Вірус страху і надія! Чого боїться народ України? Коли нарешті влада «підставить своє плече допомоги народу»?

Чого боїться народ України? Коли нарешті влада «підставить своє плече допомоги народу» ?

Своїми думками на цю тему з i-ua.tv поділилась Манана Абашидзе — кандидат юридичних наук, журналіст.

Хтось із письменників назвав двадцяте століття століттям тривоги. Те, що ми переживаємо сьогодні, в 2020 році, здається нам, особливо жителям великих міст, особливо небезпечним — нам загрожує дивний і невивчений вірус, а політична система показує свою нестійкість і розгубленість з відсутністю стратегій перед страшними викликами.

Порівняння пандемії коронавіруса з Третьою світовою війною вже не метафора. Це «медичний факт». За масштабом жертв і руйнувань: світова економіка за підсумками 2020 року отримає рекордний спад мінімум за 75 років, жебраків в світі за рік стало більше мінімум на сотні мільйонів.

Ми боїмося: бідності, власної і країни в цілому; обвалу гривні; втрати шансу; роботи; статусу. Нам важко пережити: відсутність планів; професійно слабку владу; невизначеність попереду. Боїмось реформ, іноді більше ніж хвороб, а при згадуванні певних прізвищ, наприклад Гетьманцев, Малюська, Шмигаль, фактично кожного починає нудить, як під час газової атаки.

І, да, ми боїмося смерті.

Всі страхи тому, що обіцянки від влади «підставити своє плече допомоги народу» ми трактуємо як «знов брехня», і щоб вже не сказали втішного, це розцінюється, як звичайний фарс и знущання.

А після кожного чергового, мало не щоденного, випадку зараження чиновника, президента, Прем’єра, міністра охорони здоров’я тощо, не може не виникнути логічне запитання — ви то самі чому захворіли? Маски з рукавичками не носили? Або вони не допомогли? А чому тоді нас змушуєте? Чи може на вихідних десь тусили, забули що в ці дні вірус косить найбільше?

А ось ще біда, виявляється, що в боротьбі з вірусом ніякої рівності немає і близько. Це значить, що гарантій немає і бути не може. Та і обіцяні гроші за пацієнтом не ходять, від слова — взагалі !

Не може бути ніякого «загального здоров’я» у бабусі, яка дев’ять днів перед смертю безнадійно чекає приїзду швидкої з катастрофічним ураженням легень, або у пацієнтів, які помирають від нестачі кисню в пересічній лікарні, в якій немає опалення, не те що кисню для хворих, і у будь-якого мера, нардепа, президента, яких відразу лікують кращі лікарі найкращими і тільки першим особам доступними ліками.

Політики ніде і ніколи не люблять визнавати свої помилки. Вони будуть чинити опір до останньої можливості. І їх не лякає те, що тисячі людей залякані, деморалізовані, позбавлені нормального життя, можливості планувати навіть найближче майбутнє. Війна, катастрофічний спад економіки, бідність, зростання побутових злочинів і суїцидів — неминучі і невідворотні наслідки марних спроб вирішити проблеми адміністративними методами.

Але головною помилкою влади, яка руйнує тканину суспільства, сіє паніку, стало використання для боротьби з вірусом поліцейських заходів, прямого фізичного і морального, інформаційного, залякувального насильства. Всі ці безкінечні спроби держави перевести загальну біду в персональну провину кожної людини.

Таким чином політики вирішили перекласти на громадян і зняти з себе велику частину відповідальності за грандіозний провал в економіці, охороні здоров’я, управлінні державою, які оголила пандемія.

Палати в Феофанії рятують, але не на довго, і все на ковід не можна буде списати, але поки народ це дозволяє — у VIР осіб буде все гаразд, нам звідти будуть писати піднесені тексти й відосики про запеклу боротьбу з інфекцією та про безмежну любов до батьківщини, а ми будемо читати і за них радіти. Бо їм ігнорувати світ за вікном палати — дозволяється!