Веніамін Тимошенко: Ніякого профспілкового руху в Радянському Союзі не було

Радянська людина ніколи не обурювалася, не протестувала і тим більше не страйкувала. Перше травня у «совку» було днем прапорців та транспарантів. Зранку люди ходили на демонстрацію, а потім — пили горілку та смажили шашлики.

Перше травня — свято ностальгії за радянщиною та додатковий вихідний. Саме з такими асоціаціями, чи не у кожного першого українця пов’язаний День міжнародної солідарності трудівників. Чи потрібен він у сучасній Україні? Звісно, взяти транспаранти та прапори і вийти на мітинг — це добре. Та чи стануть після цього у найманих працівників, скажімо, вищі зарплати? Тим паче, у профспілкових босів прийнято виражати всю свою любов до трудівників, хіба що, у вигляді подарунків на Новий Рік. Про доречність святкування Першого Травня ми поспілкувалися з головою Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміном Тимошенко.

—  Наскільки актуальне Перше травня зараз? У значної частини українців воно асоціюється з «совком», або, у кращому випадку, з поїздками на шашлики.

— Інколи на чолі народу стоять відверті невігласи, або різноманітні пропагандисти. Вони маніпулюють суспільною думкою, вкладаючи у людські голови замість правди те, що їм потрібно. Свого часу, це стосувалося Радянського Союзу. Тамтешні лідери любили брати світові здобутки та видавали їх за свої «радянські» успіхи. Такими жертвами стали день міжнародної солідарності трудівників та профспілковий рух.

Насправді, у СРСР відбувалася страшна та велика маніпуляція. Ніякого профспілкового руху в Радянському Союзі не було. Радянська людина ніколи не обурювалася, не протестувала і тим більше не страйкувала. Перше травня у «совку» було днем прапорців та транспарантів. Зранку люди ходили на демонстрацію, а потім — пили горілку та смажили шашлики.

Справжнє Перше травня немає жодного відношення ні до «совку», ні до радянщини. Це — міжнародне свято. Увесь світовий профспілковий рух відзначає його як день солідарності трудящих. Тут немає ніякого «совку». Джо Байден, до речі, вже сказав, що існуючі Сполучені Штати Америки створили не конгресмени з бізнесменами, а профспілки. І це — правда. Той восьмигодинний робочий день, який прийнятий у всьому світі, — вибороли перші активісти американських профспілок. Вони виходили на страйки, які нерідко закінчувалися стріляниною та їх вбивствами. Тому, звичний для нас восьмигодинний робочий день не є заслугою СРСР і ніколи нею не був. У Радянському Союзі просто використовували чужі здобутки, називали себе соціалістами, владою робітників і закликали інших брати з себе приклад.

Але де-факто, СРСР зовсім не піклувався про людей і свободи праці теж не було. СРСР був ГУЛАГом з примусовою працею та лише мав пофарбований фасад, який помпезно демонстрували світу. І поки одні їли найсмачніший у світі пломбір, інші голими руками рили Біломорканал чи безкоштовно видобували золото на Колимі, чи будували БАМ, чи інші промислові гіганти того часу. Звісно, економіка виробляла круті ядерні ракети або танки, але про якісні автомобілі чи холодильники годі було й мріяти. За радянщини відношення до праці було дуже специфічне, було навіть покарання за тунеядство. Бо не всі мабуть хотіли пахати за червоний прапорець чи грамоту ударника праці, тому доводилось таким чином примушувати до праці. Люди відчували, що «свято праці» — брехня та бутафорія, тому в них склалося відповідне відношення до таких свят.

Тому, не варто дивуватися пам’яті радянських кріпаків, яка перейшла у спадок незалежній Україні. У їхніх головах Перше травня закарбувалося як день червоних прапорців та брехні. Тому, люди не хочуть мати до цього свята жодних симпатій. Вони не знають, що таке трудові права, і їх ніколи не вчили їх захищати. Однак насправді, Перше травня — це міжнародний день солідарності трудівників. Коротше кажучи, дуже потрібне свято.

— З великими профспілками в Україні також не все гаразд. Там вже тривалий час сидять апатичні пузаті дідугани. Уся їх турбота про найманих працівників зводиться до шампанського на Новий рік та подібних подачок на інші свята. Скажімо, на Восьме березня, моїй мамі подарували каструлю. Замість того, щоб турбуватися про високі зарплати та гарні умови праці, профспілки лише займаються роздачею дешевих подачок.

— Мені ця ситуація нагадує класичну платонівську печеру, де люди стоять спиною до світла, а ляльководи демонструють театр тіней на стіні печери. На жаль, більшість працівників навіть не розуміє, що профспілка — це не про каструлі, а про боротьбу за кращі умови парці, безпеку і гідні зарплати.

На сьогоднішній день, в Україні дуже гарне профспілкове законодавство, утім, вона знаходиться у статусі найбіднішої держави в Європі. На перший погляд, профспілки здаються дуже потужними і великими. ФПУ налічує 5 мільйонів членів. Натомість, ми ніколи не бачили страйків та інших акцій, які б змушували владу підіймати пенсії та зарплати. Профспілки діють за старими принципами: роздають цукерки, імітують діяльність та тримають у стійлі пострадянський нарід. Натомість, люди не розуміють, що каструлі та цукерки — куплені за їхні гроші. Для цього варто ввімкнути калькулятор і порахувати скільки внесків за рік платить працівник і скільки коштує той куль цукерок чи каструля. Але люди звично туляться в ті «профспілки» заради цукерок та каструль, хоча мали би думати про свої зарплати та майбутні пенсії.

— Перше травня асоціюється з індустріальною державою. За останні тридцять років в Україні відбулася майже повна деіндустріалізація. Наскільки ця свято актуальне в деіндустріалізованій країні?

— На жаль, деіндустріалізацію ми вже можемо визнати беззаперечним фактом. Промисловий спадок, який нам дістався після розпаду СРСР, був розпиляний, розкрадений і, фактично, знищений. Але ж це не означає, наприклад, якщо 2020-й закінчився, то нам більше не треба святкувати Новий Рік. Свято є свято. Воно належать людям, які щось створюють, працюють та розуміють важливість та фундаментальність трудових прав.

— Як жити з цим станом? Може у вас є якісь прогнози?

— У мене складається враження, що всі влади плідно працювали над власним збагаченням і руйнацією державних інституцій. За відчуттями, ми зараз входимо в фазу завершальних дій. Нинішня ЗЕкоманда побила рекорди усіх своїх попередників. Вона явно поставила перед собою мету зруйнувати державу як інститут.

— Що робити українцям?

—  Потрібне об’єднання активної та думаючої меншості, яка на момент падіння держави як інституції зможе підхопити владу на свої плечі. Я переконаний, люди, що досхочу наїлися охлократії і бажають побудувати справжню республіку, у нас є, потрібно об’єднання. Якщо у них все вдасться, їм обов’язково віддячать діти та онуки. Онуки точно складатимуть пісні та легенди про своїх дідів, які у найстрашніший та найганебніший час змогли піднятися та вибороти гідну країну для своїх онуків.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Веніамін Тимошенко: Ніякого профспілкового руху в Радянському Союзі не було