Юрій Буздуган: Україна братиме участь у будівництві нової геополітичної конфігурації

. Росіяни хотіли, щоб заморожений конфлікт рухався на Захід, через Херсон на Одесу. Однак вони прогадали. Вони не тільки не дійшли до Одеси, навіть Донбасу вони захопили тільки третину. Тепер зона нестабільності і конфлікту може почати рухатися не на захід, а на схід від Донбасу.

Юрій Буздуган: Україна братиме участь у будівництві нової геополітичної конфігурації

Голова делегації України в трьохсторонній контактній групі Леонід Кравчук знову говорить про вибори на Донбасі. За його словами Україна нібито підготувала «План спільних кроків». Йдеться про демілітаризацію окремих районів Донецької та Луганської областей на початку 2021 року заради проведення виборів 31 березня. Чи можливий цей сценарій виходячи із мінливих реалій? Що він означатиме? Легітимізацію діячів бойовиків? Про це i-ua.tv поспілкувався з експортом із питань індустріалізації Юрієм Буздуганом.

— Леонід Кравчук казав, що до 31 березня треба провести вибори на Донбасі. Наскільки це можливо?

— Потрібно усвідомлювати одну річ. Ми знаходимося на переламі епох. Закінчується дуже поганий для України період, який розпочався у 1991 році. Він ознаменувався деіндустріалізацією, депопуляцією та кривавими ранами. Я маю на увазі, заморожені конфлікти в Україні та світі: в Криму, на Донбасі, в Придніпров’ї, в Осетії, в Абхазії та Карабасі. Усі вони були штучно законсервовані на користь інтересів Росії. Тепер ця епоха, нарешті, добігла до свого фінішу.

Зараз наступає точка біфуркації. Така собі м’ясорубка. Через неї пройдуть усі: і Україна, і Росія, і Євросоюз і Сполучені Штати Америки, щоб зрештою, перебудувати систему. Що відбувається зараз? Усі хочуть увійти в нову реальність на максимально хороших для себе умовах. У таких ситуаціях першим завжди ходить найслабший. Сьогодні Кремль робить кроки і пропонує свій проект майбутнього. Заява Кравчука означає тільки одне: Росія бажає віддати Донбас. Вона викачала із території усі соки: і гроші, і людські та політичні ресурси, і тепер він перестав бути для неї цікавим. Тому, Росія пропонує Україні забрати Донбас назад, в стані вичавленого лимону.

Чи влаштовує нас такий варіант? Абсолютно ні. Допоки Росія не виплатить матеріальну компенсацію за руйнацію Донбасу і не відшкодує людські, економічні та моральні збитки, мені такий сценарій майбутнього не до вподоби. Але! То була лише перша пропозиція, і від найслабшого геополітичного гравця. Протягом найближчих годин відбудеться остаточне з’ясування прізвища президента США і куля покотиться далі.

Після Росії заяву про свій проект майбутнього зробить другий за слабкістю суб’єкт — Європейський Союз, точніше Німеччина. Її інструмент ОБСЄ і був знаряддям замороження конфліктів у максимально вигідній для Росії конфігурації. І тепер вони запропонують «прагматичну версію». Однак Європейський Союз — суб’єкт, який програв цю світову війну. Тому, вони запропонують своє бачення світу, яке матиме сили не набагато більше, ніж російське. Забігаючи наперед скажу, що воно нас також не влаштує.

Не варто забувати про приїзд Меркель до Києва 22 серпня 2014 року. Саме він і заморозив війну на Донбасі і віддав його Росії на тепер уже 6 років. Сьогодні вона спробує повторити свої дії шестирічної давнини. Та цього разу Україна не повинна погоджуватися з пропозицією канцлера Німеччини. І тільки після спроб Росії та ЄС встановити нову реальність відбудеться пропозиція головного гравця і переможця цього геополітичного конфлікту — Сполучених Штатів Америки. Звертаю вашу увагу, стратегічного геополітичного союзника і друга України.

Зараз Україна має робити те, що робила і до цього. Стояти на смерть за свободу. Не тільки в себе, але і в усьому регіоні Східної Європи та готуватися до нового геополітичного циклу. Тому, заява Кравчука — це заява Росії і вона стоїть не на порожньому місці. Активність Росії спровокована втратою контролю над іншим простором замороженого конфлікту. Я маю на увазі Нагірний Карабах. Азербайджанці доводять, що цей заморожений конфлікт у такій само конфігурації максимально вигідній для Росії можна переграти на користь Туреччини, США і, головне, самого Азербайджану. Коротше кажучи, немає сенсу смикатися. Усе буде добре. Найближчим часом, причому мова йде не про роки, а про лічені місяці. Україні доведеться брати участь у концептуально новій активності. На цю роботу піде не одне десятиліття. Але головне, що нова конфігурація буде системно кращою для України.

— І що ж це буде за конфігурація?

— Не хотів би забігати наперед, та можу сказати одне. Росіяни хотіли, щоб заморожений конфлікт рухався на Захід, через Херсон на Одесу. Однак вони прогадали. Вони не тільки не дійшли до Одеси, навіть Донбасу вони захопили тільки третину. Тепер зона нестабільності і конфлікту може почати рухатися не на захід, а на схід від Донбасу. Умовно кажучи, до Волги: на ті землі, що називаються «Малиновий клин». Наприкінці ХІХ — на початку ХХ сторіч відбувалася експансія українців і вона утворила чотири клини. Малиновий — це Кубань, Ставропілля, Ростовська область, Краснодарський край, шматки Курської області та Білгород. Був Жовтий клин, він пролягав крізь лісостеп Поволжя, умовно кажучи, від Татарії і вниз до Великого степу. Сірий клин, де українці заселяли землі від Уралу до Алтаю: умовно, від Оренбургу до Новосибірську. Він сягав довжиною 2 тисяч кілометрів, а його ширина становила 30 — 70 кілометрів, смуга між Великим Лісом і Великим Степом. Зелений клин рухався назустріч Сірому клину від Тихого Океану і виник, коли Одеське пароплавство завезло українських селян заселяти Далекий Схід. У 1918−21 роках там існувала ДВР, яка насправді була ДВУР — Далекосхідна українська республіка і 48% населення ДВУР за національністю були українцями. І ті протести, які зараз відбуваються у Хабаровську, Благовіщенську та Владивостоці є свідченням нашої гарячої крові, що прагне Свободи і Волі Народу. Бачите, який простір для української експансії! Та то вже буде наступний геополітичний цикл, на майбутні 30 — 40 років. Тому, попереду у нас багато роботи.

— А прізвище американського президента на наші перспективи вплине?

— Не має значення, хто переможе на виборах у Сполучених Штатах. Їх політика у регіоні від прізвища президента не залежатиме. Звісно, воно впливатиме на її форму, але її зміст не зміниться. Цивілізаційно він полягатиме у створенні у регіоні простору Свободи під лідерством України.