Історія декомунізації
У Національному музеї історії України Державна архівна служба України презентувала архівно-музейний проект «Декомунізація: архівні хроніки».
Виставка приурочена на другої річниці прийняття Верховною Радою України законів «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України», «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917−1991 років».
У Національному музеї історії України Державна архівна служба України презентувала архівно-музейний проект «Декомунізація: архівні хроніки». Виставка приурочена на другої річниці прийняття Верховною Радою України законів «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України», «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917−1991 років».
«Декомунізація почалася ще в радянські часи з відкриття імен жертв комуністичної системи. Певні кроки у цьому питанні зробили 1991 року, але ця справа не була доведена до кінця. Як наслідок не завершення цього процесу наприкінці 2013 — початку 2014 року правлячим тоді режимом здійснювалися спроби повернення у комуністичне минуле.
Завдяки подіям Революції гідності стало можливим прийняття законів з декомунізації. За останні два роки у цьому питання зроблено більше, ніж за попередні 25. Проте у свідомості багатьох людей залишилося тоталітарне минуле. Тому попереду ще багато роботи", — наголосив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
«Подібні закони були прийняті у багатьох європейських країнах значно раніше ніж в Україні і це дало поштовх до їхнього розвитку. Ми з лише зараз йдемо по цьому шляху.
На жаль виставка не може тривати довго, але всі її матеріали ми розмістимо в мережі Інтернет, аби вони були доступні громадськості. Ця експозиція дуже важлива для музею. Ми продовжує по цеглині розбивати невидимий радянський мур і будуємо новий український простір", — зазначила директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська.
Також на презентації виступили Тетяна Баранова, голова Державної архівної служби України; Ольга Бажан, директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Олена Чижова, директор Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Виступаючи наголосили на тому, що прийняті закони є надзвичайно значущими для українського суспільства, оскільки вони на законодавчому рівні унормували процес декомунізації, який розпочався в Україні зі здобуттям незалежності.
На виставці представили документи та експонати з фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Державного архіву міста Києва та Державної наукової архівної бібліотеки. Метою виставки стало розкриття основних напрямків процесу декомунізації, що відбувався в українському суспільстві впродовж всього періоду незалежності й отримав новий імпульс після прийняття зазначених законів.
Вперше широкому загалу презентувалися оригінали документів з архівних кримінальних справ репресованих громадян. В експозиції представили справи стосовно видатних українських громадських і культурних діячів Олександра Грушевського, Остапа Вишні, Людмили Старицької-Черняхівської, Василя Вишиваного (Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена) та інших. І це лише фрагменти великого комплексу документів, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України і є незаперечним свідченням жахливих проявів радянського тоталітарного режиму.
Вперше архівісти мовою документів розповіли про свою роботу щодо пошуку та об’єднання родин, які, потрапивши у лещата великого терору і втративши назавжди один одного в далекі 30-ті роки ХХ століття, через 80 років відновили родинні зв’язки.
Залучення до виставки експонатів із фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України дозволило перенестися в радянське минуле доби сталінізму і відчути атмосферу примусово покинутих домівок після арешту їхніх господарів. Демонстрація агітаційних плакатів, наповнених комуністичними ідеями про «прекрасне сьогодні» та «світле майбутнє», сприяли критичному осмисленню, засудженню та необхідності категоричної відмови від комуністичного минулого.
У багатьох відвідувачів виставки викликав інтерес лист Народного Руху України до Конгресу США від 21 січня 1991 року.
«20 січня 1991 року Україна відзначила День Соборності. Вдруге за час від 1919 року, коли землі України були вперше за багатовікову історію об’єднані в єдину незалежну Українську Народну Республіку, український народ відзначив це свято на всьому обширі своєї країни.
Нині Україна розпочала відбудову суверенної держави, і найважливішою міткою цього історичного процесу стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року. Декларація, як і ряд інших важливих документів, що прийняті верховним органом влади і спрямовані на досягнення Україною дійсного і реального суверенітету, знаходять розуміння серед загалу українського народу.
Але події в Республіках Балтії засвідчують, що шлях України до здобуття незалежності є надзвичайно важким. Народ України не убезпечений від використання проімперськими силами крайніх, навіть військових заходів, на збереження тоталітарної та унітарної структури СРСР.
Тому Політична Рада Народного Руху України вважає, що подальший шлях України, до здобуття даних Богом прав народу буде стократ важчим, якщо домагання демократичних сил не отримуватимуть розуміння та підтримки з боку країн та урядів, котрі за основу своєї діяльності беруть загальну Декларацію прав людини і мають за обов’язок перед Богом і своїми народами сповідувати принципи у внутрішній та зовнішній політиці.
Поважаючи вашу послідовну відданість демократичним принципам, виражаючи надію, що Конгрес США з розумінням віднесеться до наших проблем і будуватиме свої подальші відносини з СССР з врахуванням змін, що відбулися в позиції Кремлівського керівництва, та своїми діями не стримувати об’єктивного процесу розпаду останньої в світі тоталітарної комуністичної імперії, що принесла багато горя десяткам народів.
Голова Політичної Ради Народного Руху України, депутат Верховної Ради України Михайло Горинь".
Інший цінний документ тієї доби — рішення президії Київської міської Ради народних депутатів від
«У зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Акту проголошення незалежності України і створення самостійної демократичної держави — України, виходячи з того, що Українська Радянська Соціалістична Республіка 24 серпня 1991 року припинила своє існування, враховуючи факт урочистого підняття над будинком Верховної Ради України та Київміськради національного синьо-жовтого прапора, президія Київської міської ради ухвалила:
1. До прийняття Конституції незалежної України на території м. Києва припинити використання державної символіки та гімнів СРСР і колишньої УРСР.
У питаннях використання національного герба — Тризубу та гімну «Ще не вмерла Україна» користуватися рішенням президії Київради від 4.09.90р. «Про використання української національної символіки у м. Києві.
2. Доручити постійній комісії Київради з охорони культури та історичного середовища внести пропозиції щодо переліку об’єктів у м. Києві, що підлягають демонтажу.
3. Звернутися до Верховної Ради України з пропозицією прискорити прийняття рішення про державну символіку України.
4. Запропонувати відповідним комісіям районних Рад народних депутатів м. Києва проконтролювати виконання цього рішення".
