Сергій Кондрюк: Перше травня в Україні — це день профспілкової ганьби

Я за Першотравень як прапор національного руху жорсткої боротьби за конституційні трудові права!

Уже завтра Україна святкуватиме Перше травня. Натомість, чимало громадян його сприймають не як Міжнародний день солідарності трудівників, а як можливість відпочити на природі, чи посмажити шашлички. Чи потрібне це свято у сучасній Україні? Своїми думками з i-ua.tv поділився лідер громадської організації «Спілка Вільних» Сергій Кондрюк.

— Чи потрібне свято Перше травня у наш час?

— У Вашому питанні насправді не менше п’яти питань:

 — а що це за свято ?

 — чи дійсно це свято?

— для кого це свято?

— чому саме першого травня?

— чи потрібне таке свято в наш час?

Якщо ми вийдемо на вулицю і опитаємо сотню перехожих щодо назви цього свята то взнаємо багато цікавого, але здебільшого не «офіційну і не історичну правду».

В народі першотравень — це день абстрактної солідарності, день весни і праці, свято праці, або просто день посадки картоплі і майовки з шашликами…

Слід нагадати, що в Україні до 2018 року цей день офіційно визначався Кодексом законів про працю як державне свято «День міжнародної солідарності трудящих» і це було єдине державне свято аж з двома вихідними 1 і 2 травня. А от 16 листопада 2017 року тодішнім президентом України Петром Порошенко підписано закон, за яким для святкування залишили лишень 1 травня і свято перехрестили у «День праці».

Одні його називають пережитком «радянщини» й вимагають відмінити, інші нагадують про історичну сутність боротьби чикагських робітників, але переважна більшість відмічають цей день або з лопатою в огороді, або з чаркою в лісі.

Проте першотравень — це офіційне державне свято і за офіційним протоколом з його нагоди мають бути вивішені державні прапори, керманичі держави мають зробити публічні заяви, вручити державні нагороди… Звучить це в сьогоднішніх реаліях смішно і трагічно водночас, бо День Праці вже давно в нашій країні перетворено на фарс і нічого спільного з міжнародною солідарністю трудящих теж давно не має.

  • Якими мають бути завдання профспілок? Пузаті дідугани, які сидять у профспілках і не вирішують проблеми працівників, всім уже набридли.

— Мало хто знає, що в далекому квітні 1856 році (сто сімдесят п’ять років тому) австралійські робітники виступили з вимогою встановлення восьмигодинного робочого дня, а зараз на календарі 2021 рік, але українські профспілки жодного разу навіть не вносили в порядок дня зменшення тривалості робочого дня. За всю новітню історію український профспілковий рух жодного разу не підняв планку трудових стандартів і гарантій, а лишень і то подекуди мляво огризається на постійні обрізання трудових прав, що «фундаментально» закріплені Конституцією й міжнародними нормами.

Як результат такого «толерантного» ставлення профбосів до знущання бізнесу і влади над Людиною Праці ми маємо:

— тотальне порушення конституційних прав на гідний рівень заробітної плати й в рази занижену державну гарантію мінімальну зарплату;

— постійні мільярдні борги із виплати зарплати та єдиного соціального внеску (ЄСВ);

— руйнацію системи безпеки й охорони праці, численні виробничі травми й профзахворювання та сміхотворні компенсації за втрату здоров’я й загибель на роботі;

— вже буденне примушення до роботи у вихідні й наднормово й поряд з цим відправлення у безоплатні відпустки;

— надмірне й головне дискримінаційне оподаткування трудових доходів;

— драконівські тарифи й ціни на життєво необхідні товари й послуги;

— глибинну деградацію колективно-договірного регулювання, як фундаментального права для реалізації інтересів трударів.

Просто диким на цьому фоні виглядають «профспілкові дідугани й бабу гани», які поглинуті безкінцевим «паркетним соціальним діалогом» з владою та роботодавцями, сутність якого зводиться до «при пудрення», а то і «узаконювання» порушень конституційних трудових прав через підписання пустопорожніх галузевих і генеральних колективних угод.

Тому, на мою думку, в нашій країні Першотравень не є ні днем солідарності, а тим паче не є днем Людини Праці, а фактично є днем профспілкової ганьби.

— Перше травня - індустріальне свято. Чи не вступає воно у дисонанс у країні, де відбулася деіндустріалізація?

— І в епоху феодалізму й капіталізму, і в часи індустріалізації й деіндустріалізації право на гідну працю, підкреслюю — гідну працю, залишається фундаментальним і актуальним.

В нашій країні панує політика «дешевої рабської сили». Влади міняються, але незмінною залишається політика гноблення Людини Праці, тримання трударів у злиднях і примушення їх постійно «протягувати руку» за всілякими субсидіями й допомогами для елементарного виживання…

Тому на часі визнати, що Першотравень не є зараз святом. Натомість, він має стати стартом боротьби за цивілізаційні трудові права та регулярної чесної діагностики якості відносин між працею і капіталом, а ще має стати днем трудового трибуналу над порушниками конституційних прав на працю та їх посіпаками.

— Зараз деіндустріалізація, а що потім?

— Зараз у нас керує урядом прем’єр, який двічі в парламенті провалив захист проекту програми діяльності Кабміну і тому ми не знаємо що «будує» влада зараз, і не маємо жодного уявлення про її офіційні наміри.

Але ми маємо дві вкрай небезпечні стратегічні тенденції — це відвертий цинічний перекос політики в сторону бездонної кишені міфічного інвестора і місцевого олігархату за рахунок життєвих потреб сімей українських працівників. Доказом цього є не тільки слова очільника Уряду та голови соціального комітету ВРУ, а і їх конкретні дії щодо фактичного саботажу розбудови країни як соціальної держави, чого чітко вимагає Конституція.

Ближчими тижнями ми маємо взнати про офіційні урядові плани соціально-економічного розвитку країни на наступні три роки, які Кабмін зобов’язаний викласти в проекті Бюджетної декларації та подати на початку червня на схвалення Парламенту.

Там не очікується відповідей на жодне питання: ні щодо забезпечення конституційного рівня життя, ні щодо подолання ганебного явища хронічної заборгованості із заробітної плати, ні щодо зростання кількості робочих місць з гідними умовами праці… Водночас там ймовірно буде вперто просовуватися ідея створення пенсійних пірамід без гарантій повернення накопичень, чергові обмеження на право отримання житлових субсидій і лікарняних, ще більш драконівські тарифи на електрику, газ і воду…

Поряд з цим у очолюваному Галиною Третьяковою, явно не соціальному комітеті, очікувано продовжиться блокування будь яких покращень для трудового люду й інквізиторська турбо-діяльність зі «спалення» залишків трудових прав.

Тому я за Першотравень як прапор національного руху жорсткої боротьби за конституційні трудові права!

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Сергій Кондрюк: Перше травня в Україні — це день профспілкової ганьби