Народження Людини-Творця

Найгіршим китайським прокляттям є побажання жити в епоху перемін. Нам не пощастило ще більше — ми опинилися в епоху краху усіх донині існуючих орієнтирів. Світ не просто в черговий раз змінився. Тепер відбувається більш глибинна трансформація, учасниками якої ми, як нині живущі, мимоволі є. І, до речі, на підсвідомому рівні це відчувають всі — світ руйнується. Той, старий, загалом цілком добрий, а головне — зрозумілий і відомий нам світ. Натомість насувається щось невідоме, загрозливе, апокаліптичне. Раніше це було тільки нашою долею — упослідженої постколоніальної підолігархічної країни під зовнішнім управління, а сьогодні це — загальносвітове явище. Напронизливіша ілюстрація цього — атмосфера на інавгурації Джо Байдена. Дивлячись на це, пробирав холод і ставало страшно.

І воістину є чому жахнутися. За ті 10 тис. років, відколи існує наша цивілізація було багато карколомних змін, що обвалювали попередній світ. Але завжди була одна особливість, що супроводжувала ці перелами. Завжди, коли відходив старий світ, уже існували ескіз моделі щодо прийдешнього. Так, коли гинув античний світ, уже було християнство, яке замість античної міфології давало відповіді на питання як влаштовано світ, що таке людина, що є добро та зло і якого майбутнього ми прагнем. Коли ж відходила ера Середньовіччя і знебувався, як домінуючий і цілеспрямовуючий її орієнтир — християнський світогляд, з’явився гуманізм французьких енциклопедистів і філософів. Гуманісти провістили нову еру, дали новий світогляд і ідеологію, що надали цивілізаційні форми індустріалізації, започаткованої англо-саксами. Услід за Теслею з Назарета, який вперше проголосив людей рівними, хай і після смерті, гуманісти стверджували безумовну рівність людей уже зараз, що і стало провідним мотто Французької революції з її гаслом «Права замість привілеїв» та «Свобода, Рівність, Братерство». Світ, який вони запропонували замість того, що описувала Біблія, був таким яскравим, привабливим, живим і майже матеріальним, що варто було тільки простягнути руку, щоб опинитися в ньому. Відтоді Свобода і Рівність стали провідними підвалинами загальнолюдської цивілізації (якщо не рахувати нашого неоліберального безчасся).

І коли і заснований на ліберальній ідеї капіталізм досяг зеніту, з’явилася нова світоглядна доктрина, що пророкувала його загибель і натомість провіщала інший світ — світ ще більшої Свободи і Рівності, світ істинного визволення людини з рабства, який запропонували Маркс і Енгельс. І навіть, коли на початку ХХ століття їхні ідеї почали втілювати, знову з’явився новий світогляд, що клав край пануючим позиціям марксизму. Хоча нові пророки в особі філософів Франфуртської школи, ексизстенціалістів, Бернхема і Ортеги-і-Гасета у переважній більшості самі були марксистами. Вони давали нову картину світу, яка була робочою моделлю для більш довершеного світу «держави загального добробуту», що і був успішно побудований після Другої світової війни.

Але якщо зараз ми ще маємо хоч якийсь орієнтир і уявлення про епоху, з якої зараз виходимо завдяки Бернхему і Ортега-і-Гасету, то бачення того, який світ наступає, тепер наразі геть відсутнє. Просто повністю. Жодних ідей, що далі, куди ми, як людство, стрімко несемося «без руля і без вітрил» на всіх парах. Причому, не тільки на нашій безнадійній провінції, а і у світі загалом. Ось що справді страшно.

І що ж такого карколомного сталося, що притаманна нашому 10 тисячолітньому розвитку закономірність дала збій і ми вперше опинилися там, де ми зараз є, тобто невідомо де. Очевидно, що ми безнадійно збилися зі шляху, заблукали і загубилися.

На щастя, з минулої епохи у нас є два міцних орієнтира, один з яких проливає світло на нашу проблему. Це концепція «масової людини» Хосе Ортега-і-Гассета. Власне, тому, що дає розуміння, хто такі «ми».

Всю попередню історію цивілізації людство структурувалося на дві нерівні категорії. Перша — меншість, яка правила і більшість, якою правили. При тому визначальною обставиною існування була тяжкість життя для всіх, незалежно від приналежності то тієї, чи іншої категорії та соціального стану. Життя являло собою «юдоль печалі і страждань» і на то не було ради. Власне, саме тому, головною метою нашої цивілізації в усі часи і була ненастанна праця, щоб не просто забезпечити виживання, а і полегшити життя, щоб воно перестало бути таким нестерпним, непосильним тягарем. І ці зусилля не були марними. Правляча меншість врешті створила розвинену цівілізацію, спроможну продукувати ресурси, необхідні для виживання і нової якості життя для всіх людей.

Особливо вибуховим цей процес розвитку став після індустріальної революції, коли ресурси стали створюватися в геометричній прогресії. Тоді і з’явився феномен «масової людини», або «людини-маси». Як це відбулося. Ортега наводить такий факт, на який звернув увагу економіст Вернер Зомбарт — з початку європейської історії — з VI ст. до XVIII ст, тобто протягом дванадцяти століть населення Європи ніколи не перевищувало 180 млн. А з 1800 по 1914, тобто лише за століття ця цифра піскочила до 460 млн. Як пише Ортега: «За три покоління вирвався у світ такий натовп людей, змітаючи все на своєму шляху, він, подібно лавині затопив всю поверхню історії. Повторюю, одного цього факту досить, щоб зрозуміти причину панування мас і всі наслідки цього явища.» («Бунт мас»)

Отже, і це важливо для нашої оповіді, зламано класичну ієрархію соціуму, що завжди структурувався на правлячу меншість і підлеглу більшість. Людина-маса здобула владу. І тоталітарні режими першої половини ХХ століття не забарилися нам це проілюструвати.

Що являє собою ця «масова людина»? Ортега описує її так: 1) це людина, якій «первісно притаманне її сутнісне відчуття легкості існування і різноманітності його форм, що виникло внаслідок відсутності обмежень, які б надавали йому трагічного характеру. Тому кожну пересічну людину наповнює почуття торжества і впевненості, яке 2) сприяє самоутвердженню її незмінного „я“, а також тому, що вона оцінює будь-яку свою діяльність як позитивну і повноцінну і з моральної і з інтелектуальної точки зору. Це повне самозадоволення призводить до того, що вона відмовляється слухати, не виносить на обговорення свої міркування, не прислухається до суджень інших, перестаючи дослухатись до будь-яких авторитетів, окрім себе. Відчуття внутрішнього самозадоволення постійно примушує її прагнути до панування в житті. І вона діє без вагань, так, як би в світі існувала тільки вона одна і їй подібні, тому 3) з властивою їй безцеремонністю вона втручається абосолютно в усе, не рахуючись ні з судженнями, ні з міркуваннями оточуючих, нав’язуючи свій банальний спосіб мислення, інакше кажучи, вчиняючи за всіма правилами „прямої дії“» («Бунт мас»).

Таким чином, ми бачимо, що вже століття, як не просто центральним актором світової історії стала не еліта, а людина-маса. Куди важливіше те, що саме вона стала головним владарем. Сьогодні їй належить влада і саме вона здійснює її. Причому, ми це бачимо не тільки по своїй колоніальній і упослідженій країні, де на чолі сьогодні перебуває типова, можна навіть сказати, дистильована людина-маса. Донедавна навіть на чолі світового гегемона, лідируючої країни людства теж перебувала масова людина в особі Трампа. Так що, на жаль, ми маємо справу не з локальним, а глобальним явищем. Тому це явище не може бути випадком, очевидно, що це — природньо-історичний процес. І той погром цивілізації, що ми сьогодні маємо, як людство — наслідки цього владарювання. Людина — маса втілила «світ своєї мрії». Він став нашою реальністю. І він їй самій дуже не сподобався.

До речі, це вже не перший раз. Перше пришестя масової людини спричинило і вилилося не тільки у тоталітарні режими, але і у Другу світову війну, наслідки якої вжахнули саму людину-масу і вона поступилася своєю владою, віддавши її правлячій меншості. Власне, зараз ми маємо друге пришестя масової людини — Масову людину-2.

Ортега називає її «розбещеною дитиною», чи «повсталим варваром», правда зауважуючи принагідно, що варвару все ж властиво слухатися авторитетів і коритися їм, що геть не притаманно «розбещеній дитині». Поряд з тими трьома ознаками, через які Ортега визначає і описує людину-масу від себе хочу додати, що в результаті цих ознак, масова людина має дві провідні риси. По-перше, вона — НЕВДЯЧНА. По-друге, вона — БЕЗВІДПОВІДАЛЬНА. Як будь-яка розбещена дитина.

Дуже небезпечно вважати, що масова людина, це якийсь там дядя Вася, чи тьотя Маня, а я ж — інша справа, я — не такий. Не хочу нікого розчаровувати, але масова людина — це не матеріальне явище, уособлюване якимись конкретними людьми. Масова людина — це стадія розвитку. Тому вона є у кожному з нас. Просто її частка у всіх конкретних випадках різна. До речі, і Ортега в своєму епохальному «Бунті мас» зауважує, що масова людина — це не властивість певного щабля соціальної ієрархії. Він говорить, що іноді серед робітників зустрічав справжніх людей, в той час спостерігаючи серед аристократів -типових масових людей. Ортега стверджує, що це і не освітня, чи інтелектуальна категорія і не місце людини в соціальній структурі.

Отже, з майже сторічної відстані погляду на цей феномен, можна сказати, що масова людина — це і не людина у власному сенсі, скоріше це — затотовка на людину, така собі, як кажуть на виробництві, «болванка», з якої може бути виготовлена деталь. Перед-людина, щоб не казати недо-людина. Сьогодні масова людина це — біоробот, соціальний автомат, який спроможний реагувати тільки на зовнішній сигнал і визначає себе цією реакцією на зовнішній світ. За повною відсутністю світу внутрішнього, оскільки він цілком зведений до зовнішнього. Цей біоробот немає нічого всередині, ніякого власного механізму саморозвитку та регуляції, як більярдна куля, яка ніяк не впливає на те, куди вона покотиться після зовнішнього удару. Це істота, яка ще не набула власної самості і повністю визначається випадковою сумою зовнішніх сил. Вона неспроможні до саморегуляції, як колись Фігаро сказав графу Альмавіві: «Ви в цьому замку володієте всім, тільки не самим собою». Тому відповідно, це істота, яка володіє світом, але геть позбавлена власної волі.

Якщо звернутися до генези цієї істоти, то побачимо, що спочатку народжується тіло. Як перша заготовка для витворення людини. Це згусток живої матерії, яка вібрує в межах дельта хвиль і тому існує переважно в режимі сну. Десь від 2 років до 7 існуванння переміщається в діапазон тета хвиль і на цій стадії відбувається завантаження базових програм, необхідних для елементарної соціалізації і існування в суспільстві. Кожна конфігурація програм унікальна, в залежності від тканини життєвих обставин і викликаних ними вражень на людину, що формується.

Тільки так світ і людина (бо це одне й те саме) набуває визначеності, про яку можна сказати: «Це — таке» (добре/зле, розумне/дурне, хитре/чесне, цікаве/нудне і т.д.) Відтоді, коли ця конфігураця людини-біоробота (стимул-реакція) складаються, виникає регулююча парадигма, яка слугує своєрідною призмою, крізь яку людина сприймає зовнішній світ і відповідно реагує на нього. Реагує також запрограмовано. Ось чому у неї немає поки нічого свого, все, що є — це тільки те, що випадковим чином було вкладено і відбилося у сприйнятті і розумінні людини протягом періоду її формування.

Ось приблизно те, що являє собою сучасна модифікація людини, влучно названа Ортегою «масовою людиною». Це істота, що автоматично управляється випадково виниклою парадигмою, яку ця істота не помічає, як риба не помічає води.

Тепер зрозуміло, чому попередньою епохою, з якої ми, слава Богу, потроху виходимо стала епоха маніпуляцій. Це просто нова форма управління масою. Справа в тому, що маса завжди була джерелом головних ресурсів, навіть коли йшлося про природні ресурси, бо їх треба було все одно видобувати, обробляти, чи просто доставляти.

Таким чином, життєва енергія (головна категорія філософської системи Анрі Бергсона) тепер уже не в примітивній мускульній, а в більш вишуканій — психо-чуттєвій формі є метою всіх пошукачів могутності і влади. Ось маніпулятори і отримують її смикаючи за емоційні мотузочки біоавтомату, щоб качати з нього цю енергію і, відповідно, вкладати її у створення своєї і для себе реальності за рахунок маніпульованого.

Звичайно, після цього акту маніпульований печінкою ВІДЧУВАЄ, що його обібрано, що в нього вкрадено щось надзвичайно важливе. І природньо отримує стан роздратування і розчарування, який маніпулятор майстерно перенаправляє на заряджання нового циклу вилучення енергії, вказуванням на новий сюжет нової «зради/перемоги» і нового чергового винного у нещасності маніпульованого. І так до нескінченності.

Це — перпетум мобіле, вийти з якого маніпульований може тільки за рахунок акту самоусвідомлення, тобто самознищення себе як маніпульованого. І почати використовувати свою психо-чуттєву енергію для витворення своєї і для себе, а не чужої і часто ворожої собі реальності. Справа тільки в тому, що зробити це біороботу куди складніше, ніж витягти себе з болота за власне волосся, як барон Мюнхаузен. Власне, очевидно в цьому — у самоусвідомленні людини-автомата, як казали раніше, і полягає «зміст сучасної епохи». А разом і її виклик.

Мабуть, центральним чинником в цьому процесі є та обставина, яку геніальний Ортега ставить у фокус свого викладу, що людина-маса є органічним породженням цивілізації і разом з тим є її антиподом, бо всіма своїми діями веде до її і свого знищення. Просто тому, що сприймає цивілізацію, як і природу, як щось не тільки зовнішнє, а, так би мовити Богом дане. Тобто, і самовідтворюване автоматично. Не підозрюючи яких століть і наднапруги унікальній меншості вартувало створення цієї цивілізації і сьогодні вартує її підтримання і відтворення. Масова людина все отримала, що називається «на шару» і відповідно до всього і ставиться, тобто нічому не знає ціни і тому нічого не цінує. Вона наполягає тільки на задоволенні своїх потреб та забаганок і тільки в цьому і бачить сенс та все зводить до цього. Все інше її не обходить і не тільки їй не цікаво, а і викликає її активне роздратування.

Сама вона нічого не створює і не спроможна виробляти. Її кредо — споживати і руйнувати все, створене іншими. Для самоствердження. Така собі естетична потреба, на відміну від матеріального споживання. Це, як дитина, будь-яка, завжди робить з будь-якою іграшкою одне й те саме — вона ламає її. Та в цьому випадку, як свідчить дитяча психологія, хоча би сенс є, бо дитина, ламаючи іграшку хоче дізнатися, що у неї всередині. Масова ж людина нічим не цікавиться. Адже вона і так все знає. Вона цим актом тільки хоче продемонструвати свою владу. А оскільки влади щось створювати вона не має, вона стверджує себе через десрукцією. Еріх Фром на цю тему навіть книгу написав «Анатомія людської деструктивності».

Схоже, це інтегральна риса, яка об’єднує обидва типи масової людини. І масову людину-1 і масову людину-2. Проте між ними є і суттєва різниця. Колись Арістотель у знаменитій полеміці з Платоном щодо того, що є людина, сказав, що людина — це соціальна тварина, яка складається з двох частин. Одна частина в неї від тварини, інша — від Бога. Тобто, людина складається з тваринної і божественної частини. І досі важко переоцінити це геніальне визначення. Так от, масова людина -1 це істота переважно зосереджена на задоволенні своїх тваринних потреб у їжі, самовідтворенні, безпеці, пристанищі, домінуванні і їм подібних.

Масова ж людина-2, яка постає наприкінці 80-х років ХХ століття, відрізняється тим, що її першочергові тваринні потреби в принципі задоволені — цивілізація виробила достатню кількість речей, щоб вони перестали бути першочерговою цінністю. Тому масова людина-2 починає здебільшого цікавитися нематеріальними речами. Уже не так задоволенням свого тіла, як задоволенням свого его. Вона цікавиться задоволенням своїх розваг, свого статусу, своїх подорожей та інших засобів отримання яскравих відчуттів. Для неї уже не речі, а відчуття мають значення. Сама не підозрюючи того, вона від тваринної стадії свого існування завдяки досягнутому рівню цивілізації опинилася на порозі свого божественного статусу. Бо Его — не Дух, і вона б’ється об нього лобом, бо він не тільки зависокий для неї, вона його навіть і не бачить. Вона бачить лише стіну.

Таким чином, якщо кожна попередня епоха починалася з радісно-обнадійливого проекту майбутнього (Царство Божиє, Царство Свободи, Комунізм, Держава Загального Добробуту), то сьогодні нова епоха починається із безнадійного глухого кута. Тобто, ми постаємо не перед початком нової епохи, а починається Нова Ера. Адже попередня ера — Ера Виробляючої Цивілізації теж починалася з глухого кута усезростаючого Голоду, коли удосконалення технологій полювання все швидше і швидше винищувало харчову базу людства. От не залишилося мамонтів, от доїдаємо мастодонтів, от уже зовсім не залишилося великих звірів, так що ще трохи і людство зникне, як сарана після набігу. І тільки перехід до виробництва їжі у промислових масштабах врятував нас від самознищення. Так в чому ж полягає виклик Нової Ери?

Масова людина-2 не тільки невдячна і безвідповідальна. Третя, провідна і центральна її риса — вона НЕЩАСНА. Але якщо в минулі епохи людина вважала це нормальним і тому приймала, мирилася і жила з цим, як з тим, на що нема ради, свідома непереборності своїх зовнішніх обставин, то тепер вона ВИМАГАЄ задоволення своєї головної потребі в ЩАСТІ, незважаючи ні на що тут і зараз. Як істерична дитина, що верещить, всім своїм єством вимагаючи забагану іграшку.

Та проблема в тому, що масова людина за визначенням не може бути щасливою. Бо щастя — це божественна категорія і тому, щоб його сягнути, потрібно зростити хоча б зерно Бога в собі. А для цього, в свою чергу, потрібно пройти довгий і непростий шлях усвідомленості. Особисто. Тут спожити, створене кимось іншим, неможливо за визначенням.

Отже, якщо повернутися на початок пошуку орієнтирів, то видається, що сьогодні ми виходимо не з соціалізму\капіталізму, а з довгого періоду, який почався 10 тисяч років тому з Неолітичної революції, коли ми здійснили перехід до виробляючої цивілізації. Хоча насправді не такого і довгого у порівнянні з нашим становленням впродовж 180 тисяч років, як п’ятої модифікації людини — кроманьйонця — і ще більш коротким у порівнянні з 2,5 мільйонною історією нашої еволюції, як людської істоти взагалі.

Очевидно, що настуана ера, спирається на досягнення виробляючої цивілізації, яка мала на меті забезпечити гарантоване виживання і вивільнити людину для чогось більш важдивого, ніж виживання, яке протягом століть вважалося абсолютною метою і вершиною життя. Після Неолітичної революції цивілізації продукували неіснуючі в природі, необхідні для виживання людської істоти речі — їжу, одяг, житло, безпеку — всі ці 10 тисяч років це було найголовнішим завданням. Навіть покоління наших батьків ще вважало, що найголовніша мета життя — чогось надбати. А слова Христа, що не треба набувати багатств земних, розуміючи як красивість не від світу цього.

Сьогодні надбано стільки речей, що маємо їх надлишок і тому не дивно, що людську істоту почали цікавити інші речі (даруйте за каламбур).

Все свідчить на користь того, що ми знаходимося в фазі системного переходу від виробляючої цивілізації до цивілізації якісно іншої. Це, як колись відбувся перехід від привласнюючої цивілізації до виробляючої. Це — наш єдиний досвід такого масштабу. Якщо порявняти життя людини до і після, то перехід виглядає воістину космічним. Що буде за цією межею? Ми зараз як той мисливець, чи збиральник, що не міг уявити життя, яке почалося з ерою землеробства і скотарства.

Єдине, що сьогодні можна з цього приводу сказати — це, що наступною ерою буде справжня реалізація людини, оскільки завдання її фізичного виживання досягнуто. Власне, її дійсне народження, коли вона буде являти собою не тільки тіло і трохи свідомості, а стане тим, чим вона є. І тоді нарешті вперше дізнається хто ж вона дійсно є і розкриє свою загадку. Бо, замість виробництва речей, почнеться Ера Виробництва Людини замість біороботів, якими ми сьогодні є. Коли людина присвячуватиме своє життя не тому, щоб заробити на нього, виробляючи речі, а тому, щоб створити себе і дізнатися, хто вона є і які Всесвіти вона здатна витворювати.

Олена Скоморощенко,

доктор філософії