Олександр Новохатський: Суспільство помститься політикам, які не є частиною суспільства

У неділю, 25 жовтня в Україні відбулися місцеві вибори. Явка на це свято демократії була доволі низькою — 36,88%. Тобто прийшли 10,5 мільйонів українців. За результатами волевиявлення, партія «Слуга народу» втрачає довіру громадян. Зокрема, у Львівській міській раді від цієї політичної сили не буде жодного депутата. Натомість до місцевих органів влади Сходу та Півдня потрапила одіозна партія Шарія. Чимало голосів здобули решти колишньої партії Регіонів — «Опозиційна платформа «За життя» та «Опозиційний блок». Про що свідчать такі результати виборів? Про реванш «ватних» проросійських сил? і-ua.tv звернувся за допомогою до політолога та аналітика Олександра Новохатського.

— Як показали результати місцевих виборів, 73% Зеленського у минулому. Зокрема, у Львові «слуги» не подолали п’ятивідсотковий бар’єр і не потрапили до міської ради.

— Ці вибори розставили на свої реальні місця багато процесів, про які ми мали міфологічні, спотворені уявлення зі ЗМІ. Політика — це взаємодія з людьми. Однак наші сучасні політики на це неспроможні. Вони працюють виключно на рівні договорняків. Вирішують між собою, хто у них перший, а хто — другий. Насправді, такі речі — визначати популярність політиків, виключна справа людей. Народне сприйняття образу політичної сили завжди накладається людьми на реальні дії партії. Сучасне ставлення людей до політичних сил і є результатом місцевих виборів 2020. Партійне забарвлення місцевих виборів стане великою помилкою.

Мені не дивно що у Львові, ЗЕ-команда не потрапила до міської ради. Адже це місто ще у недалекому 2019 році показало до неї своє недружнє ставлення. До того ж, «слуги» нічого не зробили, щоб завоювати любов львів’ян.

— А як вам успіх партії Шарія, яка вважалася маргінальною. «Червоні кульки» отримали третє місце у Маріупольській міській раді. Що це означає? Легалізацію «шаріївців?» Цікаво було б дізнатися, ким є виборці цієї політичної сили.

— Люди завжди голосують за образ. Коли політичні партії не демонструють реальних дій, а їхні представники — віртуальні, народ сам домальовує їм певні якості та чесноти. І це стосується не тільки Шарія. Люди голосують за образи, які бачать у своїх головах. Звісно, вони перегукуються з певними зовнішніми подразниками у вигляді гасел та символіки, чи облич перших осіб політичних сил. Шарій — це просто прояв активної проросійської верстви. Його виборці так бачать світ і мають на це право. У них немає своїх представників серед існуючих партій. Саме тому, вони хочуть «бути почутими».

Прохід партії Шарія до місцевих органів влади — результат протестного голосування. Те ж саме стосується великих відсотків у медведчуківських блоків. Такі прояви проросійської експансійної культури свідчать про наступне. Люди не бачать себе в світі, який пропонують українські партії. Саме тому, вони шукають для себе прихистку в проросійських політичних проектах. Ось вони і голосують за «ватні» сили. Однак я б перемогою проросійських партій такі результати виборів би не назвав. Це — прорахунки партійних і владних структур, які формують українську дійсність.

— В чому проблеми проукраїнських сил?

— Вона лише одна. Ці партії не дають цільного бачення країни, економіки і місця людини. Чисто з політологічної точки зору, вони займаються питаннями, які мало цікавлять громадян. Українці, у першу чергу, переймаються місцем себе і своїх дітей у завтрашньому дні. У випадку проблем зі здоров’ям, вони хотіли б отримати гарантовану допомогу. Однак влада, яка за Конституцією зобов’язана гарантувати: безпеку, освіту, доступну медицину та справедливість, з цими речами не працює. У неї навіть туди не доходять руки. Влада говорить про що завгодно, тільки не про ті речі, які вимагають її втручання. Держави забагато там, де вона не потрібна і абсолютно немає там, де вона є необхідною. Саме тому і проявляються маргінальні «ватні» структури, які користуються слабкістю і недалекоглядністю влади. Однак вони взаємодіють з цим полем і витягують собі голоси.

— Те, що Ви говорите стосується і одіозної екс-мера Слов’янська Нелі Штепи? Адже вона ледь не потрапила до другого туру і мала шанс змагатися за крісло міського голови.

— Як на мене особисто, Неля Штепа, у цей час повинна б була змагатися за інші речі. Я маю на увазі «шконку» біля віконечка у тюрмі. Поки ж, наші люди не вірять у спроможність партії влади вирішувати прості нагальні життєві проблеми. Справедливо наказувати злочинців та берегти життя своїх вірних громадян. Пересічні громадяни далекі від політичних бачень, марень і геополітики. За своєю сутністю вони приземлені і бажають вирішення своїх простих меркантильних питань.

На цих виборах перемогу здобули традиційні старі еліти. Мова йде про так звані місцеві авторитети, чи людей, які тримали під контролем певні соціальні сфери та отримували реноме господарників. Своїми підходами «Слуга народу» значно більше лякає громадян, ніж зрозумілі старі політики. Тому, вибір українців абсолютно свідомий. Краще обрати уже знайоме зло, ніж неадекватів з якими не зрозуміло, як спілкуватися. Усі так звані передвиборчі фішечки, що на думку Зеленського та його команди мали активізувати його електорат, спрацювали у мінус. Вони мобілізували прихильників інших партій.

— Це ж стосується і 5 питань від президента?

— Звичайно. Вони мобілізували чужий електорат. Тут є ще один цікавий момент. Зверніть увагу на явку виборців по Україні та її регіонах! Кількість людей, які взяли участь у голосуванні свідчить про рівень легітимності та підтримки існуючої влади. І він — дуже невисокий. Тут зовсім не важлива спрямованість партії: вона провладна, чи опозиційна. Громадяни проігнорували всіх. На мою думку, така невисока явка говорить про кількість людей, які цікавляться політикою і хочуть брати участь в житті держави. У нас, на сьогоднішній день, кричуща ситуація! Дві третини країни категорично не сприймають дійсність, яку нав’язує телебачення. В офіційних подіях живе лише невелика частина держави.

— Як Ви вважаєте, яка подальша доля 5 питань від президента?

— Я ж політолог не з Офісу Президента. Я не знаю, що вони робитимуть з результатами опитування.

— Тоді, об’єктивно, нащо воно були потрібні?

— Це — чисто передвиборча фішечка для мобілізації частини електорату. Не більше. Презентуючи свої питання, Зеленський використовував технології і слогани, з кампанії своєї партії. Такі речі дають мені підстави вважати, що президент знаходився на підтанцьовці у «Слуги народу». Виставляючи 5 питань, він хотів накрутити суспільну ситуацію собі на користь. Бажав, щоб на дільниці прийшли якомога більше його прихильників.

— До кого з політичних гравців перейшли відсотки «Слуги народу»?

— До опозиційної платформи «За життя». Тут є одна суттєва річ. Партія, якої немає як партії, не може бути впевнена у своєму майбутньому. Я маю на увазі «Слугу народу». Її не існує в природі. Навіть, якщо ми маємо список з тисячі людей, це ще не означає, що вони — партія. Вони — структура на основі домовленостей. Партія — це виключно органічне продовження соціального середовища. Іншими словами, є люди з певними запитами та баченням влаштування життя. Партія — прояв цього запиту. Її члени — вихідці із соціуму, що сформовані в інструмент формування простору управління державою. З політологічної точки зору, партії «Слуга народу» не існує. У тому числі, це стосується багатьох політичних сил. Вони мають тільки штаби, але в них немає взаємодії з людьми. Коли наші псевдопартії виходять на плебісцит, вони отримують свої результати, бо не є частиною людського простору і життя громадян. Громадяни задаються питанням — де оті всі люди зі списків у моєму щоденному житті?

Тому, ми не можемо говорити про перетікання голосів. Ми перейшли у час, коли реальні процеси не зовсім відповідають нашим уявленням та формулюванням з підручників. Як я вже казав, на сьогоднішній день, партій в людському просторі «Україна», практично не існує. Вони не взаємодіють з людським простором. Вони не залучають людей до своєї діяльності. Вони не є продовженням волі людей. Тому, вони кожного разу отримують випадкові результати.

Для мене показово, що з 37-мільйонної країни, в ігри політиків готові грати лише 10 мільйонів. При чому, лише пару мільйонів людей це роблять свідомо. Решта — за звичкою. Більшість — 20 мільйонів люду живуть іншим життям. І це — дуже небезпечна ситуація. У будь-який момент вона може зіграти на зміну простору. Громадяни, які прагнуть узяти на себе зобов’язання щось організовувати та контролювати, не можуть реально нічого зробити. Вони знаходяться ізольованими від механізмів прийняття рішень. Вони не потрапляють до органів влади. І це все обов’язково призведе до зміни еліт. Сучасні політики не відповідають середовищу, де вони знаходяться. Вони капсульовані від суспільства. Тому, люди їм обов’язково помстяться.