Юрій Буздуган: Ми запропонуємо людству свою мрію про краще майбутнє і Україна стане Францією та Німеччиною ХХІ сторіччя

Наразі треба дати відповідь на питання: «А що є мрією майбутнього?»

Юрій Буздуган: Ми запропонуємо людству свою мрію про краще майбутнє і Україна стане Францією та Німеччиною ХХІ сторіччя

Українці — це нація, чи цивілізація? Як нашому народові посісти одне з провідних місць у світі? Що нас тримає у минулому? Відповіді на це питання i-ua.tv шукав разом з експертом з індустріального розвитку Юрієм Буздуганом.

— Чи можна, на Вашу думку, змінити систему в умовах існуючого суспільного мислення?

— Система змінюється постійно: і в усьому світі, і в Україні. Ці процеси не завжди залежать від нашої волі. Інколи, вони мають абсолютно природній характер, або їх ініціюють за межами нашої держави. Але найкраще, коли ці зміни ініційовані нашою волею і спрямовані на реалізацію наших мрій. Тим не менш, системні зміни відбуваються постійно. Остання з них трапилася у 1991 році. І вона зовсім не означала кінець соціалізму та перемогу капіталізму.

Справа в тому, що ми раніше мали корпоративну цивілізацію із 8 600 вертикально орієнтованими великими промисловими підприємствами. Зараз їх залишилося менше 300. Крім того, ми жили в державі загального добробуту: з високими зарплатами, пенсіями та соціальними програмами, а також доступною медициною і путівками у санаторій. Третє, що мала Україна — це науково-технологічний прогрес та інструменти його витворення.

Та прийшов 1991 рік — і за нашої активної участі все змінилося. Утім, ми прийшли зовсім не туди, куди хотіли. Наразі, ми втратили індустрію та отримали регрес: не тільки технологічний, але й ціннісний, культурний та соціальний. Попри наявність смартфонів, наша цивілізація стала більш примітивною, ніж до 1991 року.

І такі зміни системи відбуваються постійно. У 1920 — 1921 роках Україна потрапила у аналогічну точку переламу. Зараз, як і тоді, події розвиваються надзвичайно швидко. Ми не розуміємо, що відбувається та не усвідомлюємо, куди рухатимемося. Та це все розгортається завдяки нашим зусиллям і на наших власних очах і хребтах.

Усі ці зміни відбуваються на цивілізаційному рівні. Це — найвищий рівень з усіх можливих. Існує перший, який називається тактика. Це не тільки боротьба за висоти, а і скажімо, за те, хто вироблятиме мікропроцесори. У 60-х роках за це була війна між японцями та американцями. Хто мікропроцесори виробляє зараз? Китай та Корея. Однак і американці, і японці перестали за це боротися, бо тактика не є найважливішим рівнем.

Другий рівень іменується стратегією. Він являє собою змагання за лінії комунікації. Наприклад і боротьба за Північний потік, і недопущення його будівництва є стратегією. Вона — важливіша, ніж тактика, але не є найбільш важливою. Тертій рівень називається геополітикою. Він передбачає боротьбу за могутність, владу, енергію та ресурси. Однак навіть він не є найважливішим. Не зважаючи, на взяття у 1945 році Берліну, СРСР програв Другу світову війну. Те ж саме сталося, і з Великою Британією, на перший погляд, її безперечним переможцем. Адже попри захоплення столиці ворога, не вони здобули статус світового гегемона. Саме тому, лаври реального переможця дісталися Сполученим Штатам Америки.

Найважливішим рівнем є цивілізація. Вона являє собою боротьбу за цінності, за мрії та за казки. За те, що людям сниться у їх найкращих снах і за те, куди вони прагнуть. Ось, що є найважливішим рівнем людського розвитку. І саме США запропонували у 1941 році найкращу мрію для народів світу. Перечитайте Атлантичну хартію і ви зрозумієте чому саме вони перемогли в тій війні.

Тому головне, що в Україні сьогодні відбувається — це рішуче цивілізаційне зіткнення. Ми стаємо свідками переходу від однієї цивілізації до іншої. І це відбувається не тільки в нашій державі, але й в усьому світі в цілому.

— Можливо, Україну найкраще розглядати крізь цивілізаційну призму?

— Ми маємо глобальну і єдину цивілізацію для всього людства. І вона діє як єдине ціле після епохи Великих географічних відкриттів. Однак існують і локальні цивілізації. Якщо казати примітивно, кожній з них відповідає своя мова. Однак це також не зовсім правильно. Бо англійці та американці — дві різні цивілізації, які спілкуються однією мовою. Тим не менш, ми можемо сказати, що в світі є 5.000 мов і 5.000 цивілізацій. Хоча, я думаю локальних цивілізацій трошки більше. Їх кількість становить до 6.000.

Україна є однією з найбільших таких локальних цивілізацій. Тому, що українська мова входить у ТОП 20 найпоширеніших мов світу, а сама Україна — в ТОП 30 найпотужніших цивілізацій. Повторюю: не економік, не держав, а цивілізацій! Наш народ створив 400.000 народних пісень. Такого немає на рахунку жодної іншої цивілізації.

Нажаль, у нашої цивілізації є серйозні проблеми. За останні 40 років відбулося її сильне опримітивнення. Якщо у минулому вона була корпоративною, і в нас домінували такі цінності як індустрія, команда, розвиток, справедливість, економічний та соціальний прогрес, то наразі їм прийшли на зміну сім’я та земля. Це чудові цінності, але — це цінності найпримітивніших аграрних часів. Мова, держава та нація — відносяться до другого цивілізаційного рівня. До речі, ви знаєте, якою найпоширенішою цінністю було в промові Джо Байдена?

— Американська нація?

— Ні, вона згадувалася не більше 15 разів. Найпоширенішою цінністю було «ми». Уявляєте? Не «я», а «ми». Він сказав це слово 94 рази! «Ми», «наш», нам", а це — цінність корпоративної цивілізації. І до речі, така цінність корпоративної цивілізації як «справедливість» у промові Байдена прозвучала 5 разів. Ви знаєте, хоч одного українського президента, який би це слово згадував взагалі? А як часто воно звучить на телебаченні?

— Майже ніколи.

— І це говорить про примітивність нашого рівня цивілізації. Утім, люди залишаються тими ж самим, що і 40 років тому. Цивілізаційний рівень українців на кілька порядків вищий, ніж у вітчизняного інформаційного простору. Зараз ми живемо у переламній точці біфуркації. Та я б радіти не став. Ми маємо новий 1991 рік. Плюс Україна вкотре вкинута у зіткнення цивілізацій та у протистояння між старим та новим. Це не тактичне зіткнення на рівні двох армій, це не стратегічне зіткнення грошей, навіть це не зіткнення двох геополітичних блоків. Це — зіткнення двох світових цивілізаційних систем. І ми знаходимося прямо в розламі, на місці, де ведеться бій.

Кожна цивілізація є унікальною. Попри єдину мову, різність американців та англійців, усвідомлюють всі. Але є і те, що їх об’єднує. Усі цивілізації світу можна поділити на дві частини: свободи та авторитаризму. У цивілізаціях першого типу первинним є людина, народ, соціум і громадянське суспільство. Для другого типу — президент, цар, генеральний секретар, тобто воля вождя. Наразі цивілізаційне зіткнення відбувається між цими двома величезними цивілізаційними просторами. Новий міністр оборони США заявив, що головне протистояння, яке чекає на Сполучені Штати Америки, буде з Китаєм.

— Чому саме Китай?

— За останні сто років авторитарні країни показали, що вони можуть бути стабільними протягом десятиліть та мати потужну економіку. І це, не зважаючи на те, що їх кінець неминучий і рано, чи пізно всі народи стануть вільними. Сьогодні безперечним лідером авторитарного табору є Китай. Він може похизуватися найбільшою стабільністю та найпотужнішою економікою.

Найпотужнішою вільною країною є США. Їх від Китаю відділяє найбільший у світі океан, тому між ними немає прямого зіткнення, як, скажімо, і між США та Росією, між Іраном та Європейським Союзом. Утім, на планеті є місце, де зійшлися вільні та авторитарні країни в гарячому конфлікті. Як ви думаєте, що це за місце?

— Україна?

— Так. Саме по нашій території проходиться найгарячіший цивілізаційний розлам між Авторитаризмом та Свободою. І це не конфлікт між Україною та Росією і навіть не протистояння Сполучених Штатів Америки та Китаю. Відбувається конфлікт між двома світами та двома глобальними цивілізаціями, між Авторитаризмом та Свободою. І він проходить по нашій з вам Україні.

Найточнішою його точкою є Донбас. В ОРДЛо українці живуть в умовах авторитарного режиму, де Путін — цар і все їх життя залежить від нього. А поряд українці живуть у вільній країні і все залежить від тебе самого. Обидві сторони відчувають, що «ми не такі як вони». Ми не молимося на свого царя і не ставимося до президентів по-рабськи. І це відбувається не тільки у Львові, чи в Києві, але і в Маріуполі та Сєвєродонецьку. Тут немає людей, готових здохнути за чергового фюрера. Тому, наголошую: настільки гарячого як у нас цивілізаційного конфлікту немає більше ніде в світі.

— Якщо Україна стане класною цивілізацією, то чи не розчинить вона націю?

(Сміється.) Розумієте, у піраміди найвищий щабель є завжди найважливішим. Наприклад, за умов корпоративної цивілізації важливими є її цінності та економіка. Даруйте, за тавтологію, корпоративна цивілізація без корпоративної економіки є неможливою. Однак вона ніколи не існуватиме без аграрної економіки. Немає жодної країни, де є тільки корпорації. Завжди є аграрні підприємства, домашні господарства та малий і середній бізнес. Це — піраміда.

Подібна аналогія підходить і до цивілізацій. Щоб мати високорозвинену цивілізацію, потрібні цінності аграрної епохи: родина, сім’я, земля, діти; містичної епохи: успіх, гроші, удача, етнічна нація; індустріальної епохи: свобода, рівність, братерство, політична нація; корпоративної епохи: команда, економічний і соціальний прогрес тощо. Іншими словами, економічний та соціальний прогрес не можуть настати без такої цінності як діти. І без «нації» теж. Але свобода важливіша ніж етнічна нація, а суспільний прогрес важливіший за політичну націю.

Тому той, хто кричить: «Нація понад усе!», робить велику шкоду для України, бо наразі є значно важливіші речі. Містична цивілізація — це часи Великих географічних відкриттів. Умовно кажучи, цінності п’ятисотрічної давнини, для України це часи чумаків. Однак у нас з цією цінністю є проблема і нам потрібно заткнути дірку. Безперечно, ми маємо говорити про націю. Але не вона стане головним цивілізаційним проривом України.

Україна має витворити два інструменти цивілізаційного прориву: перший — нова індустріалізація, побудова потужної корпоративної економіки. Не просто корпоративної, а економіки транснаціональних корпорацій. Ту, яка буде органічно вбудована у світову економіку. Другим інструментом цивілізаційного прориву України є цінності: мрії та казки.

Про що мають мріяти люди? Про садок вишневий коло хати? Це — наш фундамент, але лише фундамент. Воля, удача, гроші, етнічна нація стоять на другому рівні. На третьому знаходяться: свобода, рівність, братерство, громадянське суспільство, індустрія, машини, верстати. Корпорації, держава загального добробуту, командна гра оселилися на четвертому рівні. Нарешті: п’ятий рівень. Про що мають мріяти українці на найвищому цивілізаційному рівні?

Колись українці мріяли про космос. І це не була якась абстракція, а реалізована мрія. Найпотужніша космічна ракета в світі була збудована в Україні. Це — та сама «Сатана», створена в Дніпрі. Ми переплавили мрії про космос і дали результат. Найперша ядерна реакція була зроблена у Харкові, у 1940 році. Найкращий у світі танк Т34 збудували саме в Україні, в тому ж Харкові. В Києві народилася «Мрія» — найбільший літак у світі. Та цього вже замало. Це — мрії корпоративної цивілізації.

Наразі треба дати відповідь на питання: «А що є мрією майбутнього?» І тут відбувається найголовніше цивілізаційне зіткнення. Росія і весь авторитарний блок нам пропонують мріяти про царя, уявляти, як ми здихатимемо у черговій світовій війні та радіти, що померли за імперію. Бог з тією Росією! Авторитарні країни не можуть запропонувати нічого хорошого. Головні цивілізаційні зіткнення у нас будуть не з росіянами. Подивимось які мрії запропонують нам французька, англійська, американська та японська цивілізації. І чи зможемо ми запропонувати нашу українську мрію, яка надихатиме людей не менше?

Хто ми? Ясно, що не показушники-манірулятори, яких розвелося як гною. Тим не менш, є в Україні ті, хто готовий «ходити босоніж по лезу ножа», пропускаючи цінності, смисли, міфи та мрії через власні душі. Два роки тому я брав участь у декількох «сакральних семінарах», рік тому ваша редакція організувала декілька дискусійних круглих столів, влітку і перед Новим роком Олена Скоморощенко провела два філософських клуби і зараз готує третій. Усі ці заходи проводилися без грошей і без політичного кукурікання. А виключно для того, щоб знайти відповіді на питання про головне. Переконаний, що ми не єдині, хто таке робить. Так що Україна зараз вагітна своєю унікальною цивілізаційною відповіддю на виклик сучасності і своєю модерною мрією.

Зараз в України є шанс запропонувати щось автентичне, але проривне. Чи здатна на це Ukraina irredenta? Давайте подивимося на Францію. Вона ніколи не була світовим гегемоном, однак завжди знаходилася у колі цивілізаційних лідерів. Чому? Бо французи пропонували мрії. Саме їх представники такі як Руссо та Дідро подарували мрію про свободу, просвітництво та прогрес. Це зробили не англійці, німці, або американці, а саме французи. І ось — результат. Франція і досі залишається серед цивілізаційних лідерів світу. При цьому, жодного разу не будучи світовим гегемоном. Відстала Німеччина дарує світу нову цивілізаційну мову — класичну музику Моцарта та Бетховена і теж входить до кола цивілізаційних лідерів. Тому, якщо нам вдасться запропонувати українську мрію, яка стане дороговказом до найкращого цивілізаційного майбутнього для всього світу, і ця мрія захопить серця мільярдів, як це зробили Вольтер і Бетховен, то Україна стане Францією та Німеччиною ХХІ сторіччя.

Рекомендовані публікації