Олександр Новохатський: «Мінськ — це глухий кут, який виник через бажання швидких рішень»

Поки азербайджанські війська блискавично відвойовують територію Нагорного Карабаху, конфлікт на Донбасі нидіє у ванні мінських домовленостей. Війна триває шість років і це означає, що формат із центром у столиці Білорусі є безплідним. Як закінчити бойові дії на Донбасі та повернути Крим? Можливо, треба звільняти території військовим шляхом? Про це i-ua.tv запитав у політичного аналітика Олександра Новохатського.

— Чи варто змінити безплідний мінський формат на більш дієвий?

— Мінськ не працює і працювати не може. Це — глухий кут, який виник через бажання швидких рішень. Між іншим, тут швидкого рішення немає і не може бути. Наука про конфлікти між державами говорить про існування кількох рівнів ведення війни. Перед тим, як щось вирішувати, треба відповісти на питання, поставленні цими рівнями. Перший називають тактичним. У буквальному сенсі, він означає: «Кому належить земля?». На стратегічному рівні: «Хто як контролює прилеглі комунікації та магістралі і подає воду та електроенергію?». Рівень геополітики — «Хто з учасників конфлікту має отримувати зиск з контролю земель?». І, нарешті, найостанніший і найскладніший рівень культурно-цивілізаційний: «Хто ці люди, які живуть на землі? Яка в них культура? Вони українці, росіяни, чи марсіяни?» І тільки після того, коли ми усвідомимо відповіді на всі, вище поставлені питання, можна проводити переговори. Тільки тоді, виникне їх предмет. На сьогоднішній день, нам нав’язують суспільну дискусію на тактичному рівні окремо. Пропонують тільки вирішувати, чия це земля.

— Українська.

— Якщо, українська, то хто її забезпечує, чим і в якому обсязі? Ми забезпечуємо терористів-бандюганів, чи своїх рідних українців? І це питання надзвичайно складне. До нього не можна відносити із взеленською безвідповідальністю.

Не варто від цієї політичної команди очікувати на рішення настільки глибоких питань. На сьогоднішній день, є дуже багато інформації, про внутрішню сторону ЗЕ медалі. Здебільшого, вона має негативні конотації. Чого лише варта інформація про Єрмака та його сім’ю? А ситуація з членами ТГК від України? А як вам подобається поведінка самого президента Зеленського?

Пригадуєте фразу Богдана про «півроку»? Скоріш за все, у них був погоджений з Росією ще до перемоги пана Зеленського план вирішення конфлікту на Донбасі. Ви ж пам’ятаєте, як він публічно обіцяв закінчити війну? Він же не міг це озвучити під дією сумнівних речовин? Людина, яка публічно дозволяє собі говорити такі речі, має бути абсолютно переконаною у своїх словах. У мене як в аналітика склалося враження, що Зеленський, у 2019-му році ознайомився з планом наведення порядку і встановлення миру на Донбасі, написаним російською стороною. Тому, очікувати від нього завершення війни з вигодою для України я б не став. До речі, за останні 28 років моєї кар’єри аналітика, жоден кремлівський план не пройшов у своєму первозданному вигляді.

Тому, завершення війни на Донбасі — питання неймовірної глибини. Його вирішення заховане в Україні. Це питання виникло під час подій Революції Гідності, коли українці робили спроби самоідентифікації себе в новому світі за новими правилами. Ситуація з окупованими територіями — маркер того, як себе розуміє Україна. Відповідно до цього ставлення треба вирішувати проблеми на Сході. Та варто пам’ятати: Росія не відступиться. Вона вагітна планами поглинання українських територій. І вона готова це зробити у будь-який спосіб: хоч в інформаційний, хоч в економічний, хоч в територіальний. Росія веде з нами війну на всіх рівнях конфлікту. Факт лишається фактом. З нами ведуть тотальну війну на винищення України як такої.

Заради порятунку, Україні треба всередині себе визначити, що її людський простір думає робити далі. Дати відповідь на питання: «Хто ці люди?». За фактом, держава Україна у 2014 році без бою здала Крим та Донбас. Державні органи України, українські чиновники, виявилися неготовими вести війну з братнім режимом російських чиновників. Хто виступив силою, яка переламала плани Москви?

— Добровольці.

-А ще активісти та волонтери. Усі вони проявили іншу Україну, яку раніше ніхто не брав до розрахунку. У них немає паспорту іншої України, але вона є. Питання у тому, чи зможуть вони перемогти чиновницьку систему? Чи спроможні небайдужі люди з українством в душі і серці перевести своє бачення на землю? Чи здатні вони сформувати свій державний устрій? Ви розумієте глибину конфлікту, в якій нам пропонують дуже прості рішення. А давайте перенесемося з Мінську у Тбілісі? Або ще краще поїдемо в Женеву! Там на озерах, попиваючи водичку, ми вирішуватимемо чия земля на Донбасі. Якби стояло питання, чия це земля, думаю, українські збройні сили вирішили б його протягом двох тижнів.

— Може дійсно треба взятися за відвоювання територій, як зараз це робить Азербайджан у Нагорному Карабасі?

— Так, це — дуже легко. Звісно, за умови, якщо ми дамо відповідь на питання всіх рівнів конфліктної ситуації. ОК. Ми відновили територіальну цілісність пострадянської України. А що робити з тими людьми? Будувати та заселяти ними концтабори? Спакувати їм валізи та відправити до Росії? Це — ті питання, які крають моє серце як патріота. Однак без відповіді на питання: «Що таке Україна?», «В чому вона проявляється?» і «Хто її союзники?» ми не вирішимо війну на Донбасі.

Між іншим, Росія створювала цей конфлікт, знаючи, що у 2014 році ми не здатні були відповісти на них. Саме тому, Кремль обрав тактику захоплення землі, добре перевірену в Молдові, Азербайджані й Грузії. З Донбасом та Кримом, Кремль використав тактичний хід — захопив землю. Але ж вирішення питання звільнення загарбаної території лежить в інших площинах нашого військового зіткнення. Всі інші рівні конфлікту у нас ніхто не піднімав. Про них просто не модно говорити. У суспільстві примітивний дискурс — звільняти чи не звільняти, а треба вирішувати абсолютно інші задачі в цьому конфлікті.

На щастя, в Україні з’явилася частина людей, які думають інакше, ніж чиновники, що узурпували питання, які вони не мають вирішувати. Україна має проявитися не тільки в серцях, але і в порядку повсякденного життя: в законах, інституціях, механізмі взаємодії зі світом. Тільки, коли українці будуть розуміти, чому вони українці, для чого вони українці і що вони будують в своїй країні ми зможемо вирішити питання Донбасу та Криму. Ось таке моє бачення.