Олександр Новохатський: Українці не нація, українці — цивілізація. Цивілізація Волі

Нерозривна триєдиність Землі, Всесвіту та Людського Духу, закладає сакральну основу нашого світогляду.

Наші читачі вже мали змогу ознайомитися з аргументами, на користь розгляду українства під лупою цивілізації. У їх доречності, переконаний і політолог Олександр Новохатський. На його думку, ми значно більше, ніж нація. Та оскільки ми не помічаємо своєї суті, сприймаючи її, як повітря та земне тяжіння, не можемо побудувати комфортну державу. Якими є особливості внутрішнього світу українства? Чим вони пов’язані із тризубом? Про це i-ua.tv розповів Олександр Новохатський.

- Яким є підґрунтя для проявлення у світ українського світогляду?

— Сучасні українці практично не усвідомлюють, що у своєму щоденному культурному житті вони перебувають не у світі проявів форм своєї природи. Наш сучасний світ колективного життя, був описаний з інших філософських моделей світосприйняття та побудований іншими людьми, представниками інших культур, що мали зовсім інші задачі, аніж проявити українство у вигляді державного утворення.

Та ми, сучасні та освічені, часто-густо вперто намагаємось втиснути наш автентичний культурний всесвіт у чужі форми. Зрозуміло, що ніц путнього не виходить, але ми продовжуємо різати себе по живому. Відсікати власну природу та знання про себе у пошуках форм для комфортного організованого співжиття. І це призводить до катастрофічних наслідків. Розпач, сум, агресія та багато інших людських реакцій на те, що ми робимо не розуміючи для чого та навіщо.

Ми джерело знань про свій світ. Ніхто не може знати чи розуміти нас краще, ніж ми самі. Проте, нам постійно розказують, які ми. У чужих піснях, чужих казках, чужих легендах повстають образи українських феноменів, які поверхнево та не зовсім точно передають глибинну сутність нашого культурного коду. Ми намагаємось шукати себе не у власному усвідомленні, а у чужих відображеннях навмисно спотворених форм про суть українства.

Чужі лекала замалі для нас. Чужі світи негодні вмістити широкі уявлення українців про свою природу. Ми потребуємо усвідомлення власного всесвіту, власного простору для проявлення всіх чеснот української Цивілізації Волі. Це прагнення жити в «своєму світі» й не дає українству загинути та щезнути. Нестримний та шалений потяг до прояву своєї глибинної-сакральної культури вимагає проявити найвищу форму організованого колективного життя — цивілізацію.

МИ - Цивілізація Волі, яка прагне проявлення в законах для спільного життя та формалізованих соціальних конструкціях.

Базовою світоглядною платформою української свідомості є нероздільне сприйняття трьох різних явищ-факторів через одне слово. ВОЛЯ. Воля-земля — простір земного життя, воля-концентрація духу — контроль людського тіла, воля-свобода — всесвіт мислення та втілення ідей. Оці явища-фактори сприймаються нашою українською свідомістю як одне логічне поняття (!). Це абсолютно автентичний, унікальний прояв культури — бути вільною людиною, що нерозривно пов’язана долею із своєю землею, через власну готовність та усвідомлену жертовність.

Насправді дуже показово, що в українській мові поняття «свобода», «дух» та «земля» поєднані в одну змістовну мовну форму — «Воля». Одним словом «воля» ми визначаємо поєднання трьох найбільш важливих факторів проявлення людської природи. Нерозривна триєдиність Землі, Всесвіту та Людського Духу, закладає сакральну основу нашого світогляду.

Прагнення до прояву власної волі та можливість її проявлення в нас, українців визначається одним звуком, одним словом, одним тотожнім сутнісним поняттям, однією формою мислення. Може саме тому, ми вільні. Вільні від моменту народження нашої свідомості. Вільні від моменту усвідомлення своєї ідентичної приналежності до української цивілізації — унікального, суто українського способу облаштовувати простір людських стосунків. Ба більше, простір, ми часто визначаємо так само — словом «Воля».

Наш символ українства — тризуб, демонструє нероздільну триєдиність волі-землі, волі-відчуття та волі-діяльності. Ми цивілізація вільних людей, які вільні у своєму виборі до життя на волі. Саме слово «Воля» закарбоване в графічному зображені тризубу.

Оця унікальна присутність «Волі» в нашій людській суті грає з нами дуже злий жарт. Ми ставимось до найважливішого питання людського світу, як до цінної речі, що зрозуміла сама собою. Ми не помічаємо своєї вільної суті, так само як не помічаємо наявності повітря, сили земного тяжіння та ще багатьох речей, які роблять наш світ. Не помічаємо цінність, яка є частиною нас, яка увесь час на видноті.

— Чим ми відрізняємось від росіян?

— Російський культурний проект, навпаки заснований на поневолені, свідомому позбавлені волі. Наприклад слоган «За Вєру, Царя и Отєчєство» повністю оперує факторами поневолення, пригноблення. Необхідності тотального підкорення трьом інструментам закріплення — на рівні духовному, на рівні світському та рівні світоглядному. «НеВоля», в усіх варіантах самосвідомості.

Український проект колективного простору, навпроти являє собою свободу проявлення людини через усвідомлення власної суті та відповідальності. Якщо ходити на війну, то добровільно. Якщо розпоряджатись землею, то добровільно та усвідомлено. Якщо обирати собі лідера, то вільно через свідомий вибір персони.

Цілковита тотальна різниця світоглядних особливостей культурної архітектури особистості робить неможливим існування носіїв такого суверенітету (свідомої автентичності) в одному цивілізаційному проекті. Грубо кажучи, саме оця світоглядна несумісність-протилежність, не дозволяє в одних географічних межах реалізувати два культурні проекти, що кардинально різняться між собою. Фізично не можливо використовувати людей з одним світоглядом, для реалізації формального світу під інший світогляд.

—  Якими мають бути політичні гасла, що відображають українство?

— Маркер унікальності «Воля», визначає повним чином структурну ідеологічну основу для українського світу. Свобода проявлення людини та наявність можливості реалізації прагнень до досконалості. Свобода — право вирішувати тільки за себе, а також «в апріорі» визнавати право інших розпоряджатись власним життям, виключно з їх власної волі.

Сучасні націоналісти копіюють російський культурний проект у тих самих «людожерських» культурних проявах. «Армія, Мова, Віра» — типовий набір інструментів для позбавлення волі-свободи. Не розуміючи своєї природи від триєдиності «Волі», та тектонічної різності із культурним проектом Росія, сучасні націонал-патріоти виглядають повним відображенням, віддзеркаленням нашого ворога. І велика кількість людей в нашому просторі спільного життя відчувають це на рівні підсвідомості.

Цілісна модель українського людського простору можлива у реалізації виключно у глобальному вимірі. Виключно у вимірі цивілізації, як найвищої міри організованості людської структури колективного життя.

На теренах українських земель, сьогодні проживають мільйони людей інших етнічних груп та племен. Водночас вони є носіями українського духу та цінностей, що притаманні виключно українцям. Немає в нас однієї церкви.

Ми різні. Але це земля наша. Бо саме ця земля породжує в нас найкращі риси та змушує організовувати спільний порядок життя. Ми тільки тут можемо себе відчути на своєму місці. Реалізувати себе. Відчути себе вдома. Нам потрібен один порядок, один простір стосунків.

Сучасна українська мрія, так само одна на всіх. Це мрія про спільну країну, як місце де збуваються мрії. Де є місце всім для реалізації їх талантів, знань та умінь.

— Якою має бути держава, яка відображає українські цінності

— Такий підхід до розуміння української природи не лишає варіантів для конфігурації машини держави. «Мінімальна держава» — єдиний соціальний механізм, що вкладається у параметричні показники феномену Волі. Єдина можлива форма українського колективного життя, це простір розмаїття індивідуальностей в одному безпечному середовищі.

Умовна «організована соціальна формація» (держава) повинна здійснювати три функції забезпечення:

—  Забезпечувати безпеку

—  Забезпечувати справедливість

—  Забезпечувати статус людини, як частини цієї формації

Маємо, як параметричний образ, таку собі — «мінімальну державу». Не «полегшену версію» (навіть «демо-версію») геополітичного соціального утворення, як зараз, яка ні на що не здатна, крім живитися за рахунок поїдання своїх громадян та їх ресурсів. А саме — мінімальну. З мінімальним втручанням у життя людей. Державу — як механізм регуляції, у чиї функції входить лише забезпечення функцій Безпеки та Справедливості, а також Представницьких функцій у світі. Держава не повинна займатись економікою. Держава повинна лише забезпечувати існування простору стосунків між людьми на рівні людини та на рівні держав.

Людей не треба повчати та нав’язувати їм ідеології. Час маніпуляцій минає. Люди потребують виключно умов, у яких вони можуть проявити свої таланти, знання та чесноти. Люди прагнуть простору для реалізації своєї людяності. Люди потребують соціального простору добробуту, безпеки та справедливості. Ось і все, для чого їм необхідна держава.

Наша головна проблема української сучасності в тому, що ми з якогось дива, постійно намагаємось жити (вижити), чи то в країні пафосного бариги, чи то в країні кримінально-сімейного Яника, чи то в країні кучми, чи то в ЗЕ-країні страшних клоунів. Насправді, це всі вони живуть в нашій країні. Насправді проблема в тому, що ми через якусь прикру помилку особливостей свідомості, звикли жити в чужих країнах, а не у своїй, нашій.

Навколо нас наша країна. Наш простір життя та стосунків. Ми визначаємо межі пристойного та адекватного. Ми і тільки ми самі визначаємо приналежність нас до цієї системи людських відносин. Ми — це люди, які розуміють свою соціальну функцію та знаходяться на своєму місці у системі людських стосунків. Ми і є спільнотою, суб’єктом прийняття рішень, важелем, кермом, компасом для нашого формалізованого людського утворення — держави-країни.

— За допомогою яких інструментів можна проявити наш український світ?

— Форма проявлення нашого самобутнього світу, який ми відчуваємо своїм єством, до цих пір не проявлена нами, українцями, у формі законів та організованого простору державного утворення. Формалізовані закони і порядки, у яких ми живемо не були сконструйованими, вистражданими та виплеканими українськими мислителями, філософами, бо вони не були описані кращими представниками письменного українства. Князями-королями-гетьманами-президентами не була реалізована «українська державність», як наслідок невід’ємної належності до українського сакрально-філософського знання про себе.

Цивілізації не будуються ані гетьманами, ані царями. У цивілізації набагато ширші завдання та склад виконавців. Колективна відповідальність, колективна діяльність, колективна мета, потребують колективних органів організації життя. А колективна справа, завжди суто добровільна. Царі з гетьманами, завжди спираються на насильство та скочуються в автократію, яка несумісна з багатонаціональними культурними проявами людської природи.

Для організації щоденного життя людей, різних за ритуалами проявів віри, національними особливостями влаштування побуту, культурними особливостями, не придатні інструменти мононаціонального, одновірного або монопартійного характеру. Отже національні інструменти, себто інструменти організації життя для однієї нації, тут не годяться. Потрібні інструменти наднаціональні, ширші, глибші та більш універсальні — цивілізаційні. Українці, люди які проживають на українських землях та свідомо пов’язують свою долю із її долею, іменуються Цивілізацією. Українці не нація, українці — цивілізація. Цивілізація Волі.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Олександр Новохатський: Українці не нація, українці — цивілізація. Цивілізація Волі