Андрій Кочуков: Московія — це історичне збіговисько людей без ідеології та землі

У них практично нічого немає. Деякі їхні народності мають свою національну ідентичність. І вона не російська.

думку соціолога та політолога Андрія Кочукова, історія цієї території почалася від улусу Золотої Орди. Наразі, там проживають розрізнені народи, з відмінними мовами та національними ідентичностями. Андрій Кочуков бачив людей, які називають себе збірним словом «росіяни» і поділився з нами своїми спостереженнями і спогадами.

Доброю волею Батия

— Як варто називати державу-агресорку: Московія, чи Росія?

— Як би там не було, це не Росія. Це — Московія. У старовинних картах її територія відома під назвою Велика Тартарія. Стародавні греки іменували її диким полем, де жили дуже дивні племена песиголовців та андрофагів. Вони вживали до їжі м’ясо людей. За відомостями від Геродота, андрофаги не віддавали своїх мертвих землі, а зберігали їх тіла в лабасах. Таких собі хатинках, які стояли на високих ніжках (чим вам не прототип помешкання Баби Яги? — ред.) Коли починалися проблеми з їжею, прадавні московити йшли до лабасів і їли трупи своїх померлих.

— Так трупи мають властивість розкладатися.

— У тому то й і весь прикол. Андрофаги загортали мерців у спеціальну тканину, і в результаті, трупи перетворювалися на в’ялене м’ясо. Та я не буду далі вдаватися до подробиць. Їх можна перечитати у книзі Вільгельма де Рубрука: «Подорож у східні краї». Він сучасною мовою описав записки Геродота про східні землі.

Натомість, я хочу говорити про Московію часів Середньовіччя. Своєю появою вона завдячує Батию та його сину — названому брату Олександра Невського. А сама Москва була заснована трохи раніше Юрієм Долгоруким на територіях далеко не найкращої якості, населених унгро-фінськими племенами. Слово «Москва» має лише один переклад. Із унгро-фінської він звучить як «гнила вода». Тим не менш, казкарі «рускава міра» й досі пропагують ідею, що українці та росіяни — один народ! Та невже? Буквально через 22 роки після заснування Москви — 1169-го року — князь Володимиро-Суздальський Андрій Боголюбський організував перше домонгольське тотальне нищення Києва з подальшим масовим пограбуванням міста та продажем киян у рабство. До того чинити таке бузувірство не наважувався жоден русич. Не сумніваюся, що тодішні криваві злодіяння духовних прабатьків московітів теж супроводжувалися істерикою на кшталт «мыжебратья».

Взагалі на теренах сучасної Московії русичів ніколи не було. Натомість на землях між Волгою та Борисфеном успішно мешкали старі угро-фінські племена. Найвідоміші з них це — мокша, меря, вісь, єрзя. Усіх їх єднала спільна мова. Саме тому в сучасному «великому та могучому» ви можете почути чимало слів з фінським корінням. Ще одним джерелом утворення російської мови була тюркська. Це — результат впливу Золотої Орди, яка собою складала сукупність тюркських племен.

Я вивчав історію аріїв, і можу з впевненістю сказати, що таджики за генетикою є значно ближчими до українців, ніж росіяни. Перші проживали в Ірані та Північній Індії, а це — корінні землі стародавніх аріїв. Якщо, приміром, з вами хтось спілкуватиметься санскритом, ви зрозумієте приблизно 30% слів. Це «мама», «кінь», «ватра», «він» і тому подібне. Усі вони абсолютно ідентичні з українською мовою.

Іван ІV, прозваний Грозним, почав своєрідний ренесанс орди, тільки з Заходу на Схід, окуповуючи Астраханське та Казанське ханства, винищуючи й підкорюючи народи Сибіру. Так ці території стали частиною Московії.

Династії Рюриковичів обірвалася на Івані Грозному. Він відомий своєю маніакальною жорстокістю, самодурством та реформаторством. По його смерті, після вбивства царевича Димитрія, на теренах Московії почаласялася смута. Зрештою, царем призначили…

— Бориса Годунова?

— Ні. Він, можна сказати, був таким собі «президентом», обраним парламентом. З тією різницею, що у Московії, замість парламенту, існувала боярська дума. Утім, Годунову не пощастило, і його дуже швидко скинули. Потім престол займали і Лжедмитрій, і Григорій Отрєпьєв. Зрештою, царем призначили Михайла, покликавши його з Іпатіївського монастиря. Так до влади прийшла династія Романових.

Потім був його син Олексій, який по смерті залишив двох неповнолітніх спадкоємців: царевичів Петра та Івана. Хлопчики ще не могли правити державою і обов’язки регентши поклали на їх старшу сестру Софію. Дівчина дуже захоплювалася Пульхерією, та малювала себе у мріях великою царицею Московії. Вона не хотіла віддавати владу братам, і через це трапився бунт. За його результатами, Софію відправили до Новодівичого монастиря, а Петро став єдиним царем Московії.

Незадовго після отримання престолу, Петро познайомився з митрополитом Феофаном Прокоповичем. Саме завдяки зусиллям українця, до Московії добралося сучасне православ’я. До того ж, саме він вклав у голову Петра ідею створити імперію під назвою «Росія».

Ой Богдане, ой Богдане, славний наш гетьмане! Нащо віддав Україну москалям поганим?

Із Петром ми з вами вже розібралися. Настав час говорити про російську історію. Її батько Микола Карамзін написав дуже велику працю «Історія держави Російської». Значна частина тексту нагадує історичний фальсифікат. Там дуже багато логічних неточностей. Наприклад, мене дуже дивують дії Богдана Хмельницького, враховуючи національність гетьмана.

— Він ніби поляк.

— Більше того, він — шляхтич! Він походив з дуже відомого роду. Литовці, поляки, українці та литвини (білоруси — ред.) утворили Річ Посполиту. За устроєм вона являла собою Республіку.

— Однак Хмельницький підняв повстання, тому що поляки неволили українців, переслідували за православну віру, тиснули великими податками та закріпачували вільних людей.

— Насправді, це не зовсім так. На наших землях вільні люди жили завжди. Ті, хто не уявляли себе у ролі гречкосія, відправлялися шукати долі на Січ. Перекладаючи з санскриту це слово на сучасну українську, воно означатиме «добровольчий батальйон». Мешканці Січі могли похизуватися власним господарством та навіть законодавством. Ну, а що ж ви хотіли з освічених вільних людей? Вони написали першу в світі Конституцію (Пилипа Орлика — ред.), взявши за основу спадщину Марка Тулія Цицерона. Якщо коротко, кожна Січ мала республіканський устрій. Бо республіка — це об’єднання людей, які мають власність. Через неї козаки утворили свою державу. Утім влада і власність завжди знаходилися по одну сторону з великою відповідальністю. Візьмімо історію Запорозької Січі: серед її ватажків небагато померли власною смертю. Інколи їх просто страчували побратими.

Гетьман Богдан Зиновій Хмельницький воював зі всіма, хто заважав йому розвивати свою власну державу. Богдана Хмельницького та його людей можна порівняти хіба що з Українською Повстанською Армією. Наша славетна УПА боролася і з німцями, і з совєтами, захищаючи свою Україну.

Та пана Богдана надурили москалі. І це — його найбільші біда та лихо. В обмін на угоду, йому пообіцяли підтримку та умовну українську незалежність. Не судилося. Крізь віки договір з московським царем називали «Возз'єднанням України з Росією». Нам, ще за радянських часів розповідали в школі історію такого собі нещасного Богдана Хмельницького. Мовляв, він прийшов до московського царя ледь не по милостиню. Сказав, що українці з московитами — один народ і попросив захисту від поляків! Ви розумієте, де криється дурня? Поляк прийшов просити захисту від поляків! Це ж повна глупота та нісенітниця!

Тому, питання Хмельницького — дуже контроверсійне. Стан суспільства на час козацьких повстань добре описаний в романах Генріха Сенкевича, зокрема «Пан Володиєвський». Там розповідається історія внутрішнього конфлікту між польською шляхтою. Річ Посполиту знищив не стільки Богдан Хмельницький, скільки шляхтянські міжусобиці. До речі, це була нормальна республіка. На її чолі стояв обраний король. Ще за століття до Хмельницького активну участь у міжусобицях брав і засновник Запорізької Січі Дмитро Вишневецький. З Богданом- Зиновієм мав справу вже його нащадок, Ярема.

Та зараз мова не про Вишневецьких, а про Хмельницького. Богдан ніякого акту злуки з Московією не підписував. Він з нею уклав тимчасовий договір. Такий самий, як колись з поляками та татарами. Хмельницький, у першу чергу, відстоював власні інтереси. Але він робив цілком правильні речі.

Що буває, коли нищать літописи?

— Як імперія стала Російською?

— Тут варто згадати постать Катерини ІІ. Це була третьосортна принцеса — донька одного з прусських князів. На терени «Росії» вона приїхала виходити заміж за Петра ІІІ. Катерина усвідомила себе імператрицею, але побачила, що в її держави немає історії. Звісно, якщо не рахувати минувшину Московії у ролі улусу Золотої Орди. Хитра Катерина вирішила скликати комісію на чолі з Миколою Карамзіним і дворянином Мусіним-Пушкіним. Її представники приїхали в Україну, пішли по монастирях і забрали всі літописи. Це і відоме «Слово про Ігорів похід», і «Повість минулих літ». Потім московити зробили злочин, знищівши оригінали. Тому, до наших часів дійшли тільки копії — так звані — літописні списки.

— Вони могли бути переписаними під потреби Московії?

— Не могли бути, а були! «Оновлені літописи» не витримують жодної логіки та здорового глузду. Вони пояснюють появу Москви розселенням слов’янських племен на північ. Скажіть мені, будь ласка, які дебіли покинуть родючі землі і підуть жити в болото?

— Чи підходить Московії назва Росія?

— Слово «Росія» має кілька пояснень. Перше пов’язане зі шведським містом Роскель — центром культури нордів. Друге -з річкою Рось, на Київщині. Тому, слово «Росія» жодним чином не пов’язане з державою-агресоркою. Ба більше того, мабуть я вас зараз дуже здивую, але Московія не імперія.

— Чому?

— Слово імперія родом зі Стародавнього Риму. Воно походить від «imperium» — що в перекладі означає військову (абсолютну) владу. Скажімо, із початком війни полководці отримували право на загальну та всеохоплюючу владу. Тому, імперія поруч з Московією не валялася і близько. Від слова взагалі.

Натомість, в Московії існували поміщики. Етимологія слова красномовно говорить сама за себе. Поміщики — це ті, кого поміщали. Такими людьми були військові, яких ставили жити на кордоні і забезпечували землею, але натомість просили збирати військо і захищати території. Спочатку, помісне право не передавалося у спадок. Коли помирав господар, його дружині та дітям доводилося переїздити, бо земля та маєток не знаходилися в їхній власності. Пізніше московити вдалися до змін. Відтепер, помісне право поширювалося і на рідних, а земля разом з селянами переходила у приватну власність. Так на світ з’явилося кріпосне право. Селяни закріплялися за територією і ставали рабами. Однак, раз на рік був Юр’єв день.

— Коли від одного поміщика можна було перейти до іншого?

— Ні. У цей день прощалися всі борги. Селянин міг просто сказати: «Я не хочу більше ні на кого працювати» і піти світ з очі. Та хто з них був готовий зробити крок у повну невідомість без грошей та освіти? Катерина ІІ цілком серйозно розмірковувала над скасуванням кріпацтва. Такі думки їй навіяли ідеї Жан-Жака Руссо, Рене Декарта, Вольтера. З деякими просвітителями вона листувалася особисто. Саме Вольтер вмовляв Катерину скасувати кріпосне право. Листування між ними було настільки палким та бурхливим, що подейкують, якби ці двоє жили поближче, вони б мали всі шанси стати коханцями. Катерина у листах до Вольтера назвала Руссо не інакше, як «наш забавний дурник». Вдумайтеся! Людина, ідеї якої лягли в основу Французької республіки, однозначно заслуговувала більш шанобливого ставлення. Утім, Катерину від ідей скасування кріпацтва відмовили. Та й сама імператриця боялася втратити підтримку поміщиків та впливових осіб.

— Чи змогла Росія об’єднати народи, які вона загарбала?

— Якщо чесно, назвати Росію — російською, у мене не повернеться язик. Я деякий час мешкав у Карелії і на власні очі бачив карелів, вепсів та фінів. Усі вони тримаються за власну національну ідентичність. Наприклад, у Петрозаводську усі російські назви магазинів дублюються фінською мовою. Я деякий час мешкав у одному великому карельському селі. Усі його мешканці говорять рідною мовою і чимало з них не розуміють російської взагалі. Так було, принаймні, станом на початок і середину 90-х років.

Я їздив у відрядження до Казані. Половина її мешканців спілкується татарською і не знають інших мов. І це — правда! На Забайкаллі ситуація виглядає значно цікавішою. Коли я знаходився в Іркутську, друзі запропонували мені подивитися, як в них живуть люди. Ми від’їхали від міста десь 300 кілометрів. За російськими мірками — це все одно, що з Києва перебратися до Ірпіня. Ми приїхали в село, де люди один з одним розплачуються «керінками» (гроші Керенського після лютневої революції — ред.)

— А як же ж більшовицькі і сучасні російські рублі?

— Ці люди перебували у стані повної фрустрації. Вони не в курсі, ні, що в світі відбулося дві великих війни, ні що в Росії помінялася влада. Вони у нас запитали: «А хто наш цар? Єльцин?» Ми трохи очманіли. По-перше, Єльцин ніколи не був царем. По-друге, він, на той час, давно помер взагалі. Ми їм відповіли: «Путін». — «А хто це такий? Він не поганий?» — «Такий собі» — «Ну, він нам соболя бити ніби не заважає. Ну і фіг з ним»

— У них, що немає телевізора?

— Та який там телевізор? Там навіть немає електрики. Так само зараз живе доволі багато людей у Росії. Усе, що починається від Уралу і закінчується на Далекому Сході — абсолютно неоране поле. Їм все одно. Тому, сказати, що Росія — імперія, неможливо. Імперія має свою цілісність, а вона у Росії відсутня.

Росіяни за часів Єльцина намагалися вигадати національну ідею. Однак у них нічого не клеїлося. Бо як може існувати національна ідея без народу. Ті, кого прийнято іменувати загальним словом росіяни — роз’єднані та різні. Може я вас здивую, але чимало корінних народів не люблять так званих «русскіх». Десь у 2008 році, в Казані, я пізно ввечері повертався зі своєю менеджеркою з роботи. Ми спокійно гуляли, поки до нас не причепився місцевий татарин. «Ти чого до дівчини лізеш?» — обурююся я. — «А ти хто такий? Росіянин?» — «Ні. Я з України.» — «А ти з України? Брааатела, привіт!» — «А росіяни, хіба тобі не брати?» — «Ні, ми їх не любимо» — «Чому?» — «Вони хотіли у нас забрати дім». У Сибіру така сама історія. Я про це можу з впевненістю сказати, бо на власні очі бачив Урал та Перм. У них власна ідентичність. Вони іменують себе перм’яками і просять не називати їх росіянами.

Росіян не склеїв у єдину націю навіть «совок». Більшовики намагалися побудувати так званий радянський народ. Якось у Леніна запитали, що таке комунізм, бо Маркс таким поняттям не оперував. «Це — радянська влада плюс електрифікація всієї країни», — відповів Ленін. Та побудувати комунізм у більшовиків так і не вийшло. Навіть в самій Московії радянська влада була нав’язана силою, а тому дуже швидко розвалилася. А повній електрифікації відбутися не судилося. На північному заході, в Мурманську, Карелії, в Архангельській області та Вологді не електрифіковано близько 40 — 50% територій. Тому, комунізм — це чистої води фейк.

Плекаючи лаври володаря світу, пан Гітлер розумів, що правити Далеким Сходом буде дуже важко. Саме тому, він мав один цікавий план, який називався «Ост». Про нього починають говорити тільки зараз. Будь-які розмови про «Ост» викликають в держави-агресорки несамовиту істерику. Справа в тому, що біснуватий єфрейтор не збирався йти за Урал. Він планував взяти лише багату ресурсами європейську частину Московії. Решту країни Гітлер планував довірити Сталіну і надати йому статус генерал-губернатора. Просто Йося — це єдина людина, яка могла втримати в силі всю цю орду.

Нікого не влаштовувало наявність великої території з абсолютно варварським населенням, яке не дотримувалося навіть елементарних законів. Як показує практика, з москалями не можна ні про що домовлятися. Чого лише варті слова Отто фон Бісмарка: «Договір з Росією не вартий навіть паперу, на якому він підписаний»? Цю істину зрозуміли всі, починаючи з першої світової війни, коли Росія підписала сепаратний Брест-Литовський мирний договір з Німеччиною. За умовами Антанти, вона не мала такого права взагалі. А потім так само одноосібно й вийшла з нього.

Тому, повертаючись до головної теми нашої розмови, усю цю територію, у кращому випадку, можна називати Московією, Тартарією, чи Диким Полем. Але це — точно не Росія, не імперія і не великий брат. У Московії немає історичних коренів. Усі ті, що вона видає за свої, належать іншим народам.

Ба більше того, російського народу не існує взагалі. Люди, які себе називають росіянами, не мають етнічної приналежності. Ти можеш бути карелом, татарином, або помором, але разом з іншими ти — росіянин. Ось усе, що треба знати про їхню національну ідентичність.

— Ще є один цікавий момент. Представників різних національностей прийнято називати іменниками. Наприклад: українець, француз, турок, таджик, вірменин і так далі. Водночас, «рускій» — це прикметник.

— Ага, типу: «Чий холоп?». Ще на початку 19-го сторіччя була спроба виразити національну ідею Російської імперії. Вона зводилася до гасла: «Православ'я! Самодержав’я! Народність!» Я колись розмовляв з людьми, які себе ідентифікують російськими націоналістами. Вони обіцяли Україні наступити на горло башмаком. Утім, я з ними намагався поговорити про російську національну ідею: «Скажіть мені, скільки відсотків у Росії православних? Вийдіть у Курбан-Байрам до мечеті — і ви отетерите! Що таке самодержав’я? Путін нічого не бачить далі власного носа та загарбницьких амбіцій. Бути і здаватися — зовсім різні речі». Мої знайомі російські націоналісти не змогли мені дати відповіді на жодне з питань. У Росії ніхто ні за що не відповідає взагалі.

Така ситуація і в Україні. Її нам принесли радянщина та Російська імперія. Та нам ще не пізно вирватися з лап манкуртства. На війну проти Московії піднявся весь свідомий народ. Хіба що за виключенням владних еліт. Наші люди навчилися себе самоусвідомлювати. Наші співвітчизники, які переїхали за кордон, намагаються пояснювати іноземцям, що Україна — це не Росія, ми — інший народ. Таке не може не радувати і не вселяти оптимізму на майбутнє.

У мене є друзі в Таджикистані. Вони не люблять росіян, і вважають нас — українців, ближчими до себе. Таджики, терплячи приниження у Білокам’яній, заробляють в Московії гроші і везуть їх додому. До речі, російський шовінізм — доволі старе явище. Для того, аби в цьому пересвідчитися, почитайте Пушкіна. Ось, що він писав про фінів, які, фактично є, титульною нацією Московії: «заскорузлые грязные чухонцы». І це каже людина, яка на половину мавр!

Тому, коли «браття росіяни» нас називають хохлами, я їм відповідаю: «А ви — кацапи!» — «А що це таке?» — дивуються вони. — «Татарське слово, яке означає різник. Людина, яка займається брудною роботою і її руки по лікті в крові. Намотайте собі на вус! Таке відношення до вас у всіх українців!». Я колись мав півторагодинну бесіду з полковником ФСБ — начальником охорони аеропорту в Пермі. Тоді, мені треба було з Пермі потрапити в Таджикистан. «Ти на чорному рейсі — єдиний білий», — сказав він. — «А хто тобі дав право цих людей називати чорними?», — обурився я. — «Ну ми ж рускіє…» — «Ти знаєш, що Худжанд — це останнє місто, яке побудували за наказом Олександра Македонського. Йому дві з половиною тисяч років! Скільки Пермі? 200 від сили? Коли у Худжанді була цивілізація, у тебе ведмеді парувалися! І ти кажеш, що таджики — чорні! Ти знаєш хто такий Омар Хаям? А хто такий Авіценна — зачинатель європейської медицини? Вони були таджиками!» — «Як?» — мій співрозмовник зробив круглі очі. —  «То ти собі дозволяєш ображати народ, про який нічого не знаєш? Хто тут свиня? То давай подивимося правді в очі!»

Тому держава-агресор не російська і не імперія. Вона — Московія і це — просто зборище незрозумілих людей, без ідеології і власної землі. У них практично нічого немає. Деякі їхні народності мають свою національну ідентичність. І повірте мені, вона не російська. То ж навіщо нам підтримувати ворожі міфи! Давайте називати державу-агресорку її правдивою, історичною назвою!

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Андрій Кочуков: Московія — це історичне збіговисько людей без ідеології та землі