Веніамін Тимошенко: Ми можемо дожити до часів, коли люди працюватимуть без відпусток

Депутати збираються лібералізувати та дебюрократизувати трудові відносини і спростити ведення бізнесу. Вони навіть вже проголосували у першому читанні урядовий проект закону № 5388. Утім добрими намірами вимощена дорога в пекло. Що не так з урядовим законопроектом, знає голова Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніамін Тимошенко. Своїми думками він поділився з i-ua.tv.

— Що передбачає законопроект № 5388?

— На словах — лібералізацію та спрощення трудового законодавства. Усе б було нічого, якби назва закону відповідала його суті. А написано там наступне. Головна новина — роботодавець тепер не погоджуватиме з профспілками умови праці найманих працівників, тобто: графіки змінності, графіки відпусток, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо. Іншими словами, керівництво підприємств плануватиме робочий час та кількість годин працівників — на власний розсуд. Приміром, треба працювати 16 годин? Нема проблем. Ба більше того! Роботодавці залучатимуть своїх працівників до понаднормових робіт, робіт у вихідні та святкові дні! Що мається на увазі? Якщо передбачається восьмигодинний робочий день, чи зміна у 12 годин, але на підприємстві «виникла» ситуація дефіциту кадрів чи економії коштів, роботодавець зможе залишити людей працювати на пару годин більше, або виведе працівників працювати у вихідний день і не погоджуватиме це з профспілкою. Працівників просто поставлять перед фактом. Всім незгодним скажуть: «До побачення».

Якщо документ № 5388 стане законом, люди зможуть забути про заплановані відпустки. Їх графік не потрібно буде узгоджувати з профспілками. Для чого це потрібно? Працівників проситимуть відкласти відпочинок, бо «в компанії складні часи і не вистачає рук». Для наочності нашого майбутнього, наведу за приклад ситуацію. Приміром, людина розбила свою відпустку на дві частини по два тижні. Перша припадає на квітень, а друга — на листопад. У компанії «труднощі». Працівникам повідомлять, що в компанії складнощі, тому працівникам потрібно «увійти в складне положення компанії», а заплановані відпустки переносяться на інший період, можливо запропонують гроші за змарновану відпустку, а скоріше за все просто накопичиться заборгованість по відпусткам і її компенсують грошима під час звільнення працівника — бінго, супер економія та надексплуатація працівників. Хоча, станом на зараз, законодавство на стороні найманих працівників. Існують цілі галузі, де роботодавці не мають права не надавати чи переносити відпустки, ще існують додаткові відпустки за шкідливість чи особливі умови праці, тепер все зміниться, експлуатувати працівників будуть нещадно, працювати будуть «на ізнос». Ми можемо дожити до часів, коли люди працюватимуть без відпусток взагалі.

Та на цьому нововведення від наших законодавців не закінчилися. Членів профспілок звільнятимуть без згоди самих профспілок. Про що йдеться? Наразі діє стаття 43 Кодексу законів про працю, за якою звільнення працівника за рішенням роботодавця допускається лише при згоді професійної спілки. На жаль, в Україні дуже мало робочих місць з якісними умовами праці та гідною заробітною платою. Щоб захистити права найманих працівників, існує інститут профспілок. Вони створені для того, аби захищати людей перед роботодавцями. Якщо законопроект № 5388 ухвалять в цілому, заступитися за найманих працівників буде нікому. Профспілки каструють, позбавляючи їх можливості захищати фундаментальні трудові права. Ну, а самих працівників зроблять рабами.

— До профспілок у суспільства накопичилося чимало питань. Наприклад, ФПУ, здається, не люблять українці навіть кардинально різних політичних поглядів. Ця організація лише розбазарює майно, яке залишилося після розпаду «совка» і робить дешеві подарунки на Новий Рік.

— Усе вірно. Українські профспілки настільки хворі, як і сама Україна. Я дійшов висновку, що тієї незалежної, правової та соціальної держави, яка записана в Конституції, не існує, є щось інше, але точно не з Конституції. Спитайте у людини таке: «Які Ваші права, захищені Конституцією, виконує держава?». Держава не захищає ні життя людини, ні здоров’я, ні гідність, ні право на працю. У нас є багато декларацій, які діють лише на словах. З профспілками — така ж сама історія.

Приблизно 95% старих профспілкових організацій дерибанять членські внески та кошти «на фізкультуру», погоджують з роботодавцями масові звільнення, погіршення умов праці, торгують майном. Утім, якщо ФПУ хвора, то це не означає, що решта професійних спілок настільки ж огидні й бездіяльні. Є одиничні організації які дійсно захищають найманих працівників. Їх представники не лінуються ходити по судам, оголошувати страйки, тиснути та домовлятися з роботодавцями про підвищення зарплат та покращення умов праці.

Та якщо ФПУ погана і огидна, то це не означає, що треба припинити діяльність усіх профспілок. А давайте закриємо Кабмін чи МВС! НУ, а що? Там же бандити та корупціонери. А може тоді варто покінчити з Верховною Радою? Там же сидить 100% корупціонерів! Те ж саме стосується і профспілок.

— Цікаво, що думають з приводу законопроекту самі роботодавці?

— «Зелена» влада вдається до ганебної практики, яка не принесе нічого корисного. Вони це називають зменшенням бюрократії, що буцімто має вивести зарплати з тіні і збільшити кількість робочих місць. Люди добрі, яким чином спрощене звільнення працівника, мотивуватиме роботодавця підіймати йому зарплату? Як примус працювати на вихідних, чи на свята виведе зарплати з тіні? Тут немає жодної кореляції!

Я спілкуюся з представниками об’єднань роботодавців національного рівня. Вони кажуть напряму, що такі норми не мотивуватимуть їх підвищувати зарплати. А тоді навіщо нам потрібні закони, які не призведуть до підвищення доходів працюючих чи покращення їх життя ?

У мене складається враження, що «зелена» влада хоче доконати цю державу і підірвати її зсередини. Тому, з усіх боків ллються «новації» — податкові новації товаріща Гетманцева, Зедепутати пишуть антиолгархічні закони (5600), але насправді, хочуть тягти гроші з рядових українців, бо тепер нам доведеться платити за клаптик землі, за дрібне фермерство, чи за свою городину. З одного боку, влада збільшує податки, а з іншого — забирає трудові права. Все йде до купи. Думаю, коли вони все це наприймають, настане шалена криза та збуриться чимало населення, нарешті «річка народного терпецю вийде з берегів». Скоріш за все, їм це і потрібно. В умовах війни, світової кризи і нестабільності, вони хочуть розірвати Україну на частини. На жаль, у мене склалося саме таке враження.

— Законопроект № 5388 абсолютно спокійно прийняли у першому читанні. Суспільство його проігнорувало. Що робитимуть люди, коли він стане законом? Зможете спрогнозувати їх реакцію?

— Ми — дивна країна з дивним народом. Безперечно, потрібні і мова, і віра, і армія, усе це важливо. Але все це, за винятком армії, — метафізичні поняття, їх не можна покласти в каструлю та зварити дітям борщ, з них не побудуєш стіни та дах для будинку, за них не купиш теплий одяг. Зрозумійте мене правильно, я підтримую захист нашої справжньої духовності, та не варто забувати про земні речі, без яких неможливе життя як таке. Ми маємо годувати, лікувати і одягати наших дітей, маємо жити в комфортних квартирах, їздити на автівках, ходити в театри, купувати і читати книжки, мандрувати, розвиватися — і для всього цього потрібні гроші. Ці потреби мають таке саме фундаментальне значення.

Для забезпечення себе та своєї сім‘ї кожна людина працює. При цьому вона має розуміти, що її зараз не звільняють за просто так не обов’язково тому, що вона суперфахівець. Є певні законодавчі норми, які не хоче порушувати роботодавець, бо не хоче потім мати проблеми з профспілками, скаргами, перевірками, судами. Цих норм може не стати вже завтра. У нас прийнято лаяти «радянський» Трудовий кодекс 70-х років. Вибачте, але в Польщі така ж сама ситуація, у них Трудовий кодекс теж 70-х років минулого сторіччя і Польща далеко попереду України! Чомусь українці їдуть працювати саме туди! Польща значно потужніша за Україну і їй чомусь не заважає старий трудовий кодекс. А ось ми піддаємося на дешеві маніпуляцї «декомунізаторів», які просто хочуть нас гвалтувати та грабувати.

Люди — кволі та байдужі. Вони просто не розуміють і не хочуть розуміти що буде завтра, коли не стане їх трудових прав. За всі 30 років існування нашого квазіукраїнського парламенту, жодного разу в ньому не було реальних представників від народу, не ухвалено жодного закону для гідного та заможнішого життя простої людини. Завжди великий капітал та криміналітет просували туди своїх людей без проблем, тому й і наприймали їхні депутати купу горе-законів. А оскільки в парламенті не було народної влади, то заміняти старі норми дійсно вигідними народу та актуальними просто нікому.

І це все розгрібати нам. Навіть тим людям, яким зараз начхати на свої права. Мине 10 — 15 років, і вони немічні та виснажені вийдуть на пенсію, але вже страждатимуть їх діти. Наразі сьогоднішні підлітки нічого не зможуть зробити, бо діти копіюють байдужість та неспроможність своїх батьків, а сьогоднішні байдужі батьки прирікають на рабство власних дітей. Зараз мені дуже важко прогнозувати здатність наших людей до масових та дієвих протестів. Думаю, такі спроби робитимуть профспілки, але чи будуть вони масовими та результативними я прогнозувати не можу.

— Що робити з нашими громадянами? Може варто проводити просвітницьку роботу? Безперечно, наше суспільство незріле. Та коли, приміром, вчитель пояснює дитині математичні формули, чи правила орфографії, він не навантажує її зайвою термінологією. Гарний педагог спускається на рівень свого учня і намагається достукатися до нього зрозумілою мовою. Можливо, з нашим народом треба так само? Можливо, варто віднайти до нього ключик?

— Я весь час кажу: усе, що в нас зараз залишилось — це освіта та молодь. Ми вже не переробимо сорокарічних, чи шістдесятирічних людей. Вони залишаться такими, як є. Вони все життя прожили у рабстві і завтра навряд чи стануть оновленими.

Отже, у мене вся надія на молодь, яка зараз дивиться не тільки на своїх байдужих батьків. Тому, треба займатися просвітою. Нашій молоді треба пояснити, що жити в рабстві ганебно, що права треба виборювати, бо права та гідне життя ніхто на блакитному блюдці не принесе.

Наша молодь інша. Вона не знає, що таке «совок» та ГУЛАГ. Утім, вона дезорієнтована. Також вона не знає, куди дивитися і з кого брати приклад. Тому, я за пошук ключиків. Нехай для молоді стане трендом бути активістом, виборювати трудові права та кращі умови праці, бо саме праця стосується кожного. Саме вони — надія України на світле майбутнє. І освіта та просвіта, в цьому випадку, найголовніші. Молоді люди не мають чекати чи озиратися на своїх байдужих та бездіяльних батьків. Вони повинні будувати цю країну власними силами.