволені чимало військовослужбовців. Багато людей обирають бригаду за принципом недалекого розташування від дому. Щоб, коли вона буде на ППД, поїхати і обійняти дружину. Виходить, якщо у бійця субота — неділя вихідний, він може поїхати додому. А якщо у нього субота короткий день, він виходить з КПП і може забухати за казармою. Це до питання «аватаризму».

Михайло: Чому маленькі відпустки? Це все — дурниці. У військових нормальні відпустки. Ми були в секторі 8 місяців. У мене накопичилися дні. Мені одразу сказав комбриг: «Скільки тобі треба днів? Ти можеш два місяці спокійно гуляти». Якщо хтось скаржиться на малі відпустки, то це означає, або людина накосячила і отримала а-на-на, або командир порушує права військовослужбовців. А якщо боєць не хоче боротися за свої права — то його проблеми.

Корупція і її величність соляра

Олег: Багато хто з військових говорить, що почали повертатися старі порядки, які розкладають армію. Однак це — залежить від конкретного підрозділу. В одному все може йти нормально, а в іншому, командир підтримує своїх підлабузників, з якими разом зливає соляру. Десь командир за гроші від соляри купує запчастини для машин. Повторюся: все залежить від підрозділу, від моральних принципів і настроїв.

Михайло: Хто говорить, що у нас не крадуть, то — брехня і провокація. Деякі офіцери тупо заробляють бабки. При чому, реально незаконним шляхом. Таких, у будь-якому підрозділі можна накопати цілий ешелон. Декого з них хочеться взяти і удавити.

Щоправда, я знаю одного дуже чесного зама по тилу. Коли розвозили продукти і паливо на спостережні пости, він вичікував 15 хвилин, сідав у свою машину і слідував за автівкою, яка везла усе потрібне хлопцям на передок. Приїхавши на «нулі», Сергій запитував: «А ну показуйте що вам привезли?» А потім залишає хлопцям папірець, де видно, що не доїхало. Старшині він казав: «Друже, а ти бійцям не довіз продуктів і палива», давав йому список нестачі і просив послати машину на СП. Коли той скиглив, що у нього немає бензину, Сергій наполягав: «А це не моя проблема, йди купуй бензин за свої гроші і розвозь пацанам нестачу». Це єдиний зам по тилу, який відірве голову за такі справи.

Відсутність заохочення

Михайло: Талановитих військових не відправляють до учбових частин. Якщо приміром, їм пропонують вище звання, просять підписати новий контракт. Зараз пан Зеленський вигадав нововведення, що впродовж служби хлопців можуть переводити і на посади нижче. Це демотивує армійський склад.

Я вже служу у бригаді майже три роки. За увесь цей час мене не відправили до учбової частини. Були часи, коли ми лишилися без командира взводу. Я трохи розбираюся в документації та комп’ютерах. Відповідно, мене попросили стати виконувачем обов’язків командира взводу. Я кажу: «Добре, але видавайте наказ». Видали, ніби все гаразд. Та невдовзі пролунав телефонний дзвінок: «Михайло, ти розумієш, той наказ був незаконним. Повертай три тисячі гривень зайвої зарплатні». Невдовзі їду з відрядження, а мені говорять: «У нас тут мобілізаційний тиждень, потрібно документи робити». Я відповідаю: «Ні хлопці, до побачення» — «В сенсі?» — «Яка моя посада? Я — водій. Яке я маю відношення до мобілізаційних документів? Ніякого». Зараз, ще за старою пам’яттю, люди з мого підрозділу бігають до мене з рапортами, аби я поставив підпис. Я кажу: «Браття, я не маю права. Я — водій, я був виконувачем обов’язків рік назад, або півтора. Так що, вибачайте».

Олег: У армію люди інколи приходять не з метою відтягати службу і піти додому героїчним героєм. На початку війни, бійці підписували контракти і до кінця особового періоду. За фактом, до завершення війни. А вона затягується, бо ми воюємо не з міфічними «ДНР» та «ЛНР», а з лицемірною Ерефією. Війна може продовжитися ще на довго і перебування на передовій — тяжка праця. На неї приходять перспективні хлопці, які хочуть зробити кар’єру.

А тут палка з двома кінцями. Коли я з рядового менеджера став начальником відділу, у мене зарплата виросла удвічі. А зарплатня рядового від сержанта відрізняється, у кращому випадку, на 1000 грн. У той же час, на нього навішують відповідальність за всіх підлеглих, яких він не обирає і не може звільнити. Тут як в голови колгоспу. Він не може звільнити п’яницю-тракториста, бо він — єдиний фахівець на селі.

Крім того, всі сержантські учебки йдуть через новий контракт. Хоча, у законі прописано, що це — на розсуд командира. Тому, хочеш стати сержантом? Будь ласка, але підписуй новий контракт.

Недовіра до Верховного головнокомандувача

Олег: Після приходу до влади Зеленського, у частини армійців зникло переконання, що цю війну доведуть до перемоги. Звісно, вона може бути затяжною. Наприклад, Ізраїль воює з Палетиною з 1947 року. Утім, після призначення всяких Сивохо до РНБО, у частини армії склалося враження, що в столиці будуть зраджені її інтереси.

Дуже сильно змінилася політика держави. Замість того, щоб тримати фронт, відбувається розведення військ. А це — здача позицій без бою. Армія відступає. І це відбувається з волі Верховного головнокомандувача! Вдумайтеся! На залишені нашими бійцями позиції зайшли сепари. Пан Зеленський присягався і божився, давав передній зуб, що у випадку захоплення їх бойовиками, ми все відіб’ємо назад. Дайте йому пістолет, хай іде в атаку і відбиває. Здача позицій без бою завжди демотивує армію.

Михайло: Чесно кажучи, нормальні військові мали того Бубочку на увазі (Сміється — ред.) З нього такий головнокомандувач як з мене балерина. Він в управлінні армії нічого не шарить. Він чогось собі понавигадував, мовляв ми будемо відводити війська. Добре, війська відвели. Сепари зайшли на наші старі позиції і підтягнули бронетехніку. Все. А воно мовчить. Воно більше нічого ніде не відводить, бо не може нічого сказати. Хоча, його попереджали, що неможна відводити війська, бо на наші позиції зайде сепарня і кацапня. Що, врешті, і вийшло. Тепер він нічого не може сказати. А ми як насипали ворогу, так і насипаємо. Все нормально.

«Аватаризм»

Михайло: «Аватарів» (армійські п’яниці — ред.)командири ховають під своє тепле крильце. Бо «аватар» — це не лише проблема, але і спосіб підзаробити. Набідокуривши, він співає командирові пісень про сім’ю і просить пробачення. «Ну гаразд, не будемо ми тебе карати. Не будемо везти на задувку і не притягатимемо до суду», — говорить командир. А потім тишком-нишком на вушко додає: «Але ти мені відстебни кілька тисяч з зарплати і можеш бухати скільки влізе та ні на кого не звертати уваги». Варто нормальному солдатові поскаржитися на «аватара», і командир говорить: «А що я можу зробити?». Та вижени його до біса за невідповідність! Випиши сувору догану і подай до суду. Та бачте, йому треба служити, бо він залишиться без грошей на гражданці. Однак доля «аватара» не проблема підрозділу. Нам таке чудовисько не потрібне!

Інколи командири пригрівають досить незрозумілих осіб. У нас був один такий воїн. Сидить на КП бригади і тиняється. Не робить ніякої роботи. Почне щось робити, а потім каже, що у нього нічого не виходить. Це чудо, яке сиділо навіть не на другій лінії, а в тилу, вигулювало чиїхось собачок — отримало зірку ледь не героя космічних військ. А пацанам з нашого підрозділу, які стріляють і знаходяться в окопах образливо. До дня ЗСУ ніхто з них не отримав навіть грамоти. Коли вони дізналися, сказали: «Ти що дурень? Навіть не думай сюди приїжджати! Ми тобі відірвемо голову!»

Почали питати командира взводу. Він відповів так: «Я на нагородження не подавав. За який хрін його нагороджувати? Він сидить у тилу і нічого не робить! Він у підрозділі не треба ні на першій, ні на другій, ні на десятій лініях». Звісно, ми воюємо не за медальки, але нагороджувати людину, яка палець об палець нічого не зробила і не мала виходів на «нулі» — це занадто.

Олег: В деяких підрозділах «аватарів» безжально звільнюють. Це — добре, правильно і чудово. А що ще робити з людьми, які не ходять на пости або валяються в кущах, коли машині потрібно їхати на бойовий вихід? Та на жаль, в деяких підрозділах замість того, щоб п’яниці виписати сувору догану у розмірі 5 — 6 тисяч, командир бере пару тисяч у кишеню. «Аватаризм» не можна прикривати. Бо коли нормальний солдат бачить, що п’янці усе сходить з рук, це відбиває бажання служити. Він валяється під забором п’яний, а йому іти в наряд. Про наркоманів взагалі страшно казати. Їх треба терміново віддавати правоохоронцям.

Про ОР-1

Олег: Вихід із ситуації нестачі особового складу «зелена» влада знайшла «геніальний». Зеленський вніс до Верховної Ради законопроект № 3553 про запровадження призову резервістів оперативного резерву першої черги без оголошення мобілізації. У ньому суспільство помітило тільки те, що різко збільшується покарання за ухилення від призову. У принципі, тут ідея здорова. Якщо не враховувати, що її вніс чотири рази уклоніст.

Та тут цікава інша особливість. Дембель стає на облік у військкоматі і підписує контракт оперативний резерв-1. Він — учасник бойових дій і досвідчений вояка. Саме тому, нами військкомат цікавиться у першу чергу. Мається на увазі, що ми в умовах мобілізації і широкомасштабного вторгнення ворога, не очікуючи повістки, біжимо у свої рідні бригади. Ми знаємо, чого очікувати від командирів, а вони — на що ми здатні. Також раз в пару років ОР-1 викликається на оперативні збори, щоб не забути як крутити бусоль і звідки вилітає пуля автомату та погомоніти з старими друзями. Це — в ідеалі.

Що пропонує законопроект Зеленського? Без оголошення мобілізації, без критичних випадків контрактники ОР-1 викликаються на півроку. Робиться це, щоб заткнути дірки, бо армія розходиться по-домам. Без російського широкомасштабного наступу, ми стаємо не захисниками України, а олов’яними солдатиками, яких у будь-яку секунду можна вийняти з коробки.

Законопроект пропонує підвищення зарплати. Та пішла вона далеко і на довго. Якому роботодавцю сподобається, що перспективного працівника забирають на півроку? При чому нас так можуть смикати і не один раз. Я, принаймні, не знайшов ніяких обмежень. Складається враження, що з нас хочуть зробити кріпаків.

Звісно, ми готові захищати країну від російського вторгнення і прийти на підмогу тим, хто на лінії фронту. Так! Саме на лінію фронту, а не, як кажуть, на лінію розмежування. Бо є ми і є іноземний окупант. Є лінія фронту, де йдуть бої, в тому числі, із застосуванням тяжкої артилерії.

Достойним виходом із ситуації може стати не цей безглуздий законопроект, з якого нас роблять кріпосних, а добровільний призив резервістів. І влада сама здивується, скільки налізе народу. У цивільному житті влаштувалися далеко не всі. Чимало дембелів будуть раді приєднатися до бригади, коли вона заходить у сектор. Не треба людей вважати за баранів. Ставтеся до них з повагою, і вони потягнуться до вас.