Юрій Смелянський: Ми вже 26 років сидимо на «кредитній голці» МВФ

Кредити від МВФ, формування родинного кошторису, державний бюджет 2021 — це те, про що говорили у студії «Про актуальне» з Іваном Пєтуховим. Які недоліки головного фінансового документу України на наступний рік? Ці та інші питання i-ua.tv поставив нашому економічному експертові Юрієві Смелянському.

— Що не так із бюджетом 2021?

— На мій особистий погляд, на сьогоднішній день, головна проблема, пов’язана з прийнятим на 2021 рік Державним бюджетом - його легітимність. Питання, яке я сформулював сам собі і вже встиг поставити кільком друзям і колегам: «Чи можна вважати легітимним Закон, який прийнятий в порушення чинного законодавства»?

Якщо орієнтуватися на норми Конституції, порушень немає. Якщо орієнтуватися на чинне законодавство (Закон про Регламент ВРУ), то порушений кожен пункт описаного в Законі порядку розгляду і затвердження державного бюджету України на 2021 рік. Якби були порушені норми Конституції в цьому питанні - у нас є Конституційний суд. Він уповноважений дати тлумачення дотримані норми Конституції або порушені.

А ось те, що депутати повністю ігнорують норми закону, який описує алгоритм їхніх дій в конкретному питанні розгляду і прийняття державного бюджету - оскаржити ніде. В Україні не існує органу або інституту влади, який уповноважений розглядати такі питання. Саме питання є основою для дуже хорошої наукової дискусії з пошуком відповіді «Що робити?». Депутати Верховної ради позбавили себе від відповідальності за порушення законодавства. Ось так породжується правовий нігілізм з боку влади і поширюється на все суспільство. А аргумент, який пролунав в стінах парламенту про те, що «не можна входити в Новий рік без бюджету і треба прийняти, що є» — це плювок в бік українських платників податків, які фінансують державний бюджет.

Ще один момент. Я вже коментував проблематику, пов’язану з розрахунками по наповненню дохідної частини державного бюджету. І те, що КМУ арифметично підігнав цифри до «прийнятного рівня», на їх погляд, не вирішує проблему в цілому. Вона виникне пізніше. У більш гострій формі. Уже в 2021 році, коли почнеться процес виконання прийнятого бюджету.

— Для кого написали бюджет 2021? Чиї інтереси він представляє?

— Чиї завгодно, тільки не інтереси держави Україна. Не інтереси основної маси громадян України. Не інтереси людей в Україні, які своїми коштами (податками) утримують владу. Події, що відбуваються в Україні, яскраво доводять, що ні Генеральна прокуратура, ні МВС, ні СБУ, ні судова система, і перелік можна продовжувати, не є інститутами захисту законності, захисту прав громадян України, захисту національних інтересів. Завдання цих інститутів влади — захист самої влади і тих, хто входить до її складу. Отже, по відношенню до суспільства, до громадян України — це репресивний апарат. Як і було за часів СРСР. Декомунізації завдань, що стоять перед такими інститутами влади не відбулося.

Збільшення витрат на репресивний апарат є ілюстрацією готовності влади силовим шляхом придушувати незгоду громадян України з відзначеною владою політикою. Збільшення витрат — це плата за лояльність на тлі подальшого зубожіння суспільства. Відповідно, бюджет 2021 розроблений і прийнятий в інтересах тих, хто в необхідний момент повинен підтримати осіб, які сьогодні знаходяться при владі для збереження їх позицій.

Збільшення витрат на саму владу в умовах падіння споживчих можливостей суспільства, деіндустріалізації, збільшення безробіття, поступової відмови влади від виконання зобов’язань щодо соціального захисту та іншого, іншого, іншого негативного — показник того, що ті, хто сьогодні при владі планують продовжувати погану українську традицію що склалася «індивідуальне збагачення за рахунок зубожіння суспільства».

На жаль, слід констатувати, що на сьогоднішній день громадяни України не вміють відстоювати свої економічні права. І бюджет 2021 року є одним з підсумків відсутності таких навичок.

— Хто винен у високих тарифах на комуналку: уряд чи МВФ?

— У своїй новітній, майже вже 30-річної, історії України пройшла декілька етапів, з точки зору, наявності пріоритету або «базового джерела формування багатства (капіталу)».

1-й етап — це масштабний перерозподіл основних засобів виробництва, включаючи розпаювання земель сільськогосподарського призначення.

2-й етап — це перерозподіл в приватних інтересах бюджетних потоків.

3-й етап — перерозподіл в інтересах малої групи споживчих коштів основної маси населення України.

Так склався наш вектор розвитку, що на сьогоднішній день вже нічого крім земель сільськогосподарського призначення перерозподіляти, з точки зору серйозного і одномоментного збагачення, практично немає. Та й їх перерозподіл стикається з інтересами великої кількості дрібних власників земельних наділів.

Проблеми наповнення дохідної частини бюджету і кількість бажаючих збагатитися за його рахунок знижують значимість цього інструменту забезпечення особистого благополуччя тих, хто ці кошти розподіляє.

Залишається лише один варіант дії — забрати споживчі ресурси у суспільства за рахунок його (суспільства) ще більшого зубожіння; збільшення вартості життя і зниження якості життя; повного розбалансування соціально-економічної стабільності. Хоча всі ці роки соціально-економічна стабільність була дуже і дуже умовною.

Але раз ми вирішили зайнятися пошуком винних … Їх декілька.

По-перше, власники підприємств-виробників послуг в житлово-комунальному господарстві та власники підприємств-виробників економіко-утворюючих благ. Під економіко-утворюючими благами я маю на увазі електроенергію, природний газ та інші енергетичні ресурси, а також інфраструктуру доставки цих благ. Це ті, кого ми звикли називати олігархами, а також існуючі державні компанії-монополісти.

По-друге, ті представники влади, які за підтримки цих олігархів прийшли у владу. І які вважають, що всі помилки або корупційні рішення влади повинні оплачувати громадяни України. Тобто, раз громадяни України, як виборці привели до влади якусь групу вони несуть економічну відповідальність за всі дії цієї групи.

Економічну політику в Україні формує Кабінет міністрів. Регулюванням цін і тарифів, як складової економічної політики, відповідно, також займається КМУ.

По-третє. Міжнародний валютний фонд був створений у 1945 році на основі міжнародного договору для сприяння оздоровленню світової економіки. Це центральна установа системи міжнародних платежів і курсів національних валют, яка дозволяє державам вести між собою економічні операції. Мета запобігати кризам, заохочуючи прийняття державами обґрунтованої економічної політики і, одночасно, це є фонд, який можуть використовувати держави-члени, які мають потребу у тимчасовому фінансуванні для вирішення проблем платіжного балансу.

Іншими словами, міжнародна кредитна установа з особливим статусом. Завданням будь-якої кредитної установи є забезпечення повернення тимчасово наданих коштів. З огляду на те, що позичальниками є держави в особі уповноваженої влади МВФ повинен отримати гарантії від цих позичальників про здатність виконати взяті на себе зобов’язання. Але в уряду України є тільки один інструмент забезпечення виконання взятих на себе міжнародних кредитних зобов’язань — державний бюджет. Тобто, завдання КМУ переконати МВФ в тому, що наповнення дохідної частини бюджету буде забезпечувати виконання зобов’язань за бюджетною строчкою «обслуговування державного боргу».

Якщо ви прийдете в банк взяти кредит, він з зажадає забезпечення. В першу чергу, документ що підтверджує вашу платоспроможність. КМУ також надає МВФ розрахунки платоспроможності. Тобто, розрахунки, які підтверджують стабільність і достатність надходження коштів до дохідної частини державного бюджету. А з цим у КМУ дуже великі проблеми. І ще один нюанс. «Тимчасове фінансування для вирішення проблем платіжного балансу» — ось для чого МВФ надає поворотну допомогу. А цією тимчасовою допомогою Україна стабільно користується з 1994 року.

Ми вже 26 років сидимо на «кредитній голці» МВФ. І темпи потреби в цій допомозі (апетити КМУ) весь час зростають. Це свого роду наркоманія. Замість того, щоб займатися економічною трансформацією і економічним зміцненням України влада вирішила, що «кредитних ігор» достатньо. Термін в 26 років великий і МВФ має право все більше сумніватися в платоспроможності України. Відповідно, перед КМУ постає питання, як довести цю платоспроможність. У такому контексті інструмент «український споживач заплатить за все», як один з інструментів доказу платоспроможності влади за зовнішніми зобов’язаннями і призводить до систематичному зростанню тарифів. За риториці влади — це прагнення до якогось ефемерного і не існуючого ринкового показника або рівню вартості благ. Адже конкурентного ринку на житлово-комунальні послуги влада на догоду олігархам створювати не бажає.

По-четверте. Чи може МВФ проштовхувати в Україні інтереси основних донорів Фонду? Не можна такого виключати. Щоб мінімізувати такий вплив треба ставати економічно незалежними. Це, якщо в загальних рисах, про винних.

— Як правильно розрахувати тарифи? Чому з українців деруть такі надмірні кошти?

— Є така історія, а може легенда. Якось у Лі Кван запитав журналіст: чи існують у його команди якісь секретні технології або інструменти, які допомогли створити економічне чудо. Лі Кван Ю відповів, що так, є «секретна зброя» — «ми взяли кілька підручників з економіки і зробили все як там написано»! Ну, а щоб ми з Вами в результаті розмови не написали ще одні підручник про тарифоутворення …

Перша дія в питанні правильності розрахунку тарифів — це мінімізувати участь державної влади в цьому процесі. В Україні державної влади в цьому питанні надмірно багато.

Друга дія. Максимально можлива індивідуалізація в виробництві житлово-комунальних послуг. До рівня домогосподарства, групи домогосподарств або територіальної громади. Ця дія ще носить і іншу назву -демонополізація.

Третя дія. Перегляд прав власності на інфраструктуру доставки житлово-комунальних благ і прав власності на підприємства-виробників таких благ. Що я маю на увазі під переглядом прав власності на підприємства-виробники благ — там, де індивідуалізація виробництва житлово-комунального блага неможлива власником таких підприємств на території територіальної громади, переважно, повинні стати члени цієї територіальної громади.

У такій моделі державній владі немає необхідності втручатися в процес тарифоутворення. В одній особі власник і споживач благ сам розбереться з формуванням тарифу для себе самого. А завдання державної влади зводиться до формування стандарту якості послуг і контролю за дотриманням цих стандартів.

Уже перелічені дії і ще не названі відносяться до дій, що формує конкурентний ринок, або до формування умов само відповідальності за самозабезпечення необхідними послугами. Це, в тому числі, один з елементів декомунізації економічних відносин. Для влади, яка захищає інтереси олігархів, а значить, монополістів, такий розвиток подій і відносин неприпустимий. Адже масовий український споживач є основним джерелом збагачення вузької групи вигодо-набувачів, яка має можливість монетизувати свій політичний вплив і свою політичну владу.