Олександр Новохатський: Майдан — емоція назавжди

У революційні дні осені 2013 року Олександр Новохатський був військовослужбовцем у Службі безпеки України. Він аналізував справи в українському суспільстві і подавав керівникам СБУ та найвищому державному керівництву доповіді про ситуацію. Чим жила влада Януковича? Як представники силових структур ставилися до українського народу? У чому ситуація в державі 2013 — 2014 років подібна до сьогоднішньої? Про це і не тільки він розповів у інтерв’ю для i-ua.tv.

— Як це бути по-іншу сторону барикади?

— У будь-якому конфлікті завжди є дві сторони. Природньо, що одні опиняються з одного боку, а інші з іншого. Станом на осінь 2013-го року, я перебував у статусі військовослужбовця СБ України. До моїх службових обов’язків входило проводити аналіз стану справ у царині українського суспільства та відповідно, подавати керівництву служби та вищім керівникам держави доповіді щодо ситуації. На той момент, я не міг бути в на іншому боці. Я був на боці України. Я служив Українському Народу (за формулою присяги), якому урочисто та публічно присягнув служити в 1996 році.

У Вашому питанні дуже тонка грань між формальним та життєвим, реальним. Саме ця тонка межа між формою та суттю і стала тією самою разючою «червоною лінією», яка розділила формальних українців, громадян України на споріднених із природнім-рідним українським соціумом та відірваних від нього.

Відірваними, виявились окремі чиновники, вищі посадові особи держави, учасники олігархічних кланів та відверті злочинці-кримінальники, які привласнили собі право називатись Державою. Вони ототожнили себе із Україною та привласнили собі право вирішувати долю всіх українських людей на свій власний, персональний розсуд. І все це, всупереч формальним законам Держави Україна, законам людським, законам совісті та моралі.

Тут питання у урозумінні цих тонкощів. Коли їх розумієш детально та яскраво, то питання вибору боку конфлікту вирішується автоматично. Я був там, де було моє серце та моя українська душа. Немає гіршого відчуття — усвідомлювати себе не в тих окопах. Тоді я пішов зі Служби.

— Чому у 2014 році відбулася Революція Гідності? Якими були її передумови?

— Лінія розбрату, лягла у відносинах між (псевдо)українською державою та персоніфікованим українцем. Виник глибочезний конфлікт інтересів, де Держава почала активно відігравати роль банального узурпатора та поневолювача природніх прав особистості та громадянина. Конфлікт «Держава проти Людини». Конфлікт «Форма закону проти Природніх потреб людини у гідному житті».

У 2013-му році в суспільній свідомості українців почали відбуватись процеси наростання невдоволеності своїм життям. Втрата надії на покращення, втрата орієнтирів розвитку. Багато людей в Україні так і не змогли призвичаїтись до специфічної манери «янучарів» призначати на посади чиновників, структурувати бюджет, організовувати соціальні виплати, розподіляти сили для подолання стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій.

В 2013-му ми досягли пікових значень станів розчарування людей перебігом подій. Люди були буквально напомпоповані негативом через приклади неспроможності, безвідповідальності, небезпечності офіційної Влади. Чиновники не реагували на скарги людей, соціальні роботи в комунальній сфері не виконувались, побутові злочини зашкалювали. Згадайте снігокаліпсіс, на весні 2013-го, згадайте Врадієвку, згадайте випуски медіа-новин в стилі фронтових зведень про втрати …

Величезна кількість люду плекала надію, що угода про асоціацію з Євросоюзом змінить порядок справ в країні. Над цією угодою, доречи, працювала шалена кількість фахівців. Працювали самовіддано та подекуди навіть без вихідних та відпусток, роками. А президент Янукович, одноосібно прийняв рішення не підписувати тієї угоди. Практично одноосібно і доволі неочікувано для великої кількості чиновників, службовців і тотальної кількості українців.

Початок протестів став наслідком накопиченої «народної любові» до режиму Януковича, який виражався формулою Держава — це я. Доречі, «Государ», Н. Макіавеллі, була улюбленою книгою Віктора Януковича.

— Кажуть, що часи президентства Януковича — окрема епоха. У чому це проявлялось?

— Епоха правління, чи то царствування сім’ї Януковича, заслуговує на окрему розповідь. Там все було складно. Віктор Янукович був яскравим прикладом суперечливої долі «простого, донбаського пацана, каторова правільниє люді підібрали до справи» (цитата В. Януковича).

Десь із середини 90-х він мріяв понад усе стати впливовим на всю країну авторитетом. В якийсь момент просто він впевнив себе, що бути Президентом України, це й є його найбажаніша мрія. Він настільки горів цією метою, навіть не думав що буде робити з отим щастям, коли стане. І ось, коли став президентом, він буквально впав у ступор. Йому не було що більше бажати. Він перегорів у тій шаленій боротьбі за перше крісло країни.

Дитиною, Віктор Янукович ріс в надзвичайній нужденності. Його дитячі мрії були про їжу, тепло, володіння елементарними речами наприклад, іграшками. Якось він, у вузькому колі згадував, як замерзлий взимку, сидячі біля групки у бабиній хаті, мріяв про теплу країну та власного жирафа.

Знаючи оці його «больові точки», декотрі його поплічники дарували Януковичу певні подарунки з тих, дитячих мрій. Звісно дарували з метою отримати преференцій від царя. Весь час в тому середовищі точилась запекла боротьба за доступ до тіла. Кожен раз вигадувались нові чудесії та забави з подарунками, аби потішити «тата» та отримати від нього добро на черговий грабунок українських багатств.

Цим станом жваво скористались усі причетні до перемоги. Свої, умовно «данецкіє» призначались усюди, де тільки була можливість. Відчуваючи вдалість моменту, «янучари» (назвемо їх так) намагались буквальному сенсі взяти владу усюди, де тільки було можливо. Потім вони починали активно освоювати можливості. В основному збагачувались самим кримінальним чином. Злодіювали. Там неможливо було не злодіювати. Наприклад, пропонували посаду Голови фонду соціального страхування своїй людині, на вісім місяців, із формулюванням — чотири мільйони віддай щомісяця, а далі кради скільки зможеш. На вісім місяців, бо черга стояла з тих, кому треба було таким чином віддячити.

Можете собі уявити, що відбувалось в усій державі. Злодіювали всі та всюди, віддаючи частину вкрадених грошей «на верх». На тому верху, акумулювались такі кошти, що для їх зберігання спеціально купували квартири, де скидували готівку. Коли гроші набивалися до стелі, купували іншу грошову квартиру. Цими процесами грошових скиртувань, займались самі довірені люди — ті, що входили до сім’ї. «Саша-стоматолог», старший син Януковича та його друзі. В якийсь момент вони навіть утворили таку собі мафіозну структуру — «Корпорацію» і почали війну за місце під сонцем та право вирішувати державні справи на свій персональний розсуд. Саме внутрішня війна між молодняком-корпорацією та старими номенклатурними чиновниками й вилилась у побиття протестувальників початкового Євромайдана. Саме вони, «корпорація» (монстрів), стали причиною, яка створила умови нестерпного життя людей та протистояння із системою державного насильства. Всі керівники силовики, були на той час членами «корпорації».

— Чи контролював Янукович ситуацію, коли побили студентів та коли розстрілювали людей?

— Перебуваючи у теплій ванні, куди загнало свого благодійника його оточення, Янукович не міг адекватно реагувати на події. Коли відбулось побиття активістів під стелою в ніч на 30-те листопада, дуже багато «старих донецкіх», його колишніх друзів, намагались донести до нього, як до Президента України всю небезпеку та жахливість того, що відбулось. Проте, першими йому доповідали певні спеціальні люди, із доповідей яких він черпав інформацію. Абсолютно показовою була його реакція на початок масових акцій 1-го грудня — «Пісня групи Фрістайл, «не спеши мєня хороніть"(цитата В.Януковича. Він реально не розумів, не давав собі ради, стосовно того, що реально відбувається.

Він довіряв своєму синові та його друзям. Він довіряв їх «Корпорації», він не міг не знати про її існування.

Щодо того дня, часу від 19-го 20-го лютого, вже 2014-го року, коли на Майдані почались розстріли, я не можу нічого сказати. На той час, я вже не мав доступу до коридорів, не мав стосунків із першими особами державних органів. Але, як на мене, на той час Віктор Янукович вже почувався загнаним звіром. Таким собі «бігущім кабанчіком». Навряд чи він міг, був здатен приймати адекватні рішення. На той час його вже вели «як цапа на повідку», російські фахівці. Тоді вже тривала перша фаза війни проти України та українського народу.

— «Беркут» та інші силовики дійсно були відстороненими від народу?

— Служиві люди мені багато разів говорили що вони ладні були перейти на бік народу, як би «отой народ», якимось чином проявив себе у якості формалізованої держави. Кілька старших офіцерів «Беркуту», яких я добре знав, говорили мені, абсолютно щиро, що готові служити виключно державі. Якщо б протестувальники нарікли себе державою, утворили уряд, міністерства, апарат управління, багато, дуже багато міліціонерів, службовців та військовослужбовців, радо присягнули б на вірність нового людського утворення та захищали б його.

Служиві та чиновники не розуміють слова «народ». Вони розуміють виключно ієрархію державного механізму.

Але Майдан так і не став новою-іншою Українською Державою …

— Що згуртувало українців у 2013 - 2014 роках?

Людей гуртує виключно спільне переживання. Спільна емоція. Оцей спільний стан спорідненого переживання та спорідненого рефлексування й народжує нові людські порядки. Народжує та структурує держави. Українці, тоді в період Майдану, жили однією спільною емоцією. Вони, ми, реально були одним цілим організмом, який гостро відчував, переживав, жив, знаходився в одній емоції. Емоції відчуття гідності.

Так само, при народжені України, як окремого державного утворення у 1991 році, ми усі відчували емоцію єдності. У 2004-му під час Помаранчевих акцій ми відчували спільні потрясіння та спільні емоції. Саме в такі емоційні моменти й народжуються держави. Бо державні утворення це спочатку не гімни, прапори, території, це в першу чергу — відчуття єдності, єдності, нероздільності у спільному відчутті світу. Спочатку емоція, а лише потім пісня-символ, графічний символ, територія, що контролюється.

— Що стало точкою неповернення, під час Революції Гідності?

— Розумієте, процес перетворення — Революція, починається не в момент виникнення активних дій тих, чи інших сил. Не під час побиття чи вбивства і навіть не під час бойових дій із застосуванням армійського спорядження. Революції — штука тиха. Вони починаються із перетворення свідомості людей. Спочатку перетворюються відчуття людей, потім думки, поті починаються усвідомлені дії)))

Українська Революція за владарювання на своїй землі Українського Порядку Буття, не припиняється понад тисячоліття))) Просто зараз такі часи, коли нас дійсно багато і дуже мало чого нам може завадити проявити нашу автентичну українську сутність, проявити наш український Порядок.

Щодо подій періоду Майдану, то саме застосування сили міліціонерами в ніч на 30-те листопада стало моментом смерті тієї країни-держави. З того моменту вже не стало вороття. Знесення «режиму янучар» було виключно питанням часу.

Точкою неповернення, точкою смерті порядку життя по правилам «янучарів», стала спільна емоція людей, які перестали визнавати право отих «янучарів» розпоряджатись їх долями.

— Чи не відчуваєте Ви зараз паралель із останнім роком Януковича?

— У мене стан шаленого дежа вю, щодо паралелей між 2013-м та сьогоднішнім роком. Я буквально бачу ідентичність в усьому, в усіх подіях. Знову наявний конфлікт між Державою та простою Людиною. Знову, державні чиновники присвоюють собі права, які їм не можуть належати. Знову при владі вузька корпорація друзів та російських агентів. Знову, менто-поліція отримує шалені повноваження і знову та менто-поліція люто ненавидить простих українців.

Знову перші особи держави відчувають себе державою. Знову формула я і є держава, бездумно втілюється у життя при прийнятті важливих рішень.

Багато чого нагадує події 2013-го. А більше всього, бачу що люди відчувають в середині себе саме ту стиснуту пружину своєї гідності. Їх надурили, пошили в дурні, залякали та намагаються грабувати.

Українці на такі життєві обставини завжди реагують традиційно …