Юрій Смелянський: 2020 рік зробив Україну ще більш слабкою в економічному відношенні

«Влада для влади поза правовим полем України» — стало нашою нормою.

i-ua.tv продовжує підбивати та аналізувати підсумки року 2020. На цей раз, ми поспілкувалися з експертом з питань економічного розвитку Юрієм Смелянським.

— Яким для України був 2020 рік: зі знаком «+» чи «-»?

— Я б назвав 2020 рік, що минає — роком марно витраченого часу. Ми в своєму державному розвитку не просунулися ні на крок вперед. Навпаки, відступили назад. Рік приніс дуже багато негативу і розчарувань для суспільства. Рік ще більше дискредитував систему державного управління України, систему відносин в Україні. Рік зробив Україну ще більш слабкою в економічному відношенні, а значить, ще більш залежною державою. Залежною, з точки зору необхідності отримання міжнародної підтримки, без якої у 2020 році влада не змогла виконати затверджений державний бюджет.

Якість життя населення України впало. Споживчі можливості суспільства знизилися. Рівень довіри до основних інститутів влади з боку суспільства впав ще більше. Чого вартий тільки одна конституційна криза, по-суті, яка була породжена на рівному місці. У західних ЗМІ українські реальності все більше і більше піддаються критиці незважаючи на те, що Україна продовжує страждати від зовнішньої, російської збройної агресії. І на додаток до всього комплексу мінусів додалася ще вірусна епідемія, яка в ще більшому ступені показала нездатність влади адекватно реагувати на виклики, що виникають, а система охорони здоров’я не готовою до ефективних дій в умовах епідемії.

На жаль, цей комплекс мінусів знаходиться не в тому розділу математики, який гарантує що мінус на мінус дає плюс.

— Слово «коронавірус» стало головним лейтмотивом 2020 року. На скільки ефективні дії влади у боротьбі з COVID-19? Складається враження, що карантин запровадили, аби знищити малий та середній бізнес.

— В цілому в світі «коронавірус» дійсно одна з найбільш повторюваних категорій і термінів. А ось для нашої, української дійсності … Я сам собі багато разів ставив питання — може української влади хотілося, щоб це слово стало лейтмотивом 2020 року в Україні. Лейтмотивом не з точки зору ефективності, продуманості і послідовності прийняття і реалізації анти-епідеміологічних рішень влади. А з точки зору постійних спроб, і не безуспішних, обмежити права громадян без компенсації наслідків таких обмежень. Якщо сформулювати інакше, влада в своєму баченні анти-епідеміологічних дій намагалася більшою мірою централізувати управління в Україні. Змінити систему відносин на свою користь.

При цьому такі дії відбувалися на шкоду національним інтересам України, на шкоду елементам національної безпеки держави (економічної безпеки, соціальної стабільності, політичної стабільності, конституційного балансу). На шкоду, врешті-решт, інтересам громадян України, з точки зору, формування природних умов протистояння вірусу. Я про зміцнення імунітету громадян України та пов’язаного з імунітетом і здоров’ям в цілому нормального збалансованого харчування. І в цьому контексті давайте згадаємо обмеження на роботу відкритих ринків (тобто тих, які працюють на відкритому повітрі); про обмеження, пов’язані з відвідуванням парків, коли метою, за заявою представників влади, було обмежити можливість дихати свіжим повітрям (тобто, зміцнювати імунітет таким чином) і залякати суспільство. Такі дії можна вважати ефективними, якщо на меті посилити владу тих, хто приймає подібні рішення і обмежити свободи тим, на кого такі дії спрямовані.

Ще один момент. Статистика говорить про те, що в Україні збільшилася кількість суїцидів. Це наслідок анти-епідеміологічних рішень і дій влади. В реальності виявилося, що цільові завдання анти-епідеміологічних ініціатив влади — це збереження якоїсь кількості вільних ліжок на випадок погіршення епідеміологічної ситуації. Не збільшення ліжко-місць, а створення резерву за рахунок скорочення послуг з лікування інших захворювань. Тобто, згортання системи охорони здоров’я суспільства.

Про ефективність дій влади. Існують різні види шкали оцінок. Якщо підходити до оцінки як до здачі владою «заліку» на ефективність управління в умовах підвищеного ризику — то не залік. І перездача в реальному державному управлінні не передбачена.

Протистояння малого бізнесу і об’єднаного олігархічного з державним або середнього класу і класу олігархів. У сучасному світі існує певний рівень протистояння між середнім класом і класом великого капіталу. Середній клас — це основа демократичних відносин. Великий капітал воліє монополію на владу. В цілому, в найбільш розвинених державах Західної цивілізації встановлено певний баланс відносин між цими класами. На жаль, в Україні такого балансу немає. І український олігархічний капітал прагне монополізувати свій контроль над споживчим ринком в Україні. Споживчий ринок в бідній державі Україна один з основних джерел подальшого збагачення.

Ще один момент. Середній клас — це соціальна верства незалежних людей. Незалежних економічно. Економічна незалежність породжує свободу мислення, потребує рівних політичних правах, чесній і справедливій реалізації основоположних прав людини. Наносячи, під виглядом анти-епідеміологічних заходів, удар по малому і середньому бізнесу український клас олігархів через українську владу бореться зі свободою в Україні. Ну, а малий і середній бізнес як основа середнього класу, незалежна основа, став метою боротьби за скорочення свобод в Україні, формування нової централізації влади, нової диктатури.

— Навіщо відбулася конституційна криза? Це був чийсь злий умисел?

— Я не фахівець з Конституційного права і з цієї причини можу лише формулювати свої особисті відчуття від ситуації. На мою думку, «злий умисел» і був, і не був. Найімовірніше було бажання повністю підпорядкувати собі (офіс президента) Конституційний суд. Примусити його приймати рішення за вказівкою президентської вертикалі. Не склалось. А ось оцінювати наслідки від дій; адекватно реагувати на виникаючі ризики і загрози; мати в пріоритеті національні інтереси, а не особисту вигоду (економічну, політичну і так далі) не є властивим української влади.

Навпаки, українська влада незалежно від прізвищ стабільно ілюструє правовий нігілізм, повне ігнорування норм української Конституції і чинного законодавства при досягненні поставлених самим собі цілей. «Влада для влади поза правовим полем України» — стало нашою нормою. На жаль. Але подібна модель політичної поведінки і дій породжує суспільний правовий нігілізм. А в підсумку такий стан призводить до всяких криз. У тому числі і конституційних.

— Навіщо влада підняла ціни на комуналку та зробила їх драконівськими? Хіба не можна було обійтися без зростання тарифів?

— Для мене розмова про тарифи — це розмова про систему економічних відносин. За великим рахунком, в системі ринкової, конкурентної економіки практично будь-які ціни і тарифи, як вид цін, формуються за рахунок впливу факторів попиту і пропозиції. Втручання державної влади в цей процес здійснюється лише тоді, коли виникає необхідність коригування процесу ціноутворення в залежності від різкої зміни споживчих можливостей суспільства.

В Україні влада всіма силами не допускала і не допускає можливості для формування справжнього конкурентного ринку. Причин кілька.

По-перше, реалізація економічних інтересів тих, хто став власником підприємств з виробництва благ життєзабезпечення (український олігархат), тобто житлово-комунальних послуг. Створивши на цьому сегменті споживчого ринку штучну монополію влада забезпечила власникам цих підприємств можливість систематичного збагачення за рахунок зубожіння суспільства. Ці послуги безумовні, споживач не може від них відмовитися так як вони забезпечують можливість відновлення працездатності.

По-друге, бідним суспільством простіше управляти. Дозволяючи власникам підприємств з виробництва цих благ постійно підвищувати їх вартість (збагачуватися), українська влада створює умови, при яких суспільство в масі продовжує залишатися бідним. А значить більш залежним від влади!

По-третє, ми, як представники бідного суспільства звикли обговорювати питання розміру тарифу, а не зміни споживчих можливостей для їх придбання. Тобто. Більш важливо не те, як змінюються тарифи, а те, що у суспільства недостатньо споживчих можливостей для їх безболісного придбання.

По-четверте, систематично підвищуючи тарифи в бідному суспільстві влада таким чином намагається збільшити гарантоване зарахування податків до доходної частини постійно дефіцитного державного бюджету.

По-п'яте, державне тарифоформування це інструмент централізації влади.

За великим рахунком сегмент ринку послуг життєзабезпечення у нас не декомунізований.

Не знаю, наскільки це питання буде цікавим українським ЗМІ, які як відомо в основному належать тим же людям, які володіють підприємствами з виробництва послуг життєзабезпечення. Але думаю, що вже в новому 2021 року Україну чекає смуга скандалів пов’язаних з неможливістю отримати потрібний обсяг послуг життєзабезпечення і ресурсів для їх виробництва в силу відсутності договорів на постачання електричної енергії, природного газу. Про що мова? 25 жовтня в Україні пройшли вибори до органів місцевого самоврядування. У тому числі в новоутворених об’єднаних територіальних громадах. Деякі новостворені об’єднані громади увібрали в себе територію районів. Деякі більшу частину районів. З’явилися нові адміністративно-територіальні утворення. Але. Вибори пройшли, місцеві органи самоврядування обрали, а юридично ці об’єднані територіальні громади не отримали оформлення. Без цього оформлення у органу самоврядування немає повноважень на укладання договорів з постачання електроенергії, природного газу і так далі для установ суспільно значущої інфраструктури. Це школи, дитячі садки, лікарні, ФАПи, будинки культури і так далі. Крім того, багато оголошених торгів не відбулися — учасників немає або потенційні учасники раптом почали ставати банкрутами.

З’явилося в українській дійсності, яку влада з незрозумілих причин називає ринком, нове поняття «постачальник останньої надії». Все більше приходить інформації, що у цього самого «постачальника останньої надії» найдорожчі ціни на необхідні ресурси. Складається відчуття, що вся відсутність організованого переходу в системі місцевого самоврядування в питанні створення об’єднаних територіальних громад — чергова «спецоперація» для влади і власників-олігархів з метою отримання додаткових джерел збагачення для власників цих «найдорожчих постачальників останньої надії». Скорочено їх називають ПОНи. Державне управління, місцеве самоврядування — це, в першу чергу, виробництво суспільно значущих послуг в інтересах суспільства. Якщо послуги необхідної якості не виробляються або не виробляються взагалі — органи управління не потрібні, зникає сенс їхнього існування!

— А як буди з війною на Донбасі? Ось вже 6-ть років вирішення цього палаючого конфлікту відкладається у кошик з табличкою «на потім». У тім коли настане це довгоочікуване «потім» не відомо і досі.

— Україно-російська війна вже без малого сьомий рік є невід’ємною складовою української дійсності. Ось тільки війна йде не тільки на Донбасі. Точно також майже сім років окупанти гноблять 2 з гаком мільйони полонених громадян України на окупованій території Кримського півострова. На мою думку, до тих пір, поки в своїй політиці українська влада буде розділять окуповану територію ОРДЛО і окуповану територію Криму говорити про якесь наближення моменту закінчення війни безглуздо.

В реальності ніхто не знає і не зможе об’єктивно сказати, коли настане це саме «довго очікуване потім» і який вигляд воно прийме. Що насправді хотілося б спостерігати в якості показника руху до мети «закінчення війни і відновлення територіальної цілісності України»: формується і реалізується послідовна, зрозуміла політика щодо питань війни і деоккупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Політика, яку прийняло суспільство і готово брати участь в її реалізації разом з владою. Яким чином формується така політика? Є стратегія і цієї стратегії відповідає тактика дій. Публічна частина обговорена в суспільстві, необхідність саме таких дій аргументована. Нічого подібного після закінчення сьомого року війни Україна не має.

Складається стійке відчуття, що, як і з попередньою владою, так і з діючою, Україна не отримає необхідного алгоритму розвитку подій. На жаль.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Юрій Смелянський: 2020 рік зробив Україну ще більш слабкою в економічному відношенні