Сергій Кондрюк: Профмайно — це гачок в губах профбосів

Вже багато років з перманентним загостренням відбуваються «майнові баталії» між владою і ФПУ, і загальновизнаної відповіді так і немає.

Нове збудження навколо питання правомірності володіння Федерацією профспілок України (ФПУ) численними майновими комплексами, що дістались у «спадок» від СРСР, викликано нещодавнім відповідним зверненням голови парламентського комітету Галини Третьякової до Генеральної прокуратури.

— Що коїться з профспілковим майном і чи дійсно воно профспілкове?

— Можна почати з Конституції та перелопатити всі закони України і ми не знайдемо там навіть згадки про «профспілкове» майно. В нашій країні є лишень право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності. Наразі мова йде чи є державною власністю чи приватною власністю ФПУ чисельні «профспілкові» санаторії, готелі, навчальні центри, будівлі профспілкових офісів.

Вже багато років з перманентним загостренням відбуваються «майнові баталії» між владою і ФПУ, і загальновизнаної відповіді так і немає.

— Пересічний громадянин мав би задати пересічне питання — якщо влада вважає, що ФПУ незаконно володіє численним майном — чому досі це майно не повернуто законному власнику - Державі? Чому незаконні користувачі не притягнуті до суворої відповідальності?

— Є такий сумний факт — за роки Незалежності всі заступники голови ФПУ, що відповідали за майнові питання, побували під арештом і проти них велись кримінальні справи щодо їх службової діяльності, але без фінальних акордів … В той же час десятки «профспілкових» майнових комплексів через суд були визнані не приватною, а державною власністю й забрані у профспілок й «повернуті» в лоно Держави (жодна особа за незаконне володіння до відповідальності не була притягнута). Однак щодо сотень інших профспілкових об’єктів питання власності залишається конфліктним — ФПУ їх продовжує вважати своєю приватною власністю, а держава своєю

— Якщо майно ФПУ правомірно належить профспілкам, то чому майже три десятки років очільники ФПУ дозволяли владі рік за роком «відкусувати» у законних власників цілі санаторії й інші майнові комплекси? З іншого боку, чому правоохоронні органи дозволяли держчиновникам так маніпулювати чужою власністю?

— На жаль, специфіка нашої правової системи дозволяє не просто існувати, а й «квітнути буйно» всіляким формам рейдерства. Найгіршим з проявів рейдерства — це коли державні органи самі собі дозволяють тлумачити закон в залежності від настрою їх босів та потреби «поставити на місце опонентів».

В такій «каламутній водичці» багатомільярдне профспілкове майно активно тануло і явно не на користь спілчанам. Ні Фонд держмайна, ні Рахункова палата, а ні ФПУ так і не пояснили суспільству, що сталося зі спадком радянських профспілок — тисячами санаторіїв, пансіонатів і баз відпочинку, готельних і навчальних комплексів (на початку дев’яностих вартість цього спадку ФПУ оцінювалась як декілька «Криворіжсталів»).

В свій час, працюючи в ФПУ, я неодноразово пропонував свої, в тому числі, радикальні альтернативи, сутність яких була у відмові профспілок займатися комерцією, особливо комерцією на здоров’ї людей. Про це та про необхідність публічного декларування власних доходів керівниками профспілок, щоб переймалися більше профспілковою ідеологією та правозахистом ніж комерцією, я проголосив і на останньому з’їзді ФПУ.

Наразі відмовитись від залишків ласих майнових шматочків так і не змогли, хоча крім негативу і перебування під постійним шантажем можновладців ці шматочки реальному профруху нічого більше так і не дають. Більш того, саме негативний шлейф профспілкового управління майновим спадком дозволяє владі зазіхати вже і на профспілкові штаб-квартири, які здебільшого знаходяться в центральних частинах обласних центрів.

Вже в цьому році вже нова влада відновила активні «наїзди» на профспілкову власність як через окремі судові процеси так і через сумно звісні «ініціативи Третякової» — гамузом позбавити профспілки власності, а потім розбиратись… Про яку правову державу може йти мова?

- Чи є вихід з цього абсурду?

— Здавалось, найпростіший спосіб — це рішення суду. За ці багато років по всім спірним питанням слід було отримати остаточне рішення суду і поставити крапку, але цього так сторони конфлікту і не спромоглися (чи і не хотіли) зробити.

Другий спосіб — це прийняття чітких норм закону, але тридцяти років не вистачило для чіткого законодавчого врегулювання.

Третій спосіб — це отримання рішення Конституційного Суду щодо неконституційності рішень влади по «експропріації» профспілкового майна, або переконатися у зворотньому, але ні одна сторона так і не ініціювала відповідного подання …

Четвертий спосіб — утворення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка б системно розібралась би «хто правий, а хто винний» і нарешті прийняла би остаточні «правила гри». І такі спроби робилися двічі. Першим ініціював утворення такої комісії нардеп Георгій Хара, вимагаючи зупинити захоплення профспілкового майна, що здійснювалося за ініціативи Генпрокуратури на чолі з Пшонкою. Другу спробу здійснив нардеп Сергій Каплін, але вже з вимогою зупинити розбазарювання очільниками ФПУ народно-профспілкового майна. Обидві спроби утворення парламентських тимчасових слідчих комісій залишились в архівах ВРУ, бо для їх реалізації необхідно було зібрати підтримку третини від конституційного складу ВРУ, а цього знов таки або не змогли, або не схотіли зробити.

П’ятий спосіб — це залучення різноманітних міжнародних інституцій, передусім, арбітражних, і знову але…

Шостий-сьомий-восьмий — це петиції до ВРУ, КМУ, Гаранта Конституції, а ще всеукраїнський референдум, а ще масові вуличні акції, а ще… Проте ці, доволі ефективні в цивілізованому світі, заходи в нас не працюють, бо в нас вони не мають ні правового ні політичного завершення. Більш того, влада за нинішніх умов настільки адаптувалась ігнорувати думку суспільства, що заходи, в яких будуть брати відоме для них коло профактиву, не є для можновладців ні політичною, ні навіть суспільною загрозою.

— То який фінал цієї історії?

Беручи до уваги «сухий залишок» майнових баталій, вірогідно очікувати:

= або проблема сама «розсмокчеться» - вже не залишиться привабливого профспілкового майна і воювати не буде за що;

= або суспільство в особі відповідних інституцій зажадає повноцінного публічного звіту і влади, і ФПУ про цільове та ефективне використання надбання не одного покоління українців і прийме на основі цього звіту й у суворій відповідності до Конституції України та норм Міжнародної організації праці консолідоване рішення про майбутнє і оздоровниць, і навчальних центрів, і офісів, і…

= або група Третьякової проведе через парламент свої законодавчі ініціативи і без розбору експропріюють у профспілок все рухоме і не рухоме майно, бо здебільшого воно так чи інакше пов’язано з радянським спадком.

Як на мене, самі профспілки мають негайно вийти з ініціативою широкого публічного обговорення цієї проблеми, залучивши експертів з усіх зацікавлених сторін. Нарешті таки має відбутися чесна розмова і мають бути публічно прийняті остаточні законодавчі рішення.