Віктор Шишкін: Земля — це національне багатство України

Нам влада пропонує абсолютно бандитський ринок землі.

Віктор Шишкін: Земля — це національне багатство України

1 липня може настати день, коли українська землі потрапить на ринок. Та чи доречно, її перетворювати на товар? Що не так із законом, який може започаткувати продаж землі, i-ua.tv пояснив Суддя Конституційного Суду у відставці Віктор Шишкін.

— Що не так із запровадженням ринку землі?

— Ми кажемо про його небезпеку вже кілька років. Наприкінці 2019-го, проводилися парламентські слухання, де, в тому числі, виступали прихильники та опоненти ринку землі. Утім, закон прийнятий у 2020 році є, за своєю суттю, антиконституційним. Його зміст суперечить 13-й та 14-й статтям Основного Закону. У статті 13 йдеться про те, що земля є власністю всього українського народу, а 14-та називає її національним багатством. Ці норми для нашого конституційного ладу є висхідними та засадничими. На них потрібно зважати усім, хто займається законотворчою діяльністю в парламенті.

— Чому земельний закон суперечить саме цим статтям Конституції?

— Народ, як суверен не дозволяв Верховній Раді давати дозвіл на продаж землі. Політики не мають права без його згоди розпоряджатися його власністю та національним багатством. Більше того, депутати внесли зміни до Земельного Кодексу України, прийнятого на межі між ХХ та ХХІ століттями, відредагувавши 130 та 131 статі документу. Тепер вони говорять, що ринок землі слугуватиме на благо громадян, і землю не продаватимуть іноземцям. Утім, то — лише красива декларація. Документ містить купу прихованих норм.

— Наприклад?

— Землю можна передавати у банківську заставу під кредит. Невиплата грошей означатиме, що ділянка перейде у власність фінансової установи. У чому сховалася небезпека? У нас немає виключно українських банків. Натомість, дуже поширена змішана форма власності. Більшість банків мають лише 5 — 10%українського капіталу. Та найстрашніше — інше. Парламентська машина для голосування начхала на Основний Закон і змінила конституційний лад України. А його, як написано у 5 статті, може змінювати виключно суверен. Іншими словами, український народ. Земля, її надра, води та інші ресурси — це його власність.

— Можливо, у такому випадку, варто шукати правди у Конституційному Суді?

— Уже шукають. У Конституційному Суді зареєстрували дві справи по землі. Наприкінці 2019 року, патріотичні сили звернулися з першим поданням. Вони просили суддів розтлумачити статті Основного Закону: 5, 13 та 14 у контексті статусу української землі. Справу відкрили, і вона знаходиться у провадженні. Наприкінці вересня 2020 року, Конституційний Суд проголосив своє рішення за основу. Воно викликало шалену, неадекватну реакцію на Банковій. Пізніше, у Конституційному Суді зареєстрували інше подання. Патріотичні сили шукали відповіді на питання, чи відповідає закон про продаж землі українській Конституції.

Таким чином, на момент ухвалення за основу рішення по першому зверненню, у провадженні знаходилася справа про неконституційність. Тут доречно згадати таке поняття, як тяглість судових рішень. Рішення Конституційного Суду по земельному питанню, проголосоване за основу, означало б що судді зв’язали себе по рукам своєю позицію і по другій справі. Це добре зрозуміли у Офісі президента і розпочали скажену атаку на судів, використовуючи всі можливі соуси. Знаєте, мене не хвилює, чи нормальний Тупицький. Нещодавно цей суддя голосував проти ринку землі, а в не настільки далекому 2014 році — за скасування «кримських референдумів».

Зараз Зеленський, щоб продати землю, уже підім’яв під себе Конституційний Суд. Щоб ввести у дію антиконституційний закон, він нейтралізував його роботу. І це при тому, що рішення по першому поданню підтримало 11 голосів, з необхідних10.

— То чому Зеленський не хоче провести референдум?

— Усі соціологічні опитування дають негативний відсоток. Від 65% до 70% наших громадян сказали «ні» продажу землі. І це — достатньо великий відсоток. Щоб прийняти рішення на референдумі, потрібно неменше 50% + 1 голос. Саме тому, українці навряд чи підтримують земельні ініціативи Зеленського.

— Однак він до виборів обіцяв вирішувати усі доленосні питання на референдумах.

— У нас достатньо політиків, які обдурюють народ. Утім, люди сміливо ведуться на їх брехню.

— Чи можна переграти ситуацію до 1 липня.

— Фактично, така можливість існує. Є два варіанти плану дій: перший — мирного вирішення земельного питання у правовому полі, другий — збройна боротьба. До речі, право на повстання в народу ніхто не відбирав. Воно закріплене «Всесвітньою Декларацією прав людини». Однак якщо, українці реалізують другий варіант, нас очікує кривавий конфлікт, на кшталт, 2014 року.

Чи зберігається можливість вирішити питання у мирному, правовому полі?

— Так, у Верховної Ради є можливість скасувати власний закон. Тільки потрібно підготувати законопроект, внести його і проголосувати. Однак враховуючи, що Зеленський має цілу машину для голосування, такий план дій виглядає дуже малоймовірним. Рішення Конституційного суду — буде значно реалістичнішим. Тим паче, що не треба знову вигадувати велосипед. У Конституційному Суді вже відкрили дві справи і проголосували першу за основу.

3 червня Конституційний суд збирається розглядати другу. До речі, її намагалися слухати у жовтні, але через неявку представника президента Федора Веніславського, відклали на потім. Утім, конституційне судочинство відрізняється від загального. Тут присутність сторін зовсім не є обов’язковою. Не з’явився Веніславський? Ну і Бог з ним! Тупицький не мав переносити розгляд справи і зважати на його відсутність. У даному випадку, це — мінус в карму колишньому голові КСУ.

Зараз люди президента у Конституційному Суді приступили до блокади винесення земельного рішення. Я їх називаю «бандою чотирьох». Ці судді не з’являлися на засідання і зривали кворум. У результаті, прийняття рішень по земельним питанням надзвичайно затягується. Хоча, Олександр Тупицький обіцяв справу ставити на порядок денний кожного тижня, але віз і досі там. Зараз, я дуже сподіваюся, що 3 червня під стінами Конституційного Суду зберуться люди. На КСУ тиснуть і йому потрібна морально-психологічна допомога, щоб прийняти правильне рішення. Може скластися така ситуація, що на захист української землі банально не вистачить голосів. Адже з 11 можна відняти звільнених Космініна та Тупицького. Чи зберегли свою позицію решта 9 суддів? Я про це не маю жодного уявлення.

— Що буде після 1 липня?

— Можна буде накриватися простирадлом та лягати у труну. Більшість депутатів місцевих рад психологічно готові до продажу землі. Усі документи вже зібрані, а нотаріуси чекають на час, коли під ними можна поставити підписи. Тому, ми, без жодних референдумів, можемо втратити всю землю за 3 — 4 місяці.

Розумієте, нам влада пропонує абсолютно бандитський ринок землі. Безперечно, право власності може бути об’єктом купівлі-продажу, але точно не у запропонований моно більшістю спосіб. Утім, навіть в такому формулюванні, потрібен референдум. Спочатку, нехай визначиться народ, а вже потім можна готувати грамотні механізми.

До речі, земельні ініціативи «зеленої» моно більшості" не скінчилися. У квітні Верховна Рада внесла зміни до Земельного Кодексу, профільтрувавши минулорічне його редагування. Відтак, 131 стаття тепер отримала примітку 1. Вона віддає пріоритет на купівлю земель, фізичним особам та організаціям, які мають ліцензію на видобутку надр. Тепер йдеться не про продаж сільськогосподарських земель, а про деребан природніх копалин! Щоб це усвідомити, я наведу один красномовний приклад. Вартість землі, де можна вирощувати продукти, оцінюється у 40 — 45 мільярдів доларів. Натомість надра коштують значно дорожче. Їх орієнтовна вартість становить 4, або 5 трильйонів доларів. Ви бачите різницю? Їм не потрібна навіть сільськогосподарська земля. Покупці знімуть верхній пласт і розпочнуть видобуток корисних копалин. Наші землі може привласнити хто завгодно і це — породжує неспокій.

— Чим є для України її земля?

— Національним багатством. Багато хто помиляється, вважаючи, що землю можна продати так само легко, як квартиру, чи гараж. Зараз поясню різницю. Уявіть, що у вашій вітальній висять дві картини. Одна — авторства Катерини Білокур, яка визнана національним багатством, а інша — сучасного художника. Другу картину ви можете продати кому завгодно. Хоч іноземцю. А ось твір, намальований Катериною Білокур — виключно громадянам України. Усе дуже просто, вона має статус національного багатства. І якщо цю картину ви намагатиметеся вивести в іншу країну, вас не пропустять жодні прикордонники. Те ж саме стосується яєць Фаберже. Тому, не вся власність користується умовами однакового режиму. Землю взагалі-то нам дав Бог, і тому, вона не може знаходитися у людській власності.

— Однак є країни, в яких є вільний продаж земель.

— Продається не земля! Йдеться про право на користування. Тому, ми маємо справу з плутаниною у юридичній термінології. Абсолютне право на продаж землі є тільки у Сполучених Штатах. Та й те, воно стосується лише 40% угідь. Утім, не варто порівнювати Україну та США. Усі, хто володіє землею у Штатах — колонізатори, чи окупанти. Вони прийшли, років 300 — 400 назад повибивали місцеве населення і захопили його землю. Тому нехай слина з приводу американської власності на землю у нас не тече.

Я хочу повернутися до питання про те, чим є земля для українців? По-перше, територіальна основа для української нації. Для наглядності, наведу приклад з Ізраїлем. Чому там відбувається війна та гинуть палестинці? Їх діди продали землю євреям. Останні її соціалізували і на її теренах створили Ізраїль. Зараз євреї кажуть арабам: «Вибачте, але це — територія нашої держави». Тільки-но гляньте, як змінювалася конфігурація Ізраїлю у 1947 році! І вся біда, бо палестинці продавали євреям землю. Тому, щоб не зробити власної фатальної помилки, українці мають вчитися на чужих. Ми маємо розглядати свою землю як особливий об’єкт державно національного суверенітету і безпеки. Відповідно до статей Конституції 17 та 65 ми зобов’язані її захищати від будь-яких зазіхань.

Є ще одне визначення землі. Вона — природна база матеріально-біологічного забезпечення життя. Вибачте, кожен день ви їсте не нафту та метали, а хліб, помідори, м’ясо, чи огірки. Ці продукти беруться ж не з Космосу! Вони вирощуються на землі сільськогосподарського призначення. То про який її продаж може йти мова? А що таке продукти? Вони відповідають за збереження генофонду українського народу. За 16 статтею Конституції, дбати про нього має держава. Продаж землі означатиме знищення генофонду української нації!

Крім того, земля є засобом виробничої діяльності. Якщо наші сільськогосподарські угіддя лишатимуться у державній власності, ми можемо мати статус їх користувача, власника, чи орендатора. Ситуація докорінно зміниться із продажем землі. Ми перейдемо з позиції вільного хазяїна до статусу батраків.

Думаєте земля нам дозволить розбагатіти? Помиляєтеся.

У Західній Україні вже розбагатіли, продавши землю під гірничо-лижні курорти (іронізує). І що далі? Гроші проїли. Латвія та Литва продали свої гектари Шведському пенсійному фону по тисяча доларів. Як змінилася ситуація на сьогодні? Щоб її викупити, треба заплатити 3 тисячі євро.

Зрозумійте одну просту істину. Україна немає друзів у питанні землі. Так, чимало країна нам допомагають захиститися від Московії, бо ми для них постали щитом. Однак коли земля стане повноцінним товаром, всі наші союзники стануть в чергу на її викуп.